Постанова 4856 № 240/2027/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/2027/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 08 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, представника позивача - Якименка М.М., представника відповідача - Коршак Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Житомирській області: - від 25.10.2019 № 0063334-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4527,17 грн; - від 25.10.2019 № 0063336-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 26954,52 грн. В обґрунтування позову позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 25.10.2019 № 0063334-5313-0613 та № 0063336-5313-0613 є протиправними, порушують його права та законні інтереси, оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам. Стверджує, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення у 2019 році оскаржуваних податкових повідомлень-рішень без проведення останнім відповідної перевірки за податковий звітний період 2018 року. Зазначає, що незаконним є визначення оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносно нерухомості, належної позивачу, як будівлі промисловості та використовуваної у своєму домогосподарстві і з іншою метою аніж для самозабезпечення продуктами харчування, оскільки в силу прямої норми підпунктів є) та ж) пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України такі не є об`єктом оподаткування вказаним місцевим податком. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано: комплекс будівль та споруд АДРЕСА_1 , загальною площею 724 кв.м та нежитлова будівля (молочний блок) за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 121,6 кв.м. 25.10.2019 ГУ ДПС у Житомирській області прийнято податкові повідомлення-рішення: - від 25.10.2019 № 0063334-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4527,17 грн; - від 25.10.2019 № 0063336-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 26954,52 грн. Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами колегія суддів зазначає наступне. Правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та вид діяльності, в яких вони використовуються. Частина належних позивачу будівель за своїми групою та класом відповідають будівлям/спорудам, призначеним для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а інша частина належить до будівель промисловості. За своїм змістом податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника. За приписами ст.30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України). Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, підпунктом «ж» пп.266.2.2 визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Як встановлено під час судового розгляду, позивач не здійснює господарської діяльності, при цьому не проводить сільськогосподарського виробництва. Нежитлові будівлі, що належать позивачу на праві власності, не використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. Об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затв. наказом Держстандарту України № 507 від 17.08.2000 р., будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше. Відповідно до пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»). Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно з абз.2 ст.1 Закону України № 575-VI від 23.09.2008р. «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Звідси, поняття «виробники сільськогосподарської продукції» є ширшим поняттям, а тому останнє охоплює собою поняття «сільськогосподарські товаровиробники», яке було наведено в ПК України на момент виникнення спірних правовідносин. Під час судового розгляду було встановлено, що позивач упродовж 2018 року не здійснював виробництво сільськогосподарської продукції. З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Більш того, на користь висновку про те, що нормою п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України передбачена податкова пільга в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України № 2628-VIII від 23.11.2018р. підпункт «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 р., що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи. Умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Також слід зазначити, що встановлена п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Окрім цього, підпунктом «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств, не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, єдиного підходу до встановлення податків і зборів і нейтральності оподаткування. Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Отже, застосування пп.266.2.2 «є» п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Під час судового розгляду було встановлено, що позивач упродовж 2018 року не здійснював господарської діяльності, а також не використовувала належні їй об`єкти нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що належні позивачу на праві власності будівлі промисловості є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень п.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 10.04.2020 р. у справі № 823/1751/17, від 24.04.2020 р. у справі № 540/2206/19, від 21.10.2020 р. у справі №520/8580/18, від 17.02.2020 р. у справі № 820/3556/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Щодо посилань апелянта, що у контролюючого органу відсутності правові підстави для винесення у 2019 році податкових повідомлень - рішень, оскільки податковим органом не проведено документальну невиїзну перевірку за 2018 податковий звітний період, колегія суддів зазначає наступне. 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71 -VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, яким шляхом викладення в новій редакції ст.266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до п.266.1. ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової - нерухомості. Пунктом 266.2. ст.266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з пп.266.3.1. п.266.3 ст.266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п.266.5.1., п.266.5, ст.266 ПК України) Як передбачено абз.б п.п.266.7.1. п.266.7 ст.266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку. Підпунктом 266.7.4 п.266.7 ст.266 ПК України зазначено, що органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щоквартально у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом міністрів України. Порядок подання органами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджено постановою Кабінетом міністрів України від 31.05.2012 № 476 (із змінами і доповненнями). Отже, п.4 Порядку передбачено, що Міністерство юстиції України подає Державній фіскальній службі України інформацію про об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб. Передача зазначеної Інформації здійснюються на центральному рівні між Мін`юстом і ДФС в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку. На підставі вищезазначених даних проводиться розрахунок податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. З огляду на вище викладене, підстави для проведення документальної невиїзної перевірки відсутні. Фізичні особи у 2019 році сплачують податок за житлову та нежитлову нерухомість за 2018 рік, за ставками та з використанням пільг, які застосовувались при розрахунку податку минулого року. Рішенням 10 сесії 7 скликання Горинською сільської ради Малинського району від 12.07.2017 "Про затвердження місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на території Горинської сільської ради встановлено ставки податку для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Таким чином, 25.10.2019 ГУ ДПС у Житомирській області, на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, пп.266.7.2 п.266.7.2, п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, прийнято податкові повідомлення - рішення № 0063334-5313-0613, яким визначено ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 4527 грн 17 коп. (121,60 х (3723 х 1%/100) за 2018 рік; № 00633336-5313-0613, яким визначено позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 26954,52 грн (724 х (3723 х 1%/100) за 2018 рік. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем правомірно прийнято податкові повідомлення - рішення від 25.10.2019, якими визначено позивачу суму зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Окрім цього, позивачем заявлено клопотання про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу з ухваленням додаткового судового рішення. Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року - без змін, тому враховуючи відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції клопотання позивача не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 12 липня 2021 року. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.