Постанова 4855 № 640/4677/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 року Справа № 640/4677/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Шурка О.І., за участю секретаря Лісник Т.В., відповідача Крайчинського С.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станівславовича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Крайчинського Сергія Станівславовича про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Крайчинського Сергія Станівславовича (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 07.02.2020 ВП № 57020676 про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 17 638,28 дол. США. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі, однак сума заборгованості в примусовому порядку за виконавчим листом від 25.10.2012 № 2-8465/11 на користь ПАТ «ТАСкомбанк» стягнута не була, а виконавчий документ повернутий без виконання на підставі заяви стягувача. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на правомірності спірної постанови, стверджуючи, що він діяв на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством, зокрема статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження 06.04.2020. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та протиправності прийняття приватним виконавцем постанови від 07.02.2020 ВП № 57020676 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.08.2018 постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинським С.С. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 25.10.2012 № 2-8465/11 про стягнення солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ТАСкомбанк» суми заборгованості за кредитним договором від 27.12.2007 № КФ162-07 у розмірі 176 382 доларів США, 78 центів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 18.01.2012 1 409 263,20 грн. Одночасно у вказаній постанові зазначено про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 17 638,28 долари США. 07.02.2020 у зв`язку з надходженням від стягувача заяви про повернення виконавчого документа без виконання приватним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Разом з тим, приватним виконавцем прийнято спірну постанову від 07.02.2020 ВП № 57020676 про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 17 638,28 дол. США. Позивач, вважаючи зазначену постанову приватного виконавця протиправною, а свої права порушеними, звернулася до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII), Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 (далі - Порядок № 643). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині першій статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, наступних виконавчих документів: виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження. Примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) (стаття 5 Закону № 1404-VIII). Згідно зі ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 26 Закону № 1404-VIII у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Згідно зі ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Частинами першою - четвертою, шостою, сьомою статті 31 Закону № 1403-VIII передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що основана винагорода приватного виконавця за своїм цільовим призначенням є платою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення, та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми. Отже, розмір основної винагороди приватного виконавця залежить від фактично стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 260/801/19 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковими для врахування апеляційним судом при вирішенні цієї справи. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що сума заборгованості в примусовому порядку за виконавчим листом від 25.10.2012 № 2-8465/11 на користь Публічного акціонерного товариства «ТАСкомбанк» відповідачем стягнута не була і відповідний виконавчий документ повернуто на підставі заяви стягувача, а отже, підстави для стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності постанови від 07.02.2020 ВП № 57020676 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця. Доводи апелянта про те, що він діяв на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством, зокрема статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», судова колегія вважає необґрунтованими з огляду на вищезазначене. Посилання апелянта на те, що заява стягувача надійшла за кілька днів до виставлення майна боржника на торги, не спростовує факту повернення виконавчого документа за заявою стягувача, а також того, що заборгованість не була стягнута з боржника завдяки діям приватного виконавця. Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції було безпідставно застосовано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.03.2020 у справі № 260/801/19, а не у постанові від 28.04.2020 у справі № 520/9144/18, є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах мали місце різні обставини. Зокрема, постанова Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 520/9144/18, на яку посилається апелянт, стосується стягнення державним виконавцем виконавчого збору, а не основної винагороди приватного виконавця, юридична природа якої проаналізована Верховним Судом у постанові від 03.03.2020 у справі № 260/801/19. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), викладені, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), відповідно до яких принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (пункт 29). Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Таким чином, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення цього адміністративного позову. Згідно зі ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, апеляційна скарга приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Крайчинського Сергія Станівславовича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2020 року - без змін. Розподіл судових витрат. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Крайчинського Сергія Станівславовича - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 23.06.2020. Головуючий суддя Судді: