Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/866/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/866/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов О.В. Суддя-доповідач: Франовська К.С. 08 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : В лютому 2021 року суддя Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 звернувся в Чернівецький окружний адміністративний суд з позовом до Верховної Ради України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на відшкодування майнової шкоди, заподіяної обмеженням виплати суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року, 339551 грн. 55 коп. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено з підстав, визначених ч.6 ст.7, п.2 ч.1 ст.170 КАС України у зв`язку з набранням законної сили ухвали суду про відмову у відкритті провадження у справі №600/599/21-а по спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. За результатами апеляційного розгляду справи, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року скасовано, справу направлено до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Ухвалою суду від 24 травня 2021 року у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України (позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства). Позивач, не погоджуючись з даною ухвалою з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з п.1 та п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пункт 7 ч.1 ст.4 КАС України передбачає, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно з ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №802/2292/17-а (провадження №11-254апп19), і відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відповідно до вимог ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, суддя Одинак О.О. у позовній заяві просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 339 551,55 грн. майнової шкоди, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту. Підставою, що спонукала позивача звернутися до суду з цим позовом, було отримування ним суддівської винагороди у незаконно обмеженому розмірі, що, на його переконання, є збитками, які підлягають відшкодуванню в порядку ст.1175 ЦК України. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини суддівської винагороди, які повинні бути виплачені позивачу за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року, в період роботи його суддею Чернівецького апеляційного суду, тобто під час перебування на публічній службі. Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, про що обґрунтовано зазначено судами. Позивач, як зазначалось, просив суд відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми суддівської винагороди, що, на його думку, і є збитками . Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (зокрема, постанова від 3 липня 2018 року в справі №826/27224/15). Велика Палата Верховного Суду в справі №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року), розглядаючи спір, який виник за аналогічних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, а саме: внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, зробила висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства та зазначила, зокрема, таке. "У справі, що розглядається, позивач (обіймав посаду судді на час дії спірних правовідносин) у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої заробітної плати за певний період у 2008 році та компенсації втрати її частини внаслідок несвоєчасної виплати, недоплаченого щомісячного грошового утримання за певний період у 2008 році та компенсації втрати його частини у зв`язку з несвоєчасною виплатою. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень - травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання". Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати, які мали бути йому нараховані та виплачені, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України. Ураховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з виплатою позивачу суддівської винагороди у розмірі, меншому, ніж належить. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди. За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що наведений спір може бути розглянутий в межах судочинства, що передбачає вирішення приватно-правового спору, не ґрунтуються на вимогах закону. З урахуванням викладених висновків про належність розглядуваного спору до публічно-правових, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги повинні розглядатися судом у порядку КАС України. Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням судом норм процесуального права, що призвело до неправильної відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року скасувати. Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 08 липня 2021 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.