Постанова 4823 № 748/707/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 05 липня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/707/20 Головуючий у першій інстанції Меженнікова С. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/799/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К. секретар: Поклад Д.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Державна казначейська служба України третя особа: Чернігівська обласна прокуратура розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області у складі судді Меженнікової С.П. від 12 березня 2021 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення 19 березня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури, третя особа: Чернігівська обласна прокуратура, В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури, в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.08.2020 року (а.с.146-151), просив: стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 155 257 грн. та моральну шкоду в сумі 530 000 грн., в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства та прокуратури. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 12.06.2015 року відносно нього правоохоронними органами - СУ УМВС України в Чернігівській області було розпочато досудове розслідування з метою притягнення його до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 статті 307 КК України. З цієї ж дати його права обмежувались та порушувались проведенням щодо нього негласних слідчих дій, зокрема, аудіо- та відеоконтролю, прослуховування особистого телефону, здійснення обшуку в помешканні, в якому мешкали він та члени його родини, тощо. 13.08.2015 року його було повідомлено про підозру. В цей же день Новозаводським районним судом м.Чернігова застосовано до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави у сумі 25 000 грн. 17.08.2015 року було внесено заставу, а 18.08.2015 року ОСОБА_1 було звільнено з СІЗО м.Чернігова. Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09.10.2015 року, за клопотанням СУ УМВС України в Чернігіській області, ОСОБА_1 було продовжено до 09.11.2015 року строк дії обов`язків, покладених судом у зв`язку із внесенням застави. 29.10.2015 року ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова Дьошеву В.В. та його захиснику було встановлено строк - два робочі дні для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Позивач вказує, що дане питання розглядалось за клопотанням слідчого та прокурора, які звернувшись з даним клопотанням до суду, обмежили його строк на ретельне вивчення матеріалів кримінального провадження. 30.10.2015 року прокурором відділу прокуратури Чернігівської області було затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12015270000000252 від 12.06.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , та остаточно визначено правову кваліфікацію за ч.1 статті 307, ч.2 статті 307 КК України. 09.11.2015 року ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області, під час підготовчого засідання відносно ОСОБА_1 у зв`язку із внесенням застави, було продовжено строк дії покладених на нього обов`язків до 08.01.2016 року. 29.02.2016 року Чернігівським районним судом Чернігівської області ухвалено відносно ОСОБА_1 виправдувальний вирок, яким його визнано невинуватим за ч.1, ч.2 статті 307 КК України на підставі п.2 ч.1 статті 373 КПК України - у зв`язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Запобіжний захід у виді застави було скасовано, та прийнято рішення про повернення внесеного розміру застави - 25 000 грн. Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 року вирок суду першої інстанції було скасовано та постановлено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_1 було визнано винним за ч.1 та ч.2 статті 307 КК України, та призначено остаточне покарання на підставі ч.1 статті 70 КК України у виді 6 років позбавлення волі, з конфіскацією майна. 02.08.2017 року на виконання вироку апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 року ОСОБА_1 було затримано та поміщено до СІЗО м.Чернігова, а в подальшому направлено для відбуття покарання до Бориспільської виправної колонії №119. 12.04.2018 року Верховним Судом було скасовано вирок апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 року, та призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції, а ОСОБА_1 звільнено з-під варти. 17.04.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з Бориспільської виправної колонії №119. 22.04.2019 року Чернігівським апеляційним судом постановлено ухвалу про залишення виправдувального вироку Чернігівського районного суду від 29.02.2016 року без змін. 06.11.2019 року постановою Верховного Суду вирок Чернігівського районного суду від 29.02.2016 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22.04.2019 року було залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. З врахуванням зазначених обставин, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь суму у розмірі 685 257 грн., яка складається з 530 000,00 грн. моральної шкоди та 155 257 грн. матеріальної шкоди, зазначаючи, що в період з 12.06.2015 року по 06.11.2019 року він не мав можливості працювати та втратив заробіток. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.03.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури, задоволено частково. Судом стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул. Бастіонна,6) шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 304 838 грн. 75 коп. компенсації на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури. В задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено. Судові витрати по справі судом віднесено на рахунок держави. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати оскаржуване рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.03.