Постанова 4824 № 940/273/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2021 року м. Київ справа №940/273/21 провадження № 22-ц/824/9629/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач), суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І. учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 заінтересовані особи - начальник Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А., Бородійчук Віктор Степанович розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у складі судді Косович Т.П. у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А., - В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А., в якій просив визнати протиправною бездіяльність начальника Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А. щодо не внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про скасування арешту його майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 січня 2014 року, винесеною під час примусового виконання виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2-855 від 19 грудня 2003 року та зобов`язати начальника Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А. внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про скасування арешту, реєстраційний номер 41738 від 25 червня 2004 року, внесені Тетіївською районною державною нотаріальною конторою на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 січня 2004 року. В обґрунтування скарги зазначав, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2-855 від 19 грудня 2003 року, в рамках якого було накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно, завершене, проте начальником Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А. відмовлено йому у внесені відомостей про скасування накладеного арешту. Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись з указаною ухвалою, 21 травня 2021 рокупредставник боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги у повному обсязі, оскільки уважає ухвалу суду незаконною та такою, що постановлена з порушенням матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що арешт майна скаржника у відповідності до вимог частин першої, другої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був бути знятий. Протилежного посадовою особою не доведено. Уважає, що посилання суду першої інстанції на ту обставину, що виконавче провадження та матеріали виконавчого провадження знищені, не позбавляє ОСОБА_1 права захищати свої інтереси в судовому порядку. Посилається на те, що захист прав шляхом подання позовної заяви значно збільшить термін розгляду заяви та, відповідно, погіршить становище особи, яка обмежена в праві реалізувати своє право розпорядження майном. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. 08 липня 2021 року на електронну адресу суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому останній просить судове засідання проводити без його участі та участі ОСОБА_1 , зазначає, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись до суду зі скаргою на бездіяльність ДВС у вигляді не внесення Колесник С.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про скасування арешту майна, ОСОБА_1 обрав неналежний та неефективний спосіб захисту своїх майнових прав. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у Тетіївському районному відділі Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2-855 від 19 грудня 2003 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 2 536 гривень. Постановою державного виконавця Кандзюби О.В. від 28 січня 2004 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 та заборонено його відчуження (а.с.14). З постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Тетіївського районного управління юстиції Шуляка С.Д. про зняття арешту з автомобіля ОСОБА_1 . Ваз 21083, державний номерний знак НОМЕР_1 , вбачається, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2-855 від 19 грудня 2003 року завершене 25 червня 2004 року (а.с.8). З метою відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 у 2021 році звернувся до Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про припинення обтяження, проте йому листом начальника Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А. № 1881 від 09 лютого 2021 року було відмовлено з тих підстав, що на ім`я ОСОБА_1 на примусовому виконанні з 2005 року по даний час (інформація з АСВП починається з 2005 року) жодних виконавчих проваджень не значиться, а виконавче провадження з виконання виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2-855 від 19 грудня 2003 року в паперовому варіанті знищене за закінченням строку зберігання, з огляду на що перевірити інформацію щодо стану даного виконавчого провадження немає можливості (а.с.10). Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби визначений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження». За змістом частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Відповідно до частини 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»). За змістом статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частин першої, другої статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні з 2005 року по даний час жодних виконавчих проваджень, де ОСОБА_1 був би боржником, не значиться, а виконавче провадження з виконання виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області № 2-855 від 19 грудня 2003 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 2 536 гривень в паперовому варіанті знищене за закінченням строку зберігання. А отже, на підставі викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях начальника Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А. відсутні ознаки протиправності з огляду на те, що у останнього не було передбачених статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про скасування арешту майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 січня 2014 року, винесеною під час примусового виконання виконавчого листа Тетіївського районного суду Київської області №2-855 від 19 грудня 2003 року. Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Виходячи з викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Тетіївського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колесник С.А. у вигляді не внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про скасування арешту майна, обрав неналежний та неефективний спосіб захисту своїх майнових прав, оскільки у даному випадку при завершенні виконавчого провадження та знищенні його за закінченням терміну зберігання не представляється можливим зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника). Право ОСОБА_1 підлягає захисту в порядку, встановленому статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. З огляду на зазначене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи та подані сторонами докази, надав їм належну правову оцінку та правильно застосувавши норми матеріального права вірно вирішив, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками місцевого суду щодо їх оцінки. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін. Ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «13» липня 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик