Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/19472/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 травня 2023 року м. Рівне Справа № 569/19472/18 Провадження № 22-ц/4815/548/23 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Гордійчук І.О. Рішення суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини) ухвалено 17 січня 2023 року у м. Рівне Рівненської області (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Вейтас І.В., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укртелеком" про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» (далі ПАТ "Укртелеком" або АТ "Укртелеком"), де просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 150 000 гривень. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що між сторонами існували трудові відносини. На підставі наказу роботодавця № 250-к від 17 липня 2018 року позивача звільнено з посади начальника Відділу правового забезпечення Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з 20 грудня 2017 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з тим, що рішенням суду у справі №569\283/18 судом було припинено безстроковий трудовий договір між ними з 20 грудня 2017 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України внаслідок порушення права на працю та ст.ст. 94, 96 КЗпП України. Між тим, повного розрахунку при звільненні і в подальшому з ним проведено не було. Про порушення свого права він дізнався 17 липня 2018 року. Вважає, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди. Увесь цей час він знаходився у пригніченому стані та під психологічним тиском АТ "Укртелеком". Унаслідок незаконних дій відповідача йому завдано моральні страждання, які проявилися у переживаннях, втраті нормальних життєвих зв`язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя з усвідомленням порушення основних конституційних прав. Рішенням Рівненського міського суду від 17 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто із АТ "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 2 000 гривень моральної шкоди. В решті позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі відповідач, вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, що полягало у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просив його скасувати, відмовивши ОСОБА_1 в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди з АТ "Укртелеком". На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про неврахування судом положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України, адже при пред`явленні позову 18 жовтня 2018 року сплив тримісячний строк звернення позивача з вимогами до АТ "Укртелеком" унаслідок того, що про порушення свого права, як сам він указує, дізнався 17 липня 2018 року при отриманні трудової книжки та врученні копії наказу про звільнення. Більше того, друга редакція позову ним подана 26 листопада 2018 року, що очевидно виходить за межі наведеного матеріально-правового строку. Щодо встановлення обставин у справі, то заявник звертав увагу на те, що при пред`явленні позову не існувало фактів, які свідчили би про невиплату роботодавцем заробітної плати за час перебування працівника у відпустках. Ці факти було встановлено пізніше, а саме рішенням Рівненського міського суду від 17 березня 2021 року (залишеному без змін 08 липня 2021 року Рівненським апеляційним судом) та рішенням Рівненського міського суду від 09 грудня 2021 року (залишеному без змін 15 березня 2022 року Рівненським апеляційним судом). Тому на момент звернення ОСОБА_1 до суду його право на працю порушене не було, що виключає його судовий захист через відсутність самого предмета спору. Не погоджувався і з висновками суду про наявність моральної шкоди та її розмір, що суперечить вимогам ст. 2371 КЗпП України. Так, судом було зазначено лише про факт затримки виплати заробітної плати за час відпусток, що не завжди може призвести до моральних страждань. Тобто не було з`ясовано наявність факту правопорушення відповідача на день пред`явлення позову, існування моральної шкоди, причинного зв`язку між нею та діями роботодавця, а також не перевірено наявність доказів на підтвердження моральних страждань та визначення розміру моральної шкоди. Вважає, що судом залишено без уваги правову позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а, п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", пункти 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Як з`ясовано судом, рішенням Рівненського міського суду від 17 березня 2021 року у справі №569/19343/18, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відпустки в сумі 661,57 гривень. Як на підставу звернення з позовом, ОСОБА_1 вказував, що за наслідком прийнятого наказу №1488 від 26 жовтня 2017 року про надання відпустки строком на 6 календарних днів у період часу з 06 листопада 2017 року по 11 листопада 2017 року відповідачем було здійснено хибний розрахунок належних до виплати позивачеві відпускних внаслідок допущення методологічної помилки у його проведенні. Вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої неправильним нарахуванням та невиплатою коштів у рахунок оплати відпустки, позивачем не заявлялись. Постановою Волинського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у справі №569/283/18 стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 8 871,94 гривень; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 362,12 гривень; витрати на правничу допомогу у розмірі 19 850,00 гривень та 3 876,41 гривень судового збору. Дане рішення виконане 02 лютого 2021 року. Рішенням Рівненського міського суду від 09 грудня 2021 року у справі № 569/20783/21 стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відпустки відповідно до наказу № 876 від 13 липня 2017 року за період роботи з 15 листопада 2016 року по 14 листопада 2017 року в сумі 668,36 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.02.2021 по 20.07.2021 в розмірі 8 000 гривень та моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень (а.с.135-139). Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 березня 2022 року у справі № 569/20783/21 апеляційну скаргу ПАТ «Укртелеком» задоволено частково. Рішення суду попередньої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено, зменшивши розмір із 8 000 гривень до 1 000 гривень. В решті судове рішення залишено без змін. Як встановлено судом першої інстанції, підставою позову у справі, рішення у якій переглядається, є завдання моральної шкоди затримкою виплати заробітної плати за час відпустки з 06 по 11 листопада 2017 року, тоді як у справі № 560/20783/21 обґрунтування вимог позивача зводилося до відсутності здійснення повного розрахунку після стягнення коштів за судовим рішенням. Згідно зі ст.ст. 2, 74, 116, 233, 2371 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством. Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другоюцієї статті. Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Правовим висновком, викладеним Верховним Судом у своїй постанові від 23 січня 2018 року у справі №273/212/16-ц (провадження №61-787св-17), стверджується, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 2371 КЗпП України. Стаття 2371 КЗпП Українипередбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"роз`яснено, що відповідно до статті 2371 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Враховуючи, що Кодекс законів про працю Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 2371 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши із АТ "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 2 000 гривень моральної шкоди. Щодо доводів апеляційної скарги про сплив строку пред`явлення ОСОБА_1 позову, то з ними погодитися не можна. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Тобто з урахуванням наведеного та обставин справи колегія суддів, погоджуючись із судом попередньої інстанції, переконана у тому, що строк на звернення ОСОБА_1 за вирішенням трудового спору, який визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, на час пред`явлення позову не закінчився. Не заслуговують на увагу аргументи заявника про відмову в позові з міркувань відсутності обставин порушення суб`єктивних прав ОСОБА_1 на оплату праці, адже при пред`явленні позову не існувало фактів, які свідчили би про невиплату роботодавцем заробітної плати за час перебування позивача у відпустках, а ці обставини стали відомі у 2021 році. Оскільки зазначені покликання відповідача самі по собі не спростовують процесуального обов`язку судового захисту порушеного права особи на оплату праці, тому вони є необґрунтованими. Хибними є твердження автора апеляційної скарги про недоведеність завдання моральної шкоди та її розміру. Так, суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини, виходив з того, що порядок відшкодування такої шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя. З розяснень, які містяться у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", убачається, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Позаяк відповідачем було допущено затримку виплати заробітної плати за час відпустки з 06 по 11 листопада 2017 року, тому ця обставина порушила благополуччя позивача, позбавила його можливості повноцінно підтримувати нормальні життєві звязки та вимусила застосовувати додаткові зусилля для покращення свого матеріального добробуту. Тобто ОСОБА_1 було спричинено душевні страждання. З урахуванням обставин справи, а також вимог розумності, виваженості та справедливості розмір моральної шкоди судом правильно визначено у 2 000 гривень. Помилковими є і посилання апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права. Так, відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Між тим, будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, матеріали справи не містять, заявником представлено не було, а апеляційним судом їх не було здобуто. При цьому відсутні й обставини порушення норм процесуального права, які спонукали би до обов`язкового скасування судового рішення, що передбачено ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Не можна погодитися з доводами відповідача про неправильне застосування норм матеріального права, оскільки спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції. В решті аргументи АТ "Укртелеком" також є необґрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: І.В.Вейтас Н.М.Ковальчук