Постанова 4803 № 202/5713/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7131/24 Справа № 202/5713/24 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л.П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 травня 2024 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії посадових осіб державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії, суб`єкт оскарження: Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», боржник: ОСОБА_1 ,- ВСТАНОВИЛА: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії посадових осіб державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії, суб`єкт оскарження: Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а.с. 1-3). В обґрунтування скарги зазначає, що на примусове виконання виконавчого листа №2/0417/89/2012 від 01.06.2012 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська від 04.07.2012 року Індустріальним ВДВС у м. Дніпрі відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суми боргу в розмірі 543 793,02 грн. З інформаційної довідки №369482525 від 12.03.2024 року видно, що державним виконавцем Індустріального ВДВС Іванченко А.А. 19.07.2012 року по ВП НОМЕР_1 накладено арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. На заяву представника боржника від 28.03.2024 року поштою на її адресу надійшло письмове повідомлення від 02.04.2024 року №27507, з якого видно, що при примусовому виконанні виконавчого листа №2/0417/89/2012 від 01.06.2012 року виданого Індустріальним ВДВС у м. Дніпрі відкрито 04.07.2012р. виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення солідарно з боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суми боргу в розмірі 543 793,02 грн, яке 21.12.2012 р. завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з відсутністю майна боржників). Також повідомлено, що вказане виконавче провадження знищено у зв`язку зі спливом строків зберігання. Представник боржника 17.04.2024 року до Індустріального ВДВС подав заяву про зняття вищевказаного арешту. До заяви надавалися докази про відсутність заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме довідка від 15.03.2024 року №21, згідно якої ОСОБА_1 повністю погасила заборгованість за кредитним договором №ML-301/153/2008 від 03.04.2008р. Тобто, боржник стягувачу погасив заборгованість добровільно після завершення ВП НОМЕР_1. 26.04.2024 року письмовим повідомленням за №34217 начальник Індустріального ВДВС Сергій Півень відмовив в задоволенні заяви на тій підставі, що боржник не надав докази про сплату виконавчого збору або витрат виконавчого провадження. З такою відмовою посадової особи Індустріального ВДВС представник боржника не погоджується, оскільки виконавчий лист щодо боржника було повернуто стягувачу у зв`язку з завершенням виконавчого провадження, строк пред`явлення його до примусового виконання сплив, проте залишився чинним арешт майна боржника. Станом на день звернення представника боржника до державної виконавчої служби із заявою про скасування арешту (17 квітня 2024 року) жоден виконавчий лист про стягнення із заявника боргу на виконанні не перебуває, що підтверджується копією витягу із АСВП від 30.04.2024 року. Звертає увагу суду на те, що у період з 21.12.2012 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду заяви про зняття арешту (17.04.2024 року) органами державної виконавчої служби не проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа. Також відсутні відомості про наявність будь-яких відкритих виконавчих проваджень, за якими ОСОБА_1 є боржником. Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про безпідставність продовження дії арешту. Враховуючи викладене вище, скаржник просила суд визнати неправомірною дію начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півня С., що полягає у відмові зняти арешт на майно ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Іванченка А.А. від 19.07.2012 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1, та викладена в листі №34217 від 26.04.2024 року; зобов`язати начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півня С. зняти арешт із усього майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Іванченка А.А. від 19.07.2012 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 травня 2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Індустріальний ВДВС у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: ТОВ «ОТП Факторинг Україна», боржник: ОСОБА_1 , на дії посадових осіб державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено (а.с. 55-62). Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 68-72). Індустріальний ВДВС у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та стягувач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2012 року по справі №2/0417/89/2012 за позовною заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним зобов`язаннями, позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як з солідарних боржників на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму боргу за кредитним договором №МL-301/153/2008 від 03 квітня 2008 року у розмірі 541 973 грн 02 коп та судові витрати по справі в сумі 1 820 грн 00 коп, а всього 543 793 грн 02 коп. Відповідно до Інформації з ВП - спецрозділ від 13.05.2024 року виконавче провадження НОМЕР_1 завершено, повернення ВД стягувачеві п. 7 ч. 1 ст. 47 (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №21898709, наданої скаржником, міститься актуальна інформація про арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 12759563, державна реєстрація 19.07.2012, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП НОМЕР_1, виданий 19.07.2012, обтяжувач Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Відповідно до довідки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 15.03.2024 року №21, ОСОБА_2 та фінансовий поручитель ОСОБА_1 повністю погасили заборгованість по кредитному договору №ML-301/153/2008 від 03.04.2008р. З листа Індустріального ВДВС у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02.04.2024 року №27507 на виконанні у відділі, перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі №2/0417/89/2012 виконавчий лист від 01.06.2012 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 543 793,02 грн, яке завершено 21.12.2012 року на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» та в листі від 26.04.2024 року за №34217 скаржника повідомлено про ненадання підтверджуючих документів сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження та відповідно не можливість зняття арешту з майна ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що, а ні скаржником, а ні представником скаржника не надано підтверджуючих документів сплати виконавчого збору, а тому суд не вбачає законних підстав визнання неправомірних дій посадової особи пов`язаної з відмовою зняття арешту та зобов`язання зняти арешт з майна боржника. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Як вбачається з листа начальника Індустріального ВДВС у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02.04.2024 року №27507 (а.с. 8-9), виконавче провадження було завершене на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції яка діяла на час винесення постанови). Відповідно до довідки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 15.03.2024 року №21, ОСОБА_2 та фінансовий поручитель ОСОБА_1 повністю погасили заборгованість по кредитному договору №ML-301/153/2008 від 03.04.2008р. (а.с. 10). ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні її заяви про зняття арешту. Виходячи зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Аналогічні положення містяться і у чинній редакції Закону. Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Встановлено, що після повернення стягувачу виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, боржниця повідомила виконавчу службу про повне виконання зобов`язань за кредитним договором та просила зняти арешт із належного їй майна. При цьому виконавчою службою не оспорювався факт погашення боржницею заборгованості за виконавчим документом після повернення виконавчого документа стягувачу. Індустріальним ВДВС у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не надано суду жодних доказів, які б спростували доводи скаржниці про відсутність заборгованості за виконавчим провадженням, що перебувало на виконанні, як в частині кредитної заборгованості так і в частині можливих виконавчих зборів. Натомість вконавча служба підтвердила, що виконавчі провадження знищені. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених ст. 47 цього Закону. Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказала, що вона погасила борг перед стягувачем у добровільному порядку за погодженням зі стягувачем. Відмовляючи у знятті арешту, державна виконавча служба не оспорювала факт відсутності вказаної заборгованості. За таких обставин апеляційний суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність. При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (12 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що незняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півня С. зняти арешт з майна боржника. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, провадження №61-1980св21, у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22. Згідно з п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки судом першої інстанції не правильно було встановлені фактичні обставини справи, не правильно застосовані норми матеріального права, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про задоволення скарги у даній справі. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича - задовольнити. Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 травня 2024 року - скасувати з ухваленням нового рішення. Скаргу ОСОБА_1 на дії посадових осіб державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії, суб`єкт оскарження: Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», боржник: ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати неправомірною дію начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півня С., що полягає у відмові зняти арешт на майно ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Іванченка А.А. від 19.07.2012 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1, та викладена в листі №34217 від 26.04.2024 року. Зобов`язати начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півня С. зняти арешт із усього майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Іванченка А.А. від 19.07.2012 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна