LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4818953/9452/20

від 23.06.2021 ·

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/9452/20 Головуючий суддя І інстанції Божко В. В. Провадження № 22-ц/818/4008/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Котелевець А.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення додаткових повноважень матері у реалізації батьківських прав та обов`язків щодо виховання неповнолітніх дітей, В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення додаткових повноважень матері у реалізації батьківських прав та обов`язків щодо виховання неповнолітніх дітей. Позов мотивовано тим, що вона перебувала у шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 з 27.08.2010 року, від якого народилися дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з нею. 10.05.2017 року шлюб сторін було розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова. Вказує, що на теперішній час відповідач ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що вона стикається із проблемами оформлення дитини до дитячого садку, школи, з виїздом на відпочинок без згоди батька, позивач просить суд надати їй одноособове право приймати рішення щодо питань, пов`язаних з фізичним та духовним розвитком дітей, виїздом на відпочинок та навчання за кордон без позбавлення відповідача батьківських прав. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення скасувати, новим рішенням позов задовольнити у повному обсязі. Скарга мотивована тим, що відповідачем надано нотаріально посвідчену заяву, якою він підтримує позовні вимоги, які відповідають інтересам дитини. Відповідачем підтверджено, що вони не мають суперечок щодо місця проживання дітей, вибору шляхів та методів їх виховання та відсутні суперечки щодо можливості вільного спілкування батька з дітьми. Вказує, що обраний нею спосіб захисту своїх прав та прав дітей, з урахуванням особливостей діючого законодавства України та фактичних життєвих обставин кожного з них, іншим шляхом його врегулювати не має можливості. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, розглянула справу за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Враховуючи передбачений законодавством порядок оформлення виїзду дітей за кордон, згоду відповідача на надання такого дозволу на термін 30 днів суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 27.01.2010 року, цей шлюб був розірваний рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10.05. 2017 року. Від шлюбу сторони мають дітей - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В матеріалах справи міститься лист позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , яким позивач повідомляє, що у зв`язку із його відсутністю як батька дітей на території України вона не може своєчасно отримати згоду на задоволення потреб, які виникають у процесі виховання дітей. Зокрема, які пов`язані зі зміною місця проживання дітей в межах України, вирішення питання щодо зміни навчального закладу, звернення до закладів охорони здоров`я, тимчасового виїзду за межі України для відпочинку та оздоровлення дітей та інше. У зв`язку з чим позивач просить надати відповідача нотаріально посвідчену згоду на одноосібне прийняття рішень та вирішення питань, пов`язаних з виконанням обома батьками батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_3 на строк до 15.09.2030 року, щодо дочки ОСОБА_4 на строк до 10.01.2030 року (а.с. 14-15). Відповідно до письмової відповіді відповідача ОСОБА_2 він визнає, що відсутній тривалий час на території України у зв`язку із роботою, зазначає, про свою участь в утриманні дітей, та надання згоди на необхідні дії щодо дітей в разі можливості з урахуванням віддаленості дипломатичних представництв України від місця його перебування, свою згоду на вирішення питання в судовому порядку після юридичної обізнаності за місцем проживання позивача. (а.с.6). На а.с.7 міститься заява відповідача ОСОБА_2 , текст якої посвідчено приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Ковальчук О.Д., від 16.01.2020 року, р.№ 48, в якій зазначає, що він згоден на розгляд справи у Київському районному суді м. Харкова щодо надання повноважень одноосібно приймати рішення, пов`язані з визначенням місця проживання, лікування та навчання дітей в Україні, а також щодо можливого виїзду дітей за межі України на строк до 30 днів, та визнання позову в повному обсязі. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини). Відповідно до статті 18 цієї Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. 14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків. З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Разом із тим, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Пунктами 3,4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: - за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; - без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Таким чином, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини. Наведене узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 03 липня 2019 року у справі №643/1090/17. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує проти вирішення позивачем питань, пов`язаних за місцем проживання, лікуванням та навчанням дітей в Україні. При цьому всупереч положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не було надано до суду доказів неможливості вирішення цих питань без згоди батька. Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі: 1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів; 2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей. У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом. Позивач не надала до суду відомостей про те, що вона не взмозі вирішити заявлені у позові питання відповідно до згаданої норми ст. 157 СК України, та що з цього приводу між сторонами виник спір. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Надання позивачці можливість одноособове право приймати рішення щодо питань, пов`язаних з фізичним та духовним розвитком дітей, виїздом на відпочинок та навчання за кордон без позбавлення відповідача батьківських прав за своїм змістом усуває батька від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та розвитку дитини, передбачених ст. 150 СК України та використання визначених у ст. 151 СК України прав щодо виховання дитини. Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства і тому не є обороздатною. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. При цьому позивач також не довела, що у разі задоволення її позовних вимог будуть забезпечені найкращі інтереси дитини. Так, згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи. У рішенні ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 року (заява № 2091/13), Суд наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі й у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, які стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язку із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, їм була надана належна правова оцінка, при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для його скасування немає, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін. Визначених у ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат - немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 05 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 12 липня 2021 року Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії А.В.Котелевець. О.М.Хорошевський.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»