Ухвала КЦС ВС № 234/11832/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026року м. Київ справа № 234/11832/21 провадження № 61-7508ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Золотарьовим Кирилом Андрійовичем, на рішення Індустріального районного суду міста Дніправід 19 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державного Казначейства України, Головного Управління СБУ у Донецькій та Луганських областях, Донецької обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, ВСТАНОВИВ: 01 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Держави України, в якому просив стягнути з ДКУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь позивача відшкодування шкоди в загальній сумі 5 544 712,11 грн, а саме: втраченого можливого заробітку в розмірі 414 000,00 грн, витрат, пов`язаних із прибуттям до слідчого, прокурора, суду на загальну суму 15 212,11 грн; сплачених адвокату сум у кримінальному провадженