Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/9300/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9300/16 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Кондрат Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року, суддя Чудак О.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2016 №1623831-1305. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є протиправним, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, використовує земельну ділянку у власній господарській діяльності, тому у нього відсутній обов`язок сплати земельного податку. Крім того, позивач вказує на відсутність розрахунку земельного податку, а отже неможливо встановити період нарахування податку та застосування відповідної ставки земельного податку. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, адміністративний позов задоволено. Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та направлено справу №826/9300/16 на новий розгляд до суду першої інстанції. Повертаючи справу на, касаційний суд виходив з того, що суду необхідно перевірити правильність розрахунку податкових зобов`язань із земельного податку, визначених в оскарженому податковому повідомленні-рішенні, а також використання податковим органом для такого розрахунку достовірних відомостей на момент прийняття такого рішення. При цьому, судами не витребувані дані Державного земельного кадастру щодо підтвердження наявності або відсутності факту реєстрації земельної ділянки у встановленому законом порядку; не встановлено, на якому саме праві (власності чи користування) належить земля під будівлею позивачу; не витребувано у контролюючого органу розрахунку нарахування податкового зобов`язання, і не перевірено суму нарахованого податку, відповідно до вимог податкового законодавства. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року замінено відповідача у справі, а саме, Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267). Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.11.2002 Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією, з 01.01.2012 перейшла на спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку 5% група 3, вид господарської діяльності - 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна. 27.04.2016 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №1623831-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб розмірі 43427,66 грн. Вказане податкове зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення від 27.04.2016 №1623831-1305 визначено на підставі висновку контролюючого органу про те, що позивач, як власник нежитлових приміщень з №1 по №6 (групи приміщень АДРЕСА_1 загальною площею 68,60 кв.м, згідно договору купівлі-продажу від 15 серпня 2007 року та нежилих приміщень №№32, 33 (в літ.А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 130,80 кв.м, згідно договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 17 лютого 2012 року. На підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2016 року №1623831-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 43 427,66 грн. Вважаючи вказане рішення податкового органу протиправним та таким, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія судді зазначає наступне. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до п. «в» частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу. Згідно з статтею 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У відповідності до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Базою оподаткування, згідно приписів пункту 271.1 статті 271 ПК України, є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Згідно із пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр": державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування; публічна кадастрова карта (ПКК) - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру. У відповідності до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону). За приписами статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Відповідно до пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. За змістом норм пункту 286.6 статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Також відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Разом з цим, у частині 1, 2, 3 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу). Згідно приписів статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Згідно п. 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків). За результатами аналізу вищенаведених норм у сукупності, з урахуванням пріоритету норм ПК України, можна дійти висновку про те, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №826/13773/16, від 19 травня 2020 року у справі №826/26308/15, від 19 червня 2020 року у справі №826/11166/16. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , як власник нежилого приміщення нежитлових приміщень з №1 по №6 (група приміщень №36 в літ. "А"), загальною площею 68,6 кв.м., які знаходяться у житловому багатквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_3 , є платником земельного податку за вказану земельну ділянку, пропорційно до її частки у загальній площі вказаного будинку з урахуванням прибудинкової території. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення вмотивований відсутністю розрахунку до спірного рішення, на якій розташований багатоквартирний будинок, з якої було визначено пропорційну частку земельної ділянки, що належна позивачці. Колегія суддів вважає, що відсутність таких даних не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог пункту 286.6 статті 286, пункту 287.8 статті 287 ПК України та правильність розрахунку суми податкового зобов`язання. Разом з тим, на контролюючий орган покладено обов`язок по нарахуванню сум земельного податку на підставі відомостей з державного земельного кадастру, пропорційно тій частині площі будівлі, яка належить позивачу, з урахуванням прибудинкової території. У відзиві на позовну заяву відповідач навів розрахунок податкового зобов`язання, нарахованого на підставі податкового повідомлення-рішення від 27.04.2016 №1623831-1305, згідно якого відповідачем враховано площу земельної ділянки - 68,6 кв.м. Проте, доказів того, що вказана відповідачем площа земельної ділянки відповідає даним державного земельного кадастру, а також доказів отримання відповідачем відомостей з державного земельного кадастру для нарахування вказаного податкового зобов`язання матеріали справи не містять, а відповідач не подав таких доказів на вимогу суду. При цьому, суд зауважує, що для правильного розрахунку суми податкового зобов`язання позивача, відповідач повинен був керуватись вимогами пункту 287.8 статті 287 ПК України та визначити податкове зобов`язання позивача з урахуванням прибудинкової території. Водночас, відповідачем не доведено того, що визначення площі земельної ділянки яка є об`єктом оподаткування, проведено з урахуванням вимог пункту 287.8 статті 287 ПК України. Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з невідомих джерел, а також без відповідного визначення площі земельної ділянки яка є об`єктом оподаткування, проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним. Судом першої інстанції втсновлено, з відповідно даних публічної кадастрової карти за адресою: АДРЕСА_3 , знаходиться земельна ділянка, відомості про яку в Державному земельному кадастрі відсутні. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 417-VIII співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина 2 статті 12 Закон № 417-VIII). З огляду на вказане та положення пункту 287.8 статті 287 ПК України, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок. Також права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб`єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку. В апеляційній скарзі скарзі ГУ ДПС у м. Києві зазначає, що позивачка на момент прийняття спірного рішення була власником нежитлового приміщення площею 68,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 65, отже й користувачем земельної ділянки, на якій розташоване таке приміщення, а тому зобов`язана сплачувати земельний податок за належну їй земельну ділянку, на якій розташована така будівля (споруда, її частина). Проте, відповідачем не надано до спірного податкового повідомлення-рішення розрахунку щодо встановлених сум нарахованого земельного податку з фізичних осіб. Також відповідних доказів податковим органом, всупереч приписам частини другої статті 77 КАС України, не надано і до суду апеляційної інстанції. Таким чином, позивачка як власник нежитлових приміщень в багатоповерховій будівлі наділена обов`язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно до площі нежитлової будівлі, яка їй належить, проте, нарахований розмір земельного податку має відповідати вимогам Податкового кодексу України. Крім того, відповідальність за неможливість нарахування земельного податку не може покладатися на платника в будь-якому випадку, тоді як це є відповідальність держави в особі контролюючого органу. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано документальних доказів на підтвердження правильності проведеного розрахунку суми грошового зобов`язання визначеним податковим повідомленням-рішенням від 27.04.2016 № 1623821-1305, що є підставою для визнання його протиправним та скасування. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Судя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І.