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України вказують, що при ухваленні оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року судом було допущено порушення норм матеріального права, не з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби зазначають, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним, і жодної шкоди позивачу не завдавало, і тому, відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Доводи апеляційної скарги стверджують, що загальна підстава відповідальності за завдану моральну шкоду передбачена нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до ч.1 якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідача не встановлена належним чином та по справі не доведено незаконності дій відповідача. Доводи апеляційної скарги зазначають, що висновки суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для задоволення вказаних вимог позову. Доводи апеляційної скарги стверджують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року ухвалено судом з порушенням норм матеріального права, не відповідає обставинам справи, які не були повно і всебічно з`ясовані судом, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року не можна визнати законним та обґрунтованим. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано визначено розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення. Доводи апеляційної скарги, з посиланням на статтю13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, вказують, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством під слідством чи судом. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідно до п.п.1,3,9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року), мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом, не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Доводи апеляційної скарги стверджують, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Державна казначейська служба України в доводах апеляційної скарги вказує, що розмір стягнутого судом першої інстанції морального відшкодування на користь позивача не є адекватним спричиненій моральній шкоді, не випливає з обставин справи, та не підтверджується доказами, стягнута сума моральної шкоди є завищеною, і не відповідає дійсності. В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду даної справи, належним чином повідомлені про час і місце розгляду даної справи судом (а.с.250,251,252), не з`явились. Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бабинця С.П. на адресу апеляційного суду надійшла заява про неможливість прибути в судове засідання, в якій він просить провести розгляд даної справи без його участі. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно положень ч.5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. За даних обставин, датою прийняття постанови апеляційним судом є 05.07.2021 року. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 13.08.2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 статті 307, ч.2 статті 307 КК України. 12.08.2015 року ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 208 КПК України. 14.08.2015 року ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м.Чернігова відносно підозрюваного ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави в сумі 25 000 грн. (а.с.13-14). 18.08.2015 року ОСОБА_1 було звільнено з Чернігівського слідчого ізолятора під заставу в розмірі 25 000 грн., що підтверджується копією довідки про звільнення Серія ЧРН №00155 (а.с.15). 09.10.2015 року ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м.Чернігова Дьошеву В.В. було продовжено строк дії обов`язків, покладених на нього ухвалою Новозаводського районного суду від 14.08.2015 року, до трьох місяців, а саме, до 09.11.2015 року (а.с.16). Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29.02.2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.1 статті 307, ч.2 статті 307 КК України, та виправдано за ч.1 статті 307, ч.2 статті 307 КК України на підставі п.2 ч.1 статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Запобіжний захід, обраний ОСОБА_1 у вигляді застави - скасовано (а.с.107-116). 20.07.2017 року вироком апеляційного суду Чернігівської області апеляційну скаргу прокурора було задоволено, і скасовано вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29.02.2016 року щодо ОСОБА_1 . ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 статті 307, ч.2 статті 307 КК України, та призначено остаточне покарання на підставі ч.1 статті 70 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна (а.с.117-120). 02.08.2017 року ОСОБА_1 на підставі вироку суду апеляційної інстанції від 20.07.2017 року було затримано. Постановою Верховного Суду від 12.04.2018 року вирок апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 року стосовно ОСОБА_1 було скасовано, і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 було звільнено з-під варти (а.с.121-124). 17.04.2018 року ОСОБА_1 був звільнений з-під варти з Бориспільської виправної колонії (№119) на підставі постанови Верховного Суду від 12.04.2018 року. Під час нового розгляду справи Чернігівським апеляційним судом 22.04.2019 року постановлено ухвалу, якою виправдувальний вирок Чернігівського районного суду від 29.02.2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.125-130). Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 року вирок Чернігівського районного суду від 29.02.2016 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22.04.2019 року щодо ОСОБА_1 , - залишено без змін (а.с.131-137). Таким чином, судом в ході розгляду даної справи встановлено, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням становить з 13.08.2015 року (дата повідомлення про підозру) по 06.11.2019 року (дата набрання законної сили реабілітуючим рішенням), що загалом складає 50 повних місяців + 19 днів у серпні 2015 року + 6 днів у листопаді 2019 року. У даний період ОСОБА_1 знаходився під вартою в ДУ Чернігівський слідчий ізолятор з 12.08.2015 року по 18.08.2015 року (шість днів) та у Бориспільській виправній колонії (№119) з 02.08.2017 року по 17.04.2018 року (сім повних місяців + 30 днів у серпні 2017 року + 16 днів у квітні 2018 року). Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року, частково задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції, з врахуванням вищезазначених фактичних обставин справи та приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини, дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням з 13.08.2015 року по 06.11.2019 року, і встановлені судом вищезазначені фактичні обставини справи є підставами для відшкодування позивачу спричиненої моральної шкоди. При цьому, судом першої інстанції було прийнято до уваги положення статей Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, які регламентують спірні правовідносини. При вирішенні питання щодо розміру морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції прийнято до уваги положення статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Визначаючи розмір морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань позивача, його перебування під слідством і судом. При цьому, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов висновку, що ОСОБА_1 слід відшкодувати завдану йому моральну шкоду у розмірі 304 838 грн. 75 коп., який обраховано, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, визначеної законодавством на момент відшкодування (6 000 грн.), за кожен місяць перебування під слідством чи судом, тобто, за період з 13.08.2015 року по 06.11.2019 року, що складає 50 місяців 25 днів. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України відносно того, що вказаний висновок рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року в частині часткового задоволення судом вимог заявленого позову, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Відмовляючи у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь матеріальної шкоди в розмірі 155 257 грн., суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 мав би право претендувати на відшкодування втраченого заробітку, якби він такий заробіток попередньо втратив, тобто, якби позивач мав заробіток на час повідомлення його про підозру. Суд першої інстанції у рішенні від 12.03.2021 року зазначив, що жодних доказів, які свідчили б про отримання ОСОБА_1 тих чи інших сум заробітку на час вказаного вище кримінального провадження, стороною позивача не надано, а доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 , не будучи притягнутим до кримінальної відповідальності, ймовірно працевлаштувався б, є лише припущенням, а в силу ч.6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що мав місце факт відсторонення позивача від посади. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку. У вказаній частині, тобто, в частині відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь матеріальної шкоди в розмірі 155 257 грн., рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року апелянтом не оскаржується, і за даних обставин, на підставі приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року у вказаній частині апеляційним судом не переглядається. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби зазначають, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним, і жодної шкоди позивачу не завдавало, і тому, відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Доводи апеляційної скарги стверджують, що загальна підстава відповідальності за завдану моральну шкоду передбачена нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до ч.1 якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідача не встановлена належним чином та по справі не доведено незаконності дій відповідача. Доводи апеляційної скарги зазначають, що висновки суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для задоволення вказаних вимог позову. Доводи апеляційної скарги стверджують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року ухвалено судом з порушенням норм матеріального права, не відповідає обставинам справи, які не були повно і всебічно з`ясовані судом, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року не можна визнати законним та обґрунтованим. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано визначено розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення. Доводи апеляційної скарги, з посиланням на статтю 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, вказують, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством під слідством чи судом. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідно до п.п.1,3,9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року), мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом, не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Доводи апеляційної скарги стверджують, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Державна казначейська служба України в доводах апеляційної скарги вказує, що розмір стягнутого судом першої інстанції морального відшкодування на користь позивача не є адекватним спричиненій моральній шкоді, не випливає з обставин справи, та не підтверджується доказами, стягнута сума моральної шкоди є завищеною, і не відповідає дійсності. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року у оскаржуваній частині, виходячи із наступного. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до ч.2,ч.3 статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Виходячи із правового аналізу вказаної норми права, розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у відповідному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, який діє на час розгляду справи. При цьому, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визнати обґрунтованим і достатнім і більший розмір відшкодування. При вирішенні даного спору по суті судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі №6-2203цс15. З врахуванням положень ч.3 статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд першої інстанції зазначив у рішенні від 12.03.2021 року, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно виходити із розміру мінімальної заробітної плати, який визначено станом на час розгляду справи, та становить 6 000 грн. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідно до п.п.1,3,9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року), мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом, не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Доводи апеляційної скарги стверджують, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року у оскаржуваній частині, виходячи із наступного. При вирішенні судом позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, йдеться про відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди, на підставі приписів Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. При розгляді судом вимог заявленого позову у вказаній частині не вирішується питання про визначення посадового окладу та заробітної плати працівника, і за даних обставин, відсутні підстави для застосування п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України. Доводи апеляційної скарги стверджують, що загальна підстава відповідальності за завдану моральну шкоду передбачена нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до ч.1 якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідача не встановлена належним чином та по справі не доведено незаконності дій відповідача. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року у оскаржуваній частині, виходячи із наступного. Відповідно до ч.1,ч.2,ч.7 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно ч.1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Таким чином, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Судом в ході розгляду даної справи встановлено, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням становить з 13.08.2015 року (дата повідомлення про підозру) по 06.11.2019 року (дата набрання законної сили реабілітуючим рішенням), що загалом складає 50 повних місяців + 19 днів у серпні 2015 року + 6 днів у листопаді 2019 року. Під час нового розгляду справи Чернігівським апеляційним судом 22.04.2019 року постановлено ухвалу, якою виправдувальний вирок Чернігівського районного суду від 29.02.2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.125-130). Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 року вирок Чернігівського районного суду від 29.02.2016 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22.04.2019 року щодо ОСОБА_1 , - залишено без змін (а.с.131-137). Виходячи із фактичних обставин даної справи та норм права, які регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу відповідно до приписів Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Державна казначейська служба України в доводах апеляційної скарги вказує, що розмір стягнутого судом першої інстанції морального відшкодування на користь позивача не є адекватним спричиненій моральній шкоді, не випливає з обставин справи, та не підтверджується доказами, стягнута сума моральної шкоди є завищеною, і не відповідає дійсності. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року у оскаржуваній частині, виходячи із наступного. Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно роз`яснень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Обгрунтовуючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, позивач у позовній заяві вказував, що він перебував під слідством та судом з 12.06.2015 року по 06.11.2019 року, і весь цей час був у постійному психологічному напруженні, що негативно вплинуло на його психологічний стан, працездатність, відносини у родині. Загалом позивач перебував в установах Державної кримінально-виконавчої служби України 265 днів. При цьому, як стверджував позивач, порушився звичний порядок його життя, він страждав від думки, що буде відбувати 6 років покарання за злочин, який не скоював, буде позбавлений можливості брати участь у вихованні своєї дочки ОСОБА_2 . Позивач у позові зазначав, що була втрачена робота, друзі та стійкі соціальні зв`язки, відновлення яких потребує від нього додаткових зусиль та значного часу. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанцій обґрунтовано застосував положення ч.3 статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, прийнявши до уваги розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який становить 6 000 грн., тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, глибину його душевних страждань. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу необхідно відшкодувати спричинену йому моральну шкоду у розмірі 304 838 грн. 75 коп., який визначено, виходячи із мінімального розміру заробітної плати, визначеної законодавством на момент відшкодування - 6 000 грн., за кожен місяць перебування під слідством чи судом, тобто, за період з 13.08.2015 року по 06.11.2019 року, що становить 50 місяців 25 днів. Відповідно до ч.1 статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3,4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Приймаючи до уваги вищенаведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують розміру визначеного судом першої інстанції морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача та становить 304 838 грн. 75 коп., оскільки вказаний розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, враховує тривалість перебування позивача під слідством та судом, глибину та обсяг душевних страждань позивача ОСОБА_1 , і узгоджується із приписами ч.2,ч.3 статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року у оскаржуваній частині, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом. За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Державної казначейської служби України необхідно залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.03.2021 року у оскаржуваній частині необхідно залишити без змін. В частині відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь матеріальної шкоди в розмірі 155 257 грн., рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року апелянтом не оскаржується, і за даних обставин, на підставі приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, рішення суду першої інстанції від 12.03.2021 року у вказаній частині апеляційним судом не переглядається. Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: