Постанова 4823 № 736/659/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 03 лютого 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 736/659/19 Головуючий у першій інстанції Кутовий Ю. С. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/278/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Висоцької Н.В., суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., із секретарями: Шкарупою Ю.В., Зіньковець О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Корюківської РДА, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2020 року (місце ухвалення м. Корюківка, дата складання повного рішення 25.11.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на спірне нерухоме майно та стягнення грошової компенсації та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю, У С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , у якому, змінивши у подальшому предмет позову, просила: припинити право власності відповідачки на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 за припинену частку у спірному нерухомому майні грошову компенсацію її вартості, визначену висновком судової будівельно-технічної експертизи, у розмірі 101 456 грн, які внесені на депозитний рахунок Корюківського районного суду Чернігівської області; визнати за нею право власності на 1/3 частину спірної квартири. Заявлені вимоги мотивувала тим, що згідно з договором дарування від 15 березня 2019 року вона є власником 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/3 частини указаної квартири є ОСОБА_2 . Вона разом з неповнолітньою дитиною зареєстровані та проживають за вищевказаною адресою, у той час як відповідачка в квартирі не зареєстрована і постійно не проживає. Указує, що між нею та відповідачкою склалися неприязні стосунки з приводу порядку користування спільною квартирою, у зв`язку з чим між ними систематично виникають конфлікти, тому вона неодноразово зверталася до поліції щодо неправомірної поведінки ОСОБА_2 , яка своїми діями та нецензурною лайкою висловлювала погрози в її адресу, а також в адресу її дитини та рідних. Своєю поведінкою відповідачка створює перешкоди у користуванні та володінні її часткою нерухомого майна, а добровільно вирішити питання щодо порядку користування спільним майном відмовляється. Посилалася на те, що 1/3 частина квартири, яка належить ОСОБА_2 , є незначною та не може бути виділена в натурі, тобто квартира є неподільною, тому припинення права відповідачки на її частину у спільному нерухомому майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї. У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їй в користування житлову кімнату площею 10,5 кв.м, а ОСОБА_1 житлову кімнату площею 20,4 кв.м; інші приміщення квартири: веранду площею 6,3 кв.м, кухню площею 16,1 кв.м та санвузол площею 7,2 кв.м залишити у загальному користуванні. У мотивування своїх вимог зазначала, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 березня 2019 року вона є власником 1/3 частини квартири, що знаходиться по АДРЕСА_2 . Іншим співвласником 2/3 частин вищевказаної квартири на підставі договору дарування є ОСОБА_1 , яка після заселення почала чинити їй перешкоди у користуванні приміщенням та не дозволяє їй вільно користуватися своєю часткою у квартирі. Через неправомірні дії ОСОБА_1 вона позбавлена можливості користуватися своєю власністю, що зумовило звернення до суду за захистом порушених прав. Посилалася на те, що спірна квартира є двокімнатною, має в цілому 30,9 кв.м житлової площі, площа кімнат становить відповідно 20,4 кв.м та 10,5 кв.м, отже 1/3 частина квартири, яка їй належить, буде складати третю частину від 30,9 кв.м житлової площі і дорівнює 10,3 кв.м, що в натурі буде майже відповідати площі житлової кімнати 10,5 кв.м. Рішенням від 25 листопада 2020 року Корюківський районний суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на спірне нерухоме майно відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю, задовольнив. Встановив порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділив ОСОБА_2 у користування житлову кімнату площею 10,5 кв.м, ОСОБА_1 виділив у користування житлову кімнату площею 20,4 кв.м, інші приміщення квартири: веранду площею 6,3 кв.м, кухню площею 16,1 кв.м, санвузол площею 7,2 кв.м залишив у загальному користуванні. Вирішив питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі нанесе істотної шкоди останній з посиланням на те, що у такому випадку буде порушений принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Скаржниця зазначає, що можливе порушення принципу рівності прав співвласників компенсується відповідною грошовою компенсацією, що передбачено ст. 365 ЦК України, проте наведене районний суд залишив поза увагою. Також судом проігноровані й ті обставини, що належна ОСОБА_2 частка є незначною і відповідно до висновків експертів не може бути виділена в натурі, а спірна квартира є неподільною. Наголошує на неможливості спільного проживання разом з відповідачкою в одній квартирі, оскільки остання своєю поведінкою порушує спокій, провокує її на конфлікти та сварки, поводиться з нею та її дитиною зверхньо та агресивно, про що свідчать її неодноразові звернення до поліції. Звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_2 мала у власності житловий будинок у м. Корюківка, де була зареєстрована та проживала разом зі своєю сім`єю, проте після подачі нею даного позову про припинення її права власності на 1/3 частину спірної квартири намагалась відчужити свою частку неповнолітній дитині, але не отримала для цього дозволу органу опіки та піклування. Також у ході розгляду справи з`ясувалось, що відповідачка подарувала належний їй житловий будинок своїй дочці, проте продовжує проживати в ньому до сьогодні. На її переконання, припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі не спричинить їй істотної шкоди, оскільки наведені вище обставини фактично свідчать про те, що ОСОБА_2 умисно погіршила своє майнове становище для позитивного вирішення її позову. Також посилається на те, що у відповідності до вимог ст. 365 ЦК України нею на депозитний рахунок районного суду була внесена вартість 1/3 частини спірної квартири у сумі 101 456 грн, яку визначив експерт у своєму висновку, проте, відмовивши у задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції не вирішив долю внесених на депозитний рахунок грошових коштів. У наданому відзиві ОСОБА_2 , не погоджуючись з доводами апеляційної скарги та вважаючи судове рішення законним і обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи відзиву зводяться до правильності висновку суду про те, що припинення права власності відповідачки на її частку у спірному майні завдасть істотної шкоди її інтересам. Відповідачка зазначає, що 1/3 частина квартири, яка належить їй на праві власності, є єдиним житлом для неї та її неповнолітньої дитини, і виділена їй у користування кімната та залишені у спільному користуванні приміщення повністю придатні для проживання, оскільки мають для цього всі необхідні комунікації та обладнання. Наполягає на тому, що належна їй 1/3 частина квартири не може вважатися незначною часткою у спільній частковій власності, ураховуючи той факт, що наявна можливість встановити порядок користування квартирою, який співпадає з ідеальними частками. Наведене узгоджується із правовою позицію Верховного Суду, наведеною у постанові від 30 травня 2018 року у справі 760/8958/15-ц. Заперечує проти доводів ОСОБА_1 про неможливість спільного володіння та користування квартирою, указуючи, що жодного дня у спірному приміщенні разом з позивачкою не проживала. До вселення ОСОБА_1 в квартиру вона тривалий час доглядала за житлом та особисто сплачувала комунальні платежі. Наразі остання, вважаючи себе єдиним власником квартири, не лише не дозволяє їй користуватися своєю часткою, а й навіть увійти до житла, у зв`язку з чим нею і був поданий відповідний позов. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки, відповідачку та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду скасувати, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі спричинить істотну шкоду останній, оскільки в такому випадку буде порушений принцип рівності прав власників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , районний суд, із врахуванням жилої площі спірної квартири та її планування, указав, що запропонований позивачкою порядок користування спірною квартирою не суперечитиме належним сторонам часткам, і встановлення співвласникам порядку користування житлом з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє права спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них. З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного. У справі встановлено, що на підставі договору дарування від 15 березня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Корюківського районного нотаріального округу Чернігівської області та зареєстрованого в реєстрі за № 262, ОСОБА_1 є власником 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10-13), що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 березня 2019 року (т. 1 а.с. 14). Власником іншої 1/3 частини спірної квартири, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 березня 2019 року, є ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 40), що узгоджується з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 березня 2019 року (т. 1 а.с. 41). Відповідно до технічної характеристики, наявної у технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 , складеному станом на 2010 рік (інвентарний номер 3818), загальна площа указаної квартири становить 60,5 кв.м, квартира складається з двох кімнат площею відповідно 20,4 кв.м та 10,5 кв.м. Також у квартирі наявні кухня площею 16,1 кв.м, вбиральня площею 7,2 кв.м та веранда площею 6,3 кв.м (т. 1 а.с. 42-46). З копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що вона з 18 березня 2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 8-9). Згідно з довідкою Корюківської міської ради від 20 березня 2019 року за вищевказаною адресою ОСОБА_1 зареєстрована разом з дочкою ОСОБА_3 , 2008 року народження (т. 1 а.с. 16). На день звернення із зустрічним позовом ОСОБА_2 була зареєстрована по АДРЕСА_3 , про що свідчать відомості відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області (т. 1 а.с. 50). Згідно з даними адресної картотеки Корюківської міської ради ОСОБА_2 знята з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 з 23 червня 2020 року та зареєстрована по АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 45-47). За даними, що містяться у будинковій книзі для реєстрації громадян, які проживають по АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , 1975 року народження та її син ОСОБА_4 , 2011 року народження, за указаною адресою зареєстровані з 23 червня 2020 року (т. 1 а.с. 193-194). Актом обстеження умов проживання від 14 вересня 2020 року за адресою: АДРЕСА_2 було зафіксовано, що на момент обстеження кімната, яка належить ОСОБА_2 зачинена, дитина за місцем реєстрації відсутня. Зі слів сусідів дитина ОСОБА_4 та його матір ОСОБА_2 за місцем реєстрації ніколи не проживали (т. 1 а.с. 208). Листом начальника Корюківського ВП Менського ВП ГУНП в Чернігівській області від 13 квітня 2020 року повідомлено про те, що згідно з інформаційно-пошуковою базою протягом 2019-2020 років від ОСОБА_1 надходили скарги щодо користування квартирою АДРЕСА_1 та були зареєстровані в ЖЄО за № 653 від 05 квітня 2019 року, № 2576 від 18 листопада 2019 року. Також подібні скарги надходили від ОСОБА_2 , які були зареєстровані в ЖЄО за № 704 від 09 квітня 2019 року, № 757 від 16 квітня 2019 року, № 906 від 03 травня 2019 року, № 2499 від 08 листопада 2019 року. За всіма скаргами було відмовлено в порушенні кримінальної справи, а заявникам було рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства щодо спірних питань з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 165). Відповідно до висновків експерта № 4189/19-24 та № 4188/19-24 від 21 лютого 2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи поділ квартири АДРЕСА_1 з виділом 2/3 та 1/3 частки від загальної площі квартири шляхом проведення реконструкції (перепланування і переобладнання) приміщень існуючої квартири з метою влаштування двох ізольованих квартир у відповідності до ідеальних часток співвласників не вбачається можливим. Ринкова вартість квартири становить 304 367 грн, і відповідно вартість 2/3 частин квартири 202 911 грн, а 1/3 частини 101 456 грн (т. 1 а.с. 101-113, 116-132). З квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 18 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 на депозитний рахунок Корюківського районного суду внесені кошти у сумі 101 456 грн як грошова компенсація за припинення права власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири у справі № 736/659/19 (т. 1 а.с. 166). Відповідно до договору дарування будинку від 21 липня 2020 року (т. 2 а.с. 30-31) ОСОБА_2 передала безоплатно у власність ОСОБА_5 житловий будинок жилою площею 37,1 кв. м з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,0532 га. Звернувшись з позовом про припинення права власності на спірне нерухоме майно та стягнення грошової компенсації, ОСОБА_1 зазначала, що 1/3 частина квартири, яка належить ОСОБА_2 , не може бути виділена в натурі, тобто квартира є неподільною, тому припинення права відповідачки на її частину у спільному нерухомому майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї. У своєму зустрічному позові про визначення порядку користування квартирою, що перебуває у спільній частковій власності, ОСОБА_2 посилалася на відсутність можливості добровільно врегулювати з іншою співвласницею питання щодо користування спірною квартирою, яка складається з двох кімнат площею відповідно 20,4 кв.м та 10,5 кв.м, отже 1/3 частина квартири, яка їй належить, буде складати третю частину від житлової площі і в натурі буде відповідати площі житлової кімнати 10,5 кв.м. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Частинами 4, 5 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. За змістом ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. У відповідності до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17. Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні первісних вимог ОСОБА_1 про припинення права власності на спірне нерухоме майно, стягнення грошової компенсації та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що перебуває у спільній частковій власності, за наявністю для цього законних підстав не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону. Так, у справі встановлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , зокрема, ОСОБА_1 належить 2/3 частини приміщення, а ОСОБА_2 1/3 частина. У зазначеному житлі ОСОБА_1 разом з неповнолітньою дочкою зареєстровані з 18 березня 2019 року та проживають, ОСОБА_2 разом неповнолітнім сином зареєструвалась з 23 червня 2020 року, тобто, після звернення ОСОБА_1 з позовом до суду і, як свідчить акт обстеження умов проживання від 14 вересня 2020 року, у спірній квартирі ніколи не проживала. Між співвласниками спірної квартири з часу набуття ними права спільної часткової власності існують непорозуміння стосовно порядку користування житлом, про що свідчать їх неодноразові звернення до органів поліції та не заперечується самими сторонами. Верховний Суд у своїй постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 указав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном (постанова Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 210/2236/15-ц). Указуючи на відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі нанесе істотної шкоди останній, оскільки в даному випадку буде порушений принцип рівності прав власників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Вирішуючи питання щодо балансу інтересів сторін, апеляційний суд зважає на таке. Згідно з довідкою виконкому Корюківської міської ради від 21 грудня 2018 року ОСОБА_2 з 22 серпня 2000 року і по дату видачі довідки була зареєстрована по АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 39 зворот). Наведена інформація узгоджується й з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області від 08 травня 2019 року (т. 1 а.с. 50). З повідомлення директора БТІ РКП «РАМПА» від 17 червня 2020 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_3 належав на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 167), проте 21 липня 2020 року був відчужений останньою своїй дочці - ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Корюківського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 534 (т. 2 а.с. 30-31). Житловий будинок має 62,2 кв.м загальної площі та 37,1 кв. м житлової площі. Відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 іншого, окрім 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , нерухомого майна або права користування нерухомим майном матеріали даної справи не містять. Судом встановлено також, що на час звернення ОСОБА_1 з позовом 22 червня 2020 року, відповідачка мала у власності житлове приміщення, достатнє за своєю площею для її проживання та членів її сім`ї, яке подарувала доньці під час розгляду справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що в ході судового розгляду даної цивільної справи ОСОБА_2 добровільно погіршила свої житлові умови, а саме, за власним бажанням припинила своє право власності на житловий будинок шляхом його безоплатного відчуження на користь іншої особи. З огляду на це апеляційний суд відхиляє доводи відповідачки про те, що припинення права власності завдасть їй істотної шкоди, оскільки спірна квартира є її єдиним житлом. Апеляційний суд погоджується з доводами позивачки щодо хибності висновку суду першої інстанції, за яким припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у спірній квартирі спричинить істотну шкоду останній з посиланням на порушення принципу рівності прав співвласників, оскільки законодавцем передбачено як обов`язкову умову для припинення права власності сплату відповідної грошової компенсації на користь сторони, чиє майнове право припиняється. Умову щодо внесення коштів на депозитний рахунок суду позивачкою дотримано. Аналізуючи обставини справи, суд вважає доведеними в ході судового розгляду твердження ОСОБА_1 щодо неможливості спільного володіння та користування житлом, обумовлені недоброзичливими стосунками, які фактично склалися між співвласниками, що перешкоджають один одному у повному здійсненні своїх майнових прав. За висновками проведених судових будівельно-технічних експертиз поділ квартири АДРЕСА_1 з виділом 2/3 та 1/3 часток в натурі технічно не можливий. З огляду на наведене вище, припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , за наявності встановлених судом обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, буде відповідати принципу пропорційності переслідуваній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ураховуючи те, що між сторонами спору склались неприязні стосунки стосовно користування спільним майном, яке є неподільним, обидві співвласниці мають свої родини, відповідачка у спірній квартирі не мешкає, позивачкою виконана обов`язкова умова припинення права власності на частку в судовому порядку попереднє внесення вартості такої частки на депозитний рахунок суду, а відповідачка не надала суду доказів виниклої нагальної потреби відчуження її власного житлового будинку іншій особі. Беручи до уваги неправильне застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 про припинення права власності на спірне нерухоме майно та стягнення грошової компенсації у повному обсязі, а у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю, відмовити. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і задовольняє первісний позов у повному обсязі, ураховуючи заявлену ОСОБА_1 вимогу майнового характеру та ціну позову, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 014,66 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2 674,44 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2020 року - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на спірне нерухоме майно та стягнення грошової компенсації задовольнити. Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за припинену частку в спірному нерухомому майні, визначену висновком № 4189/19-24 судової будівельно-технічної експертизи шляхом перерахування з депозитного рахунку Корюківського районного суду Чернігівської області грошових коштів у сумі 101456,00 грн згідно квитанції ПАТ КБ «Приватбанк» від 18.06.2020. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 1014,66 грн та 2674,44 грн у відшкодування судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст постанови складено 08 лютого 2021 року. Головуючий Судді :