Постанова Херсонський апеляційний суд № 658/3552/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року м. Херсон Номер справи: 658/3552/18 Номер провадження: 22-ц/819/1019/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Семиженка Г.В. Радченка С.В. секретар Плохотніченко А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_4 , що діє від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 11 березня 2021 року, у складі судді Под`ячевої І.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення із житлового приміщення ПОСТАНОВИВ: В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та виселення їх з вказаного житлового будинку. Позов обґрунтовано тим, що з 17 січня 2018 року позивач є власником 39/100 частки будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 являється колишньою власницею будинку, а ОСОБА_3 проживав в будинку як член сім`ї власника. Відповідачі пообіцяли, що добровільно виселяться через декілька місяців, однак протягом трьох років продовжують проживати в будинку, зареєстровані в будинку та добровільно з реєстрації не знімаються та не виселяються, чим порушують право власності позивача та перешкоджають у користуванні та розпорядженні будинком. Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 11 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втрати право користування 39/100 частками житлового будинку АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку (39/100 частки) АДРЕСА_1 , у зв`язку з втратою права користування таким житловим приміщенням, без надання іншого житлового приміщення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що з втратою ОСОБА_2 права власності на 39/100 часток будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з примусовою реалізацією майна з прилюдних торгів в рамках виконавчого провадження, призводить до втрати відповідачами права на користування та проживання в такому будинку та подальше проживання їх може розцінюватись як самоправне, тобто без законних на те підстав, зайняття жилого приміщення, що в свою чергу є підставою для виселення із займаного жилого приміщення (ч. 1 ст. 109, ч. 3 ст. 116 Української СРС). З апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернувся ОСОБА_4 , що діє від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено та не обґрунтовано, які перешкоди у користуванні належного їй жилого приміщення створюють відповідачі. Зазначає, що відповідачі не мають іншого житла тому задоволення позовних вимог призведе до залишенню їх на вулиці, що є непропорційним втручанням в права особи на повагу до житла. Крім того, вказує, що позивачу належить 39/100 частка житлового будинку, 61/100 будинку належить іншій особі, однак вказаного співвласника не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача або третьої особи. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Конституцією Українипередбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. За положеннями статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 383 ЦК Українита статтею 150 ЖК Української РСРзакріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Статтею 391 ЦК Українивизначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Судом першої інстанції встановлено, що 39/100 часток будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 29 грудня 1998 року належало ОСОБА_2 14 грудня 2017 року було проведено електронні торги з реалізації належних ОСОБА_2 39/100 часток будинку в рамках зведеного виконавчого провадження № 54569022, в якому ОСОБА_2 , як боржник повинна була сплатити стягувачам КС «Добробут» та ОСОБА_5 борг у загальному розмірі 111 183,81 гривень. За результатами електронних торгів 39/100 часток будинку придбав ОСОБА_6 за 118332 гривень. 11 січня 2018 року ОСОБА_6 отримав правовстановлюючі документи на зазначеному частку будинку та 17 січня 2018 року подарував свою частку будинку ОСОБА_1 .. Електронні торги та їх результат були оскаржені відповідачами в судовому порядку, однак рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 16 травня 2018 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту державного виконавця про проведенні електронні торги, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Рішення суду набрало законної сили, за результатами перегляду в апеляційному та касаційному порядку (справа № 658/122/18). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на березень 2021 року зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_1 . Згідно частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення правильно врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 196/475/13-ц. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки позивач як новий власник, яка придбала спірний будинок в установленому законом порядку на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідач, яка втратила право користування спірним житловим приміщенням у зв`язку з його відчуженням, відмовляється виселятися з нього, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що порушене право позивача, як нового законного власника спірного будинку, підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме усунення перешкод у здійснені права власності шляхом виселення відповідача із належного їй на праві власності житлового будинку, яке відповідач займає без законних на те підстав. Суд касаційної інстанції вказав, що спірний житловий будинок не був іпотечним майном, а був реалізований державним виконавцем на прилюдних торгах і позивач, яка за встановлених обставин набула право власності на спірний будинок на законних підставах, не є такою особою, яка повинна надати відповідачу при її виселенні інше житлове приміщення у розумінні ст.109 ЖК УРСР . В справі, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 є боржником за виконавчим провадженням, за яким спірне майно було продано на прилюдних торгах в рахунок погашення боргу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сім`ї позивача, спільним побутом з нею не пов`язані. Житловий будинок не є іпотечним майном, був реалізований державним виконавцем в межах виконавчого провадження на публічних торгах, переможцем яких став ОСОБА_6 та 17 січня 2018 року подарував вказане нерухоме майно ОСОБА_1 , яка як власник спірного майна вправі здійснювати користування та розпорядження належним їй майном, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про усунення перешкод власнику у здійснені права власності шляхом виселення відповідачів зі спірного житла. Колегія суддів не бере до уваги, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, посилання представника відповідачів на незастосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/139/18, провадження № 61-29336 св18, про те, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінено судом на предмет пропорційності у світлі принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У вказаній представником відповідачів справі, існували інші обставини та підстави позову, оскільки спір виник щодо про виселення з житлового приміщення відповідача з дітьми (один з яких є неповнолітнім і є сином позивача) в зв`язку з розірванням договору найму. Доводи апеляційної скарги про те, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, в зв`язку з тим, що до участі у справі не залучено власника 61/100 частки житлового будинку, колегія суддів вважає юридично безпідставними, оскільки з публічних торгів було реалізовано конкретну частку житлового будинку, що належала відповідачці, позивач просить виселити відповідачів з вказаної частки, в якій вони продовжують проживати, порушення прав власників іншої частки будинку в даному спорі не вбачається, рішення суду про виселення відповідачів зі спірного майна не порушує прав співвласника житлового будинку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції про наявність підстав для виселення відповідачів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду в частині виселення відповідачів, колегія суддів не вбачає. Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині позовних вимог про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком, не врахував, що за правовою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів у виді визнання осіб такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням (ст.405 ЦПК ) підлягає застосуванню судом у тому разі, коли член сім`ї власника, який попередньо проживав у цьому житловому будинку та у зв`язку з цим набув право користування ним, певний тривалий період часу не проживає у ньому без поважних причин. Відповідно, положення статті 405 ЦК України не підлягають застосуванню у разі, коли члени сім`ї власника (у тому числі колишнього власника) продовжують проживати в ньому на час звернення з позовом до суду. Така ж за змістом правова конструкція захисту цивільних прав та інтересів реалізована законодавцем у статтях 71,72 ЖК УРСР. Суд першої інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 686/11782/17-ц, та застосував положення статті 406 ЦК України, щодо припинення сервітуту, оскільки у справі, що переглядалась судом касаційної інстанції підставою позову та підставою визнання особи такою, що втратила право користування житлом було те, що у будинку позивача з листопада 1994 року зареєстрований відповідач, який є колишнім чоловіком і не проживає у ньому з 2014 року. Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування 39/100 частками житлового будинку АДРЕСА_1 слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог. Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Керуючись ст.367, п.1ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргуОСОБА_4 , що діє від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 11 березня 2021 року в частині визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування 39/100 частками житлового будинку АДРЕСА_1 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 11 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 липня 2021 року. Головуючий І. В. Вейтас Судді: С. В. Радченко Г. В. Семиженко