Постанова 4850 № 360/2480/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 року справа №360/2480/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Гаврищук Т.Г. (суддя-доповідач), суддів Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 р. у справі № 360/2480/21 (головуючий І інстанції Тихонов І.В., повний текст складений 17.05.2021р. в м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу недоотриманих за життя, її чоловіком ОСОБА_2 , сум страхових виплат за період з 01.01.2016р. по 19.04.2019р. та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоотриманих за життя, її чоловіком ОСОБА_2 , сум страхових виплат за період з 01.01.2016р. по 19.04.2019 р. (а.с. 1-4). Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, роз`яснено позивачу право звернення з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства (а.с. 9-10). Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що враховуючи п.10 ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», існуючий механізм виплати неотриманих за життя страхових виплат члену сім`ї померлого, позивач до нотаріальної контори за отриманням відповідного свідоцтва про спадщину недоотримані померлим чоловіком страхові виплати, не зверталась, а звернулась безпосередньо до відділення Фонду. Вважає помилковим висновок суду про те, що недоотримані чоловіком позивача за життя сум страхових виплат в даному випадку увійшли до складу спадщини, в зв`язку із чим даний спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства шляхом визнання права власності (а.с. 13-14). Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Як встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Старобільському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області. Позивач відповідно до статті 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом першої черги після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно. Позивач звернулася до Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області із заявою про виплату їй недоодержаних ОСОБА_2 страхових виплат. Однак відповідач листом від 30.10.2020р. № 2408/02-1 відмовив у їх виплаті, посилаючись на те, що ОСОБА_2 отримував щомісячні страхові виплати за період з 01.12.2014р. по 31.12.2015р., з 01.01.2016р. виплати йому припинено у зв`язку із закінченням довідки ВПО. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки носить приватноправовий характер, який обумовлений порушенням приватного права спадкоємця на отримання коштів, а тому має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України. Згідно частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; «публічно-правовий спір» - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС). Аналіз наведених норм свідчить, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. З аналізу вимог ЦПК України та КАС України можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права. Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Зміст статті 47 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. З урахуванням викладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, що даний спір обумовлений порушенням приватного права позивача. Тобто, між сторонами існує спір про право, даний спір є приватно-правовим і не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.02.2020 року у справі №638/11604/19, № 642/6946/18, від 04 березня 2020 року у справі №219/11809/15-а. З урахуванням викладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у відкритті провадження у справі. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленимзаконом`орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, посилання позивача на рішення Луганського окружного суду від 10.02.2020р. та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2020р. у справі №360/5374/19, судом не прийнято до уваги. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 р. у справі № 360/2480/21 залишити без задоволення. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 р. у справі № 360/2480/21 залишити без змін. Повне судове рішення складено та підписано 13 липня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: Е.Г. Казначеєв І.В. Сіваченко