Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/1675/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1675/21 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., при секретарі Дмитренко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом департаменту захисту економіки Національної поліції України до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,- В С Т А Н О В И В : Департамент захисту економіки Національної поліції України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови про стягнення виконавчого збору. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М.Г. від 18.01.2021 року № 64045625 в частині стягнення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України виконавчого збору у розмірі 7 463, 93 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2020 року по справі № 640/85/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 20 026,99 грн. та зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України, в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 09 грудня 2019 року по день фактичної виплати заборгованості зі сплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2020 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2020 року - залишено без змін. 30 листопада 2020 року по даній справі видано виконавчі листи. 08 січня 2021 року відповідачем за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 64045635 з виконання виконавчого листа № 640/85/20 від 30.11.2020 року в частині зобов`язання Департамент захисту економіки Національної поліції України, в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 09 грудня 2019 року по день фактичної виплати заборгованості зі сплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки. 18 січня 2021 року відповідачем в рамках вказаного виконавчого провадження прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000,00 грн. на підставі ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач, не погоджуючись з оскаржуваною постановою в частині стягнення виконавчого збору на суму 7 463, 93 грн, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини щодо примусового виконання рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом положень статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з положеннями частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Статтею 27 Закону № 1404-VІІІ надано визначення поняття «виконавчий збір» та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення. Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Згідно ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи. Згідно з частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України» та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ). Відтак, наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. При цьому в розумінні положень Закону № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 року у справі №480/3452/19, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено. Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 року у справі № 620/334/20. Крім того, розмір виконавчого збору згідно положень частин 2 та 3 статті 27 Закону № 1404-VІІІ визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення та яке підлягає виконанню за виконавчим документом. Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру виконавчий збір з боржника юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати. Розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік затверджені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року N1082-IX, та з 01.01.2021 року по 30.11.2021 року такий розмір становить 6000 грн. на місяць. Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від 18.01.2021 року вирішено стягнути з позивача виконавчий збір в сумі 24 000 грн., тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6000грн.) як за виконання рішення немайнового характеру відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ. У той же час, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2020 року по справі № 640/85/20, на виконання якого останнім видано 30.11.2020 року виконавчий лист, зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України, в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 09 грудня 2019 року по день фактичної виплати заборгованості зі сплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки. Разом з тим, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.08.2020 року у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, у справах, у яких предметом спору є визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості, ціна позову (і відповідно ставка судового збору за його подання до суду) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі N 907/9/17, провадження N 12-76гс18). Натомість до позовних вимог немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Наведене кореспондується з положеннями статті 63 Закону № 1404-VІІІ, за змістом якої немайновими рішеннями є рішення, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення. У той же час рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2020 року по справі № 640/85/20 не містить для Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України будь-яких зобов`язань щодо вчинення певних дій, втім, прийняття судом рішення, за яким Департамент захисту економіки Національної поліції України, в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України зобов`язано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 09 грудня 2019 року по день фактичної виплати заборгованості зі сплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки, фактично вказує на те, що така виплата пов`язана з підтвердженням прав ОСОБА_1 на певну грошовому суми. Тобто, дане рішення безпосередньо впливає на майнові інтереси стягувача, а тому вочевидь носить майновий характер. До того ж, одноразова грошова допомога при звільненні та компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 20 026,99 грн. ОСОБА_1 була виплачена 22.12.2020 року. Поряд з цим, згідно наданого позивачем розрахунку, сума, що підлягає виплаті Ліквідаційною комісією Департаменту захисту економіки Національної поліції України на виконання рішення суду в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, починаючи з 09.12.2019 року по 22.12.2020 року зі сплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки, становить 165 630,71 грн. Таким чином, враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялим М.Г. виконувалося рішення майнового характеру. А тому сума виконавчого збору підлягала стягненню у розмірі 16 563,07 грн. (165 630,71 грн. х 10%). Отже, розмір виконавчого збору за примусове виконання судового рішення майнового характеру мав би визначатись державним виконавцем виходячи з 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню стягувачу за виконавчим документом у відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, тобто виходячи із суми, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 . Проте, приймаючи оскаржувану постанову від 18.01.2021 року у виконавчому провадженні ВП № 64045625, державним виконавцем безпідставно визначено розмір виконавчого збору, який належить стягнути з боржника в сумі 24 000 грн. як за виконання судового рішення немайнового характеру, що вказує на очевидну невідповідність цієї постанови положенням ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ та надає суду підстави зробити висновок про її протиправність. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М.Г. від 18.01.2021 року № 64045625 в частині стягнення з Департаменту 7 463,93 грн. виконавчого збору. Щодо вимоги про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути Департаменту захисту економіки Національної поліції України 7 463,93 грн., стягнутих безпідставно за постановою державного виконавця Бялого М.Г. від 18.01.2021 року у виконавчому провадженні №64045625, колегія суддів зазначає наступне. Згідно наданого позивачем повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з меморіальним ордером №95 від 05.02.2021 року Департаментом захисту економіки Національної поліції України сплачено суму виконавчого збору у розмірі 24 000,00 грн. відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.01.2021 року про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження №64045625. При цьому, наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №1650/24182, затверджено Порядок повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який прийнято на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 301 Митного кодексу України, статті 7 Закону України «Про судовий збір» та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №375. В даному випадку, після набрання рішенням законної сили у даній справі, кошти сплачені позивачем на виконання спірної постанови будуть вважатися помилковими, а тому останній не буде позбавлений можливості звернутися в порядок та спосіб, встановлений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 з метою їх повернення. За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів є передчасними та станом на час вирішення спору по суті необґрунтованими, оскільки право позивача на отримання надмірно сплачених коштів виконавчого збору на час вирішення даної справи не є порушеним. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.