Ухвала КЦС ВС № 711/9850/19

Ухвала Іменем України 13 червня 2021 року м. Київ справа № 711/9850/19 провадження № 61-10752ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Нерухомості «Голден Хаус», треті особи: Акціонерне товариство «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 04 лютого 2021 року у складі судді Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Голден Хаус» (далі - ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус»), треті особи: Акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання договору купівлі - продажу прав вимоги недійсним. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі договору міни від 30 березня 1994 року належить квартира АДРЕСА_1 . 14 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 2301/0508/88-1002. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між сторонами 14 травня 2008 укладено іпотечний договір № 2301/0508/88-1002-Z на суму 37 000,00 дол. США. Терміном виконання зобов`язань є 13 травня 2018 року. В іпотеку банку ОСОБА_1 передав квартиру АДРЕСА_1 . Іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Старовойтовою Л. В. ВАТ «Сведбанк» 12 серпня 2014 року передало право вимоги за вказаним іпотечним та кредитним договорами ПАТ «Дельта Банк», на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № 1306, виданим 25 травня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. 27 листопада 2019 року право вимоги за іпотечним договором № 2301/0508/88-1002-Z від 14 травня 2008 року та кредитним договором № 2301/0508/88-1002, на підставі договору № 2091/К купівлі-продажу прав вимоги, серії та номер: 1005, виданого 27 листопада 2019 року приватним нотаріусом Антиповою І. В. відступлено право вимоги ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус». Ціна вказаного договору становить 100 000,00 грн. 28 листопада 2019 року до ОСОБА_1 з вимогою про усунення порушення (іпотечне повідомлення) в порядку статей 35-37 Закону України «Про іпотеку» звернулось ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус». Зокрема, у вказаному повідомленні ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» вимагало від ОСОБА_1 сплатити заборгованість за кредитним договором у розмірі 186 359,51 грн на користь нового кредитора протягом 30-ти днів з дати отримання вимоги. У разі невиконання вказаної вимоги ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» повідомляє про здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 , шляхом позасудового врегулювання на підставі наявних застережень у договорі іпотеки. Проте, ОСОБА_1 вважає, що вимога (іпотечне повідомлення) ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» є незаконною, а договір № 2091/К купівлі-продажу прав вимоги, серії та номер: 1005, виданий 27 листопада 2019 року приватним нотаріусом Антиповою І. В. є недійсним, з огляду на наступне. Посилаючись на норми статей 509, 512, 514, 1054 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України), ОСОБА_1 вказував, що кредитодавцями в кредитних правовідносинах може бути або банк, або інша фінансова установа. Тому, з огляду на те, що в Державному реєстрі фінансових установ ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» не зазначено, то позивач вважав, що відступлення права вимоги ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором та договором іпотеки на користь ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. За таких обставин, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір № 2091/К купівлі-продажу прав вимоги за реєстровим № 1005 від 27 листопада 2019 року, який укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. Також ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 800,00 грн. У лютому 2020 року ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» звернулось до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - АТ «Дельта Банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. В обґрунтування вимог зустрічної позовної заяви вказано, що між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 14 травня 2008 укладено кредитний договір № 2301/0508/88-1002. Згідно з пунктом 1.1. договору, банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 37 000,00 дол. США на строк з 14 травня 2008 року по 13 травня 2018 року на умовах, передбачених у договорі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені договором. Позивач ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» у зустрічній позовній заяві посилається, що відповідно до пункту 2.1. договору, забезпеченням виконання зобов`язання по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов договору та інших виплат банку, пов`язаних з одержанням виконання, виступає іпотека: квартира АДРЕСА_2 . У пункті 3.1. договору визначено обов`язок позичальника погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу банку згідно Додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору. Позивач за зустрічним позовом вказував, що на час звернення до суду, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 186 359,51 грн, з яких: 3 830,87 дол. США, що еквівалентно 91 874,61 грн - тіло кредиту; 1 321,43 дол. США, еквівалентно 31 691,46 грн - відсотки; 45 046, 24 грн - пеня; 17 747, 20 грн - штраф. 14 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 згідно з пунктом 2.1 договору укладено іпотечний договір № 2301/0508/88-1002-Z. Позивач ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» у зустрічній позовній заяві посилається на те, що згідно з пунктом 1 іпотечного договору визначено, що цим договором забезпечується належне виконання вимог, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також усіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, у тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру проценті та їх умов. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, на своїй веб-сторінці повідомив про продаж прав вимог ПАТ «Дельта Банк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та проведення відкритих торгів з продажу активу, що обліковуються на балансі ПАТ «Дельта Банк». ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» прийняв участь в електронних торгах з продажу права вимоги за кредитним договором № 2301/0508/88-1002 від 14 травня 2008 року, що укладений з фізичною особою із забезпеченням, а саме: квартири АДРЕСА_3 , та за результатами проведених електронних торгів стало переможцем, і як наслідок, був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги від 27 листопада 2019 року № 2091/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. Згідно з пунктом 1.1 договору № 2091/К продавець (банк) передає у власність покупцю (ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус»), а покупець приймає у власність право вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, та які включають: право вимоги до позичальників, заставодавців, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або інших підставах, наведених у додатку № 1 до цього договору. Додатком № 1 до вказаного вище договору визначено, що ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» отримує у власність право вимоги за кредитним договором з додатками № 2301/0508/88-1002 та іпотечним договором № 2301/0508/88-1002-Z. ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» 28 листопада 2019 року направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення, а саме: повернення заборгованості згідно кредитного договору № 2301/0508/88-1002, який забезпечений іпотекою. Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримав 03 грудня 2019 року особисто. Проте, як вбачається із матеріалів справи зобов`язання він так і не виконав. Позивач за зустрічним позовом ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус», посилаючись на норми статей 506, 589, 590, 610, 629 ЦК України, Закону України «Про іпотеку» просить у рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002 у сумі 186 359,51 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002-Z, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В., зареєстрований за № 7179279, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за процедурою, яка передбачена Законом України «Про виконавче провадження», на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або належним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. 06 березня 2020 року ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» надав суду заяву про збільшення зустрічних позовних вимог, згідно якої остаточно просили в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002 у сумі 186 359,51грн звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002-Z, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В., зареєстрований за № 7179279, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за процедурою, яка передбачена Законом України «Про виконавче провадження», на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або належним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Виселити ОСОБА_1 та інших мешканців з квартири під номером АДРЕСА_1 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2019 року, шляхом скасування арешту майна, що зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача за первісним позовом про визнання договору купівлі - продажу прав вимоги недійсним, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, прийшовши до висновку, що позивачем не доведено факту порушення його прав оспорюваним правочином, оскільки такий правочин, жодним чином не змінює обсяг прав та обов`язків позивача за договорами від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002 та № 2301/0508/88-1002-Z, що були предметом договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 листопада 2019 року. Суд першої інстанції при вирішенні даного спору, посилаючись на положення статей 15,16, 215 ЦК України, зазначив, що порушення прав позивача оспорюваним договором не встановлено. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, пославшись на те, що ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус»» на підтвердження своїх зустрічних позовних вимог не вказало про наявність підстав, що унеможливлюють звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки порядок задоволення вимог іпотекодержателя встановлений пунктами 12.2 іпотечного договору. Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін. В іншій частині апеляційним судом не переглядалось. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відступлення права вимоги АТ «Дельта Банк» за кредитним договором та договором іпотеки на користь ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобовязань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор - банк або інша фінансова установа. Зазначене суперечить правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладенім у постановах: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, що свідчить про обґрунтування заявником касаційної скарги у відповідності до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Заявник у касаційній скарзі висловлює незгоду з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 711/9850/19. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2301/0508/88-1002, згідно з яким ОСОБА_1 отримав грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 37 000,00 дол. США на строк з 14 травня 2008 року по 13 травня 2018 року, на умовах, передбачених у цьому договорі. ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 14 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 2301/0508/88-1002-Z, згідно з яким ОСОБА_1 надав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору міни, посвідченого другою Черкаською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1470 від 30 березня 1994 року, та зареєстрованого у Комунальному підприємстві «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 31 березня 1994 року, про що зроблено запис в реєстровій книзі: 51, номер запису:

578. Право власності на предмет іпотеки підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно за номером 18753105 від 08 травня2008 року. Предмет іпотеки має загальну площу 66,7 кв. м, житлову площу 42,0 кв. м, і є трикімнатною квартирою в придатному для житла стані. У подальшому, 12 серпня 2014 року право вимоги за вказаним іпотечним та кредитним договорами, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № 1306, виданого 25 травня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. відступлено ПАТ «Дельта Банк». Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом відповідач за первісним позовом ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» 01 листопада 2019 року прийняв участь у електронних торгах з продажу права вимоги за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002, що укладений з ОСОБА_1 із забезпеченням: квартира АДРЕСА_3 , та за результатами проведених електронних торгів став переможцем торгів. 27 листопада 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 2091/К, за яким ПАТ «Дельта Банк» передало у власність ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» майнові права, які виникли, та можуть виникнути у майбутньому, та які включають право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, що виникли з кредитного договору від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002 та іпотечного договору від 14 травня 2008 року № 2301/0508/88-1002-Z, укладених між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 . Загальна заборгованість за договором на дату купівлі-продажу прав вимоги становить 186 359,51 грн. Вказаний договір приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. зареєстровано в реєстрі за № 1005. Зі змісту договору вбачається, що підставою для укладення договору, стала перемога ТОВ «Агентства нерухомості «Голден Хаус» на електронному аукціоні щодо продажу прав вимоги, активів АТ «Дельта Банк» за ціною в розмірі 100 000,00 грн. Зазначений електронний аукціон відбувся в межах процедури ліквідації АТ «Дельта Банк», що підтверджується копією електронного аукціону. Із копії даного договору, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що згідно з пунктом 1.1 договору № 2091/К продавець (банк) передає у власність покупцю (ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус»), а покупець приймає у власність право вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, та які включають: право вимоги до позичальників, заставодавців, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами, та/або інших підставах, наведених у додатку № 1 до цього договору. Додатком № 1 до зазначеного вище договору визначено, що ТОВ «Агентство нерухомості «Голден Хаус» отримало у власність право вимоги за кредитним договором з додатками № 2301/0508/88-1002 та іпотечним договором № 2301/0508/88-1002-Z. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору про відступлення права вимоги, належними доказами не довів, що проведеними торгами та укладеним на їх підставі договором про відступлення права вимоги порушено його права або ж виникли додаткові обов`язки та відповідальність щодо укладеного між ним та банком кредитного договору. Верховний Суд вважає, що висновки судів є обґрунтованими, з огляду на наступне. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Аналіз змісту положення частини першої статті 203 ЦК України вказує на те, що зміст правочину не повинен порушувати положень як законів, так і інших нормативно-правових актів, прийнятих на основі Конституції України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Відповідно до частин третьої та четвертої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає в тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов`язання Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно зі статтею 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатися відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак. Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України). Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Отже, відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК України, підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з вимогами статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі були суттєво відмінні від справи № 711/9850/19 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, на яку посилається заявник ухвалена раніше, ніж згадана постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), а тому наведені в них висновки, які суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, не можуть братися до уваги. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 дійшла висновку, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Відступаючи від висновку щодо застосування юридично норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, яку фактично застосував суд апеляційної інстанції, висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Нерухомості «Голден Хаус», треті особи: акціонерне товариство «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб треті особи: Акціонерне товариство «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги недійсним, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Голден Хаус» до ОСОБА_1 , третя особа - Акціонерне товариство «Дельта Банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 04 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик