Ухвала КАС ВС № 990/267/25

УХВАЛА 23 липня 2025 року м. Київ справа № 990/267/25 провадження № П/990/267/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Чиркіна С.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В., Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Чиркіна С.М. від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України про визнання протиправними та нечинними з моменту ухвалення нормативно-правових актів, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, установив: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом, у якому просив: - визнати протиправними та нечинними з моменту ухвалення як такі, що суперечать Конституції України та є неконституційними: частину другу статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у частині, що прив`язує індексацію пенсій до показників зростання середньої заробітної плати та сплачених внесків, замість прямої компенсації реального індексу споживчих цін (інфляції); частину другу статті 36 Закону України Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у частині, що створює правову невизначеність та дозволяє довільне тлумачення умов для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника повнолітнім непрацездатним членам сім`ї; статтю 7 законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки у частині встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як такого, що є сфальсифікованим, не відповідає реальній вартості життя та є інструментом підробки офіційного документа; постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 року № 127, від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185, а також відповідну постанову за 2025 рік у частині підміни належної індексації пенсій фіксованими доплатами та застосування незаконного порядку перерахунку, що суперечить статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Конституції України; - визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка, ухвалюючи неконституційні закони, не скористалася своїм правом та обов`язком (ст. 151-1 Конституції України) звернутися до Конституційного Суду України для перевірки їх конституційності, що призвело до системного порушення прав громадян та має ознаки злочинної бездіяльності з метою пограбування населення; - зобов`язати Верховну Раду України вжити заходів для усунення допущених порушень шляхом приведення законодавства у відповідність до Конституції України; - зобов`язати державу Україну, уповноважений орган Пенсійного фонду України провести перерахунок його пенсії. Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії та дотримуючись такого алгоритму: для розрахунку індексації застосувати реальний індекс інфляції, розрахований Держстатом (сукупний коефіцієнт 4,523 за 2013-2024 роки), а не неконституційну формулу, що залежить від заробітної плати та внесків; після проведення належної індексації порівняти розмір пенсії з реальним прожитковим мінімумом для непрацездатних осіб, який згідно з розрахунками Мінсоцполітики, становить 6016 гривень, та у разі, якщо пенсія є нижчою, здійснити доплату до цього рівня, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2023, при умові, що пенсія по втраті годувальника нижче за вказану, якщо вища по втраті годувальника - призначити по втраті годувальника з дня звернення й судового провадження 2022 року, тобто з дня смерті годувальника; - стягнути з Держави Україна в особі її уповноважених органів на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 174316 гривень та моральну шкоду в розмірі 1002470 гривень. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року позивачу відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги; позов залишено без руху; запропоновано позивачу у десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позову без руху усунути недоліки позову шляхом подання до Суду уточненої позовної заяви до суб`єкта владних повноважень/суб`єктів владних повноважень із приведенням її у відповідність до вимог процесуального закону, а також з викладенням у ній обставин та обґрунтувань, з якими позивач пов`язує порушення своїх прав, свобод та інтересів відповідними рішеннями, діями чи бездіяльністю такого суб`єкта/таких суб`єктів, з посиланням на відповідні докази. 07 липня 2025 року на адресу Суду від позивача надійшла заява про відвід суддям Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В., Бевзенку В.М., Єзерову А.А., Кравчуку В.М., Чиркіну С.М. від участі у розгляді справи № 990/267/25. Як на підставу заявленого відводу ОСОБА_1 зазначив, що, на його переконання, наявні обставини, які викликають сумніви у неупередженості та об`єктивності суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, тому останні не можуть брати участь у вирішення цього спору. Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач посилається на те, що суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: порушено процесуальні норми та порядок, а саме умисне ігнорування кримінально-правового характеру справи та порушення засад адміністративного судочинства, який полягає в порушенні порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи; порушено його конституційне право на правову допомогу, яке виразилося у винесенні завідомо неправосудної ухвали про відмову в наданні адвоката, з посиланням на формальну процедуру; порушено принципи рівності та змагальності, яке виразилося у відмові в наданні захисника, тим самим залишивши позивача сам на сам проти «державної машини» (Верховна Рада, Кабмін, ПФУ), представленої штатом високооплачуваних юристів. Враховуючи наведене, позивач просить відвести суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від участі у розгляді цієї справи. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи у зв`язку із перебуванням судді Бевзенка В.М. у відпустці (наказ від 08 травня 2025 року № 1442/0/5-25), розгляд заяви позивача про відвід суддям вирішується колегією суддів невідкладно після виходу судді з відпустки. Вирішуючи заяву позивача про відвід, колегія суддів виходить з такого. Як установлено частиною третьою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Так, частина перша статті 129 Конституції України встановлює, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу. Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача. Головна мета відводу - це гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Така правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 23 грудня 2019 року у справі № 9901/526/19. Слід зазначити, що відвід повинен бути належно вмотивованим, як того вимагає стаття 39 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто ґрунтуватись на об`єктивних фактах і обставинах, які реально існують, є доведеними й у взаємозв`язку з конкретною справою та ймовірними результатами її судового розгляду, наслідками ухвалення відповідного судового рішення можуть викликати розумний та обґрунтований сумнів щодо упередженості судді (суду) та його безсторонності не тільки у сторін, але й у стороннього спостерігача. Усі інші обставини, які перебувають поза зв`язком із справою та судом, який її розглядає, не можуть і не повинні братись до уваги під час вирішення питання про відвід судді (суду) від участі у розгляді справи, оскільки відвід судді (суду) у справі як процесуальна гарантія забезпечення безсторонності та об`єктивності суду, має бути спрямований на виконання саме тієї мети, яка закладена у цьому інституті. Відвід судді (суду) не повинен бути безпідставним і заявлятись лише з формальних причин, інакше його задоволення за вказаних умов неминуче призведе до порушення задекларованих у процесуальному законі засад (принципів) адміністративного судочинства, зокрема, таких як верховенство права, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 1, 9 частини третьої статті 2 КАС України), незмінюваність складу суду (статті 31, 35 цього Кодексу). Саме тому не може бути підставою для відводу судді (суду) заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними та допустимими доказами. Надаючи оцінку об`єктивності судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя (суд) під час виконання ним своїх обов`язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах. Перед розглядом справи суддя повинен утриматись від будь-яких коментарів, які можуть вплинути на перебіг цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу. Суддя утримується від публічних та інших коментарів, оскільки це може зашкодити неупередженому розгляду справи стосовно певної особи чи питання. При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною. Варто зазначити, що суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. У даному випадку відсутні обов`язкові підстави, визначені у статтях 36- 37 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких колегія суддів Верховного Суду у складі Коваленко Н.В., Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Чиркіна С.М. не може брати участь у розгляді справи № 990/267/25. Проаналізувавши аргументи, якими обґрунтовано заявлений позивачем відвід, колегія суддів дійшла висновку, що такі не підтверджують наявності обставин, які могли б за суб`єктивними чи об`єктивними критеріями викликати сумнів в об`єктивності або неупередженості складу Суду при розгляді цієї справи, як це передбачено пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки фактично є припущеннями ОСОБА_1 й не підтверджені належними та допустимими доказами. Слід звернути увагу й на те, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді (суду), рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України). Як вже зазначалося вище, ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року позивачу відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення визначених в ній недоліків позовної заяви. Відтак, наведені заявником аргументи, як на підставу заявленого колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відводу, по суті є незгодою з процесуальними рішеннями Суду у цій справі (ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року), що у значенні вказаних вище імперативних приписів частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу. Внутрішні ж емоційно-вольові відчуття позивача, які сформувалися у нього у зв`язку із залишенням його позову без руху, не є підставою для констатації факту необ`єктивності чи упередженого ставлення суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду до ОСОБА_1 та/або до його позовної заяви як такої. Отже, Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, у зв`язку з чим, наявні підстави для передачі заяви позивача про відвід для проведення автоматичного розподілу для визначення судді для її розгляду. Керуючись статтями 36, 39, 40, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив: Визнати необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В., Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Чиркіна С.М. від участі у розгляді справи № 990/267/25. Передати заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду С Коваленко Н.В., Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Чиркіна С.М. від участі у розгляді справи № 990/267/25 для вирішення питання заявленого відводу судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, у порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Судді В.М. Бевзенко А.А. Єзеров В.М. Кравчук С.М. Чиркін