Постанова 4850 № 200/2243/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 року справа №200/2243/21-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Гаврищук Т.Г. (суддя-доповідач), суддів Компанієць І.Д., Сіваченка І,В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Любарця Андрія Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 р. у справі № 200/2243/21-а (головуючий І інстанції Голуб В.А., повний текст складений 05.05.2021р. в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 та зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_2 недоотримані ним страхові виплати за період з 01 версеня 2016 року по 05 травня 2020 року включно, та виплатити нараховані страхові виплати спадкоємцю - ОСОБА_1 (а.с. 1-7). Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року провадження в справі закрито, роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом (а.с. 79-80). Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом спору є не необхідність визнання скаржником права власності на спадкове майно, а саме на страхові виплати недоотримані за життя ОСОБА_2 , а визнання бездіяльності відповідача в частині припинення виплат ОСОБА_2 страхових виплат та в зобов`язанні нарахувати та виплатити такі виплати, тобто вчинити певні дії. Наголошує, що у скаржника відсутня необхідність окремого (додаткового) встановлення в судовому порядку права власності на майно в порядку спадкування адже така підстава прямо передбачена Законом. Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 07.12.2020 року по справі №200/532/20-а, зазначає, що заявлений у цій справі спір належить до юрисдикції адміністративних судів (а.с. 84-90). Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Софіївський, місто Хрустальний, Луганської області помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 31.08.2020 (а.с. 22). Листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 05.02.2021 № 01-04/15-247 представника позивача було повідомлено про те, що з 01 вересня 2016 року потерпілому ОСОБА_2 припинено нарахування щомісячних страхових виплат на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (а.с. 25). Суд першої інстанції, закриваючи провадження в адміністративній справі, дійшов висновку про те, що спір за своєю суттю стосується отримання позивачем спадщини, такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України. Згідно частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; "публічно-правовий спір" - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС). Аналіз наведених норм свідчить, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до ч. 10 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити, насамперед, із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене суб`єктивне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень. Не є публічно-правовим спір за участю суб`єкта владних повноважень публічного права, з одного боку, та суб`єкта приватного права - фізичної особи, коли управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав, до яких належить також право власності на майно, у тому числі - грошові кошти (пенсія). Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Доводи апелянта, що предметом спору є не необхідність визнання скаржником права власності на спадкове майно - на страхові виплати недоотримані за життя ОСОБА_2 , а визнання бездіяльності відповідача в частині припинення виплат ОСОБА_2 страхових виплат та в зобов`язанні нарахувати та виплатити такі виплати, колегія суддів не приймає, оскільки недоотримані ОСОБА_2 за життя страхові виплати не були виплачені після його смерті членам сім`ї або особам, які мають на них право, а отже, у разі виявлення факту неотримання ним за життя належних йому сум з вини Фонду, мають бути включені до складу спадщини. Крім того, позивач просив виплатити нараховані страхові виплати саме спадкоємцю - ОСОБА_1 . Тобто, в даному випадку наявний спір щодо обсягу спадкового майна. У спірних правовідносинах, пов`язаних із реалізацією права на спадщину, реалізується не публічний, а приватний інтерес, таким чином спір має приватноправовий характер, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права. Посилання апелянта на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 07.12.2020 року по справі №200/532/20-а, є недоречним, оскільки обставини у справах не є тотожними. Крім того, 07.04.2021 Верховний Суд виніс постанову у справі №0540/5860/18-а, відповідно до якої зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. В справі, яка переглядалась касаційним судом, було визначено, що предметом позову є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти. Судом було визначено, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. При цьому, суд наголошує, що адміністративні справи № 200/2243/21-а та № 0540/5860/18-а є подібними. Як в даній справі так і в справі, що переглядалась Верховним Судом, суми страхових виплат не були нараховані. За приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням викладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що спір за своєю суттю стосується отримання позивачем спадщини, такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правомірно закрито провадження в адміністративній справі. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Любарця Андрія Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 р. у справі № 200/2243/21-а - залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 р. у справі №200/2243/21-а - залишити без змін. Повне судове рішення складено та підписано 13 липня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: І.Д. Компанієць І.В. Сіваченко