Постанова 4815 № 569/19343/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 року м. Рівне Справа № 569/19343/18 Провадження № 22-ц/4815/798/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Ковальчук Н.М., Боймиструк С.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" Даценко Н.А. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 березня 2021 року, ухвалене в складі судді Левчука О.В., повний текст якого складено 24 березня 2021 року у справі № 569/19343/18, в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні. Позов мотивовано тим, що за час перебування у трудових відносинах з відповідачем, з боку останнього було невірно нарахована та виплачена заробітна плата у розмірі 661 грн 57 коп. за час відпустки строком на 6 календарних днів у період часу з 06.11.2017 по 11.11.2017. Вважає, зокрема, що при розрахунку відпускних необхідно було виключити дні простою не з вини працівника, який оплачувався в порядку визначеному ст. 113 КЗпП. Просить суд про задоволення позовних вимог. Рішенням Рівненського міського суду від 17 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відпусток в сумі 661 грн 57 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити. Зазначає, що суд не врахував що позивачу було надано 23 дні відпустки, тоді як останній мав право лише на 11 днів оплачуваної щорічної відпустки. Покликається на те, що переплата по заробітній платі на користь позивача становить 9121,16 грн., відтак вказане свідчить про відсутність будь яких порушень прав позивача. У відзиві на апеляційного суду позивач заперечує доводи останньої просить додаткове рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що 26.12.2016 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади начальника юридичного відділу Рівненської філії ПАТ «Укртелеком». Рішенням Рівненського міського суду по справі № 569/370/17 від 27.04.17 позивача поновлено на роботі у ПАТ «Укртелеком». Вказане рішення набрало законної сили 06.07.17. Позивач фактично був поновлений на роботі 07.07.17. Відповідно до наказу №165-к від 13.07.17 року було оголошено про переведення ОСОБА_1 в режим простою з 07.07.17 року. Крім того, рішенням Рівненського міського суду у справі №569/10915/17 від 01.11.17 було стягнуто з ПАТ «Укртелеком» середній заробіток за час вимушеного прогулу. Згідно наказу № 250-к від 17.07.18 року Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" позивач був звільнений з посади начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з 20.12.17 року за ч.3 ст. 38 КЗПП України, у зв`язку з тим, що рішенням суду у справі №569\283/18, судом було припинено безстроковий трудовий договір між позивачем та відповідачем з 20.12.17 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України в наслідок порушення права на працю та ст. 94. та ст.96 КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі змістом частини першої статті 116 КЗпП України в день звільнення працівникові виплачуються всі грошові суми від підприємства, установи, організації, право на отримання яких він має за законом. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Аналогічне положення міститься в статті 83 КЗпП України. Таким чином, компенсація за невикористані дні відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки. Обов`язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації. З аналізу положень статті 24 Закону України «Про відпустки» та статей 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України. Згідно зі статтею 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до ст. 2 постанови КМУ №100 від 08.02.1995 (в редакції станом на 2017) при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. За змістом ст. 3 КМУ №100 від 08.02.1995 (в редакції станом на 2017), при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Відповідно до ст. 7 постанови КМУ №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) ( 322-08 ), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються. Убачається, що предметом спору є неправильність нарахування компенсації за 6 шість днів невикористаної відпустки. Позивачем надано розрахунок компенсації за 6 днів невикористаної відпустки проведений відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, який відповідачем не спростований. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обрахунку суми відпускних по наказу № 876 від 13.07.2017, яку слід обраховувати виходячи із кількості днів, впродовж яких позивач працював у відповідача, до моменту його звільнення 26.12.2016 року. Різниця між сумою відпускних, що має бути нарахована та тією, що фактично отримана позивачем становить 668,36 грн. Окрім того, відповідачем під час оплати відпустки отриманої позивачем згідно наказу №876 від 13.07.17, були враховані компенсаційні виплати одноразового характеру, а саме виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду з грудня 2016 року по червень 2017 року, а також в грудні 2016 року враховані дні за які здійснено виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У розрахунку здійсненому при оплаті відпускних, відповідачем неправомірно було включено для визначення розміру відпускних період, протягом якого позивач згідно з чиним законодавством не працював - дні простою з липня по жовтень 2017р., а також період за який позивач отримав одноразову компенсаційну виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 по 07.07.2017. Таким чином доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь позивача коштів не заслуговують на увагу та є такими, що не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. Відповідачем не спростовано правильність проведених розрахунків розміру компенсації відпускних за спірний період. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відсутності підстав для стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 661,57 грн. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Доводи скаржника про те, що відповідачем здійснені переплати по заробітній платі позивачу не заслуговують на увагу, оскільки вказані кошти не є компенсацією за спірний період невикористаних днів відпустки. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" Даценко Н.А. залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 березня 2021 року залишити без зміни. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 08 липня 2021року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Ковальчук Н.М. Боймиструк С.В.