Постанова 4820 № 686/3118/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 року м. Хмельницький Справа № 686/3118/23 Провадження № 22-ц/4820/1353/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Дубова М.В. з участю : відповідача та представника третьої особи розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/3118/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про визначення місця проживання дитини. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд в с т а н о в и в : В лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та, просила ухвалити рішення, яким визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею, матір`ю, ОСОБА_4 . В обґрунтування позову вказувала, що з 2004 року проживала з відповідачем ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , видане 11 серпня 2020 року Хмельницьким МВ ДРАЦС Центрального Західного міжрегіонального управління МЮ (м.Хмельницький). З відповідачем разом проживали за адресою : АДРЕСА_1 , однак у 2015 році припинили спільне проживання, після чого, як вказувала позивач разом з сином ОСОБА_5 переїхала проживати за адресою : АДРЕСА_2 та в подальшому зареєстрували там своє місце проживання. Відповідач проживає по АДРЕСА_3 . Позивачка вказувала, що відповідач має намір забрати їх сина всупереч бажанню дитини. З цією метою в грудні 2019 року він звертався до Хмельницького міськрайонного суду із позовом про визначення місця проживання дитини. Однак, рішенням цього суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, йому було відмовлено в задоволенні вказаного позову. Позивачка вказувала, що син ОСОБА_6 не бажає бачитися із батьком, однак всупереч його волі відповідач продовжує приходити на побачення із державним виконавцем, поводить себе агресивно чим здійснює психологічне насильство над дитиною, погрожуючи, що забере його до себе. Враховуючи вищенаведені обставини, поведінку відповідача, ОСОБА_4 просила суд ухвалити рішення, яким визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею, матір`ю, ОСОБА_4 . Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 червня 2023 року вказаний позов було задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1073,60грн. Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати вказане рішення, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апелянт вказує, що позов ОСОБА_2 є необґрунтованим, оскільки суду не надані належні докази на обґрунтування підстав позову. А докази, які пред`явила позивачка, незаконні, зокрема, вважає, протиправним надані -рішення міської ради № 601, 2019 року, характеристику дитини від 2017 року, висновок органу топіки та піклування від 2019 року, який не містить необхідних додатків. Також вказує, що позивачка зумисно ввела суд в оману, вказуючи, що батько неналежно виконує свої обов`язки щодо своєї дитини, вчиняє психологічне насильство над сином. А вказівка про те, що батько має намір забрати дитину є безпідставними фантазіями позивачки, оскільки є рішення суду за яким визначено графік відвідувань дитини, який він дотримується. Апелянт вказує, що позивачка умисно обмежила його, батька, від виконання своїх батьківських обов`язків, чим позбавила дитину турботи від обох батьків. Апелянт вважає, що мотивом подання вказаного позову ОСОБА_2 є надання їй можливості виїзду за кордон з малолітньою дитиною без дозволу батька. Однак, вказує, що не заперечував би проти надання відповідного дозволу, але із таким проханням до нього позивачка не зверталася. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час подання позову і на даний час дитина проживає разом з позивачкою за її місцем проживання. За висновком психолога за результатами проведення психологічного дослідження ОСОБА_7 найкраще ставиться до старшої сестри та матері. Виявив бажання проживати тільки з матір`ю за умови окремого проживання батьків. Здатний самостійно висловлювати свою думку щодо власної прихильності до кожного з батьків. Згідно висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору від 27 жовтня 2023 року, наданого на виконання ухвали апеляційного суду, надати такий висновок неможливо через відсутність характеристики матері за місцем проживання, не обстеження житлово-побутових умов, відсутність документів щодо можливості позивачки утримувати сина. В той же час рішенням Хмельницького міськарйонного суду від 29 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 відмовлено. При цьому судом було встановлено, що дитина проживає разом з матір`ю, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина ОСОБА_8 , а також того, що стан її здоров`я не перешкоджає належному виконанню батьківських обов`язків, дитина прихильна до матері, визначення місця проживання сина з батьком не сприятиме його повноцінному розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Тобто, цим рішенням суду було встановлено, що проживання дитини з матір`ю відповідає інтересам дитини і за неможливості надання органом опіки і піклування свого висновку щодо спору апеляційний суд в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України при вирішенні спору приймає до уваги вищевказане судове рішення. Згідно ст. 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Відповідно ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За нормами з ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Із положень ч. 1 ст. 160 СК України слідує, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. В силу ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько,які проживають окремо,не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Згідно з п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27вересня 1991 року (далі Конвенція про права дитини), яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини). П. 1 ст. 18 Конвенції передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від17липня 1997року №475/97-ВР«Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950року» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Рішенням у справі «М.С. v. Ukraine» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. При цьому ЄСПЛ зазначав, що наразі існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї проте, що в усіх рішеннях,що стосуються дітей,забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення (Neulingerand Shuruk v. Switzerland, заява № 41615/07, п. 135, ECHR 2010). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, заява №10383/09, п. 100, ECHR, 16 липня 2015 року). З матеріалів справи вбачається, що неповнолітній ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає з матір`ю ОСОБА_2 яка забезпечує його розвиток, має найбільш емоційну прив`язаність до своєї матері. З врахуванням цих обставин обставини, норм міжнародних договорів, які є чинними для України, ст. 141, 160, 161 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю, ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги про відсутність спору між сторонами щодо місяця проживання дитини, а фактично, метою даного позову є вивезення дитини за кордон без згоди батька слід відхилити. Так відповідно до ст. 157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі: 1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів; 2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Отже за даними нормами сімейного законодавства у вищевказаних випадках передбачено лише тимчасовий виїзд дитини за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з конкретною метою, а саме лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном. Сімейним законодавством не передбачено виїзд дитини за межі України на постійне місце проживання або на строк понад один місяць в іншу країну без згоди того із батьків, хто проживає окремо від дитини. Таким чином вказане рішення не порушує права відповідача на спілкування з дитиною, не створює йому в цьому перешкоди, а також не дає право особі, з ким проживає дитина, виїхати разом з дитиною за межі України на постійне місце проживання в строк понад місяць. Сам факт проживання дитини з матір`ю на даний час не може свідчити про відсутність спору між сторонами щодо місця проживання дитини, адже відповідач звертався до суду відповідним позовом про визначення місця проживання дитини з батьком, що свідчить про наявність спору між сторонами щодо вказаної обставини. В зв`язку з цим доводи апеляційної скарги, що позивачем не надані належні докази на обґрунтування підстав позову є необґрунтованими, оскільки, на думку колегії суддів, позивач надала суду відповідні докази (висновки психолога, судові рішення та інші письмові докази), які апелянтом в свою чергу не спростовано. Інші твердження апелянта, що позивачка умисно обмежила його, батька, від виконання своїх батьківських обов`язків, чим позбавила дитину турботи від обох батьків, необґрунтовані посилання позивачки в позові, що батько неналежно виконує свої обов`язки щодо своєї дитини, вчиняє психологічне насильство над сином суд не приймає до уваги, так як такі доводи не мають значення при вирішення даного спору по суті щодо визначення місця проживання дитини. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 листопада 2023 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова