Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14449/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14449/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1178422-3313-2615 від 01.04.2020. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не надано достатніх доказів у підтвердження факту володіння (використання) позивачем земельної ділянки, щодо якої винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від №1178422-3313-2615 від 01.04.2020. В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач набув право власності на нежитлову будівлю у 2005 році, тобто до зміни правового регулювання пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України у редакції, що діяла до 01.01.2015. На думку апелянта, фізична особа - власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 №1178422-3313-2615, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 24451,58 грн. На адвокатський запит представником позивача 04.06.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві від 10.06.2020 №1739/АДВ/26-15-33-13-19 був наданий розрахунок позивача податкового зобов`язання по платі за землю з фізичних осіб за 2020 рік згідно якого: 129,25 кв.м. x 768, 84 x 3 x1,5 x 1,249x 1,433x 1,06 х 3%=25451,58 грн., де: 129,25 кв.м. - площа земельної ділянки; 768,84 грн. за 1 кв.м. - базова вартість 1 кв.м. території в межах економіко-планувальної зони (Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 № 23/23, введено в дію з 01.07.2015р. Рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 №565/565); 3 - коефіцієнт на функціональне використання землі (з урахуванням Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» (відповідь Виконавчого органу Київської місцевої ради Депертаменту земельних ресурсів від 15.04.2019 №05708-7366 (вх. в ГУ ДПС у м. Києві від 18.04.2019 №20180/90)); 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно 2.1 п. 2 Додатку 5 до рішення Київської міської ради 26.07.2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» із змінами та доповненнями (відповідь Виконавчого органу Київської місцевої ради Департаменту земельних ресурсів від 15.04.2019 №05708-7366 (вх. в ГУ ДПС у м. Києві від 18.04.2019 №20180/9)); 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 № 6-28-0.22-215/2-15 та статті 289 ПКУ; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 р. № 6-28-0.22-201/2-16 та ст. 289 ПКУ; 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 №22-28-0.22-443/2-16 та ст. 289 ПКУ; 3% - ставка земельного податку (обраховується відповідно до п.5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 із змінами та доповненнями). Також, Головним управлінням Державної податкової у м. Києві листом від 17.06.2020 №1852/АДВ/26-15-33-13-19 повідомлено представника позивача, про те, що згідно з даними ІС «Податковий Блок» за ОСОБА_1 з 01.01.2011 обліковується ділянка під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,012925 га, відповідно до якої було сформовано в автоматичному режимі податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» від 01.04.2020 №1178422-3313-2615 на суму 25451,58 грн. за 2020 рік. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не підтверджено достатніми доказами факт наявності у позивача обов`язку зі сплати земельного податку, визначеного оскарженим податковим повідомленням-рішенням №1178422-3313-2615 від 01.04.2020, тому останнє є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, як наслідок, підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно п. п. 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. За правилами пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України). Згідно частин першої та другої ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до статей 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004. Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. Як свідчать матеріали справи, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 №1178422-3313-2615, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 24451,58 грн. В обґрунтування правомірності вказаного рішення контролюючим органом було використано дані ІС «Податковий Блок» згідно яких з 01.01.2011 обліковується ділянка під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,012925 га. У той же час, позивач вказує про відсутність у нього на праві приватної власності та або у користуванні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,012925 га. Так, у відповідності до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. У той же час, згідно з пунктом 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року №1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача; Мін`юст - про землевласників або землекористувачів, зокрема про найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), назву, номер та дату правовстановлюючого документа, кадастровий номер земельної ділянки, площу відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дату державної реєстрації речового права, цільове призначення, місцезнаходження земельної ділянки (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), розмір частки у праві спільної власності на земельну ділянку (у разі коли майно належить на праві спільної часткової власності), а також про об`єкти незавершеного будівництва. Однак, на підтвердження наявності у позивача обов`язку із сплати земельного податку, встановленого оскаржуваним податковим повідомленням-рішення представником відповідача не надано суду жодного доказу. Окрім того, матеріали справи також не містять в собі жодних доказів набуття позивачем права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які б знаходились на земельній ділянці, що стала об`єктом оподаткування земельним податком. Враховуючи, що відповідачем в порушення вимог п.286.1 Податкового кодексу України не надано до матеріалів справи інформації, яка отримана від Центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно про наявність на праві власності / користування у позивача спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,012925 га, вказане свідчить про безпідставність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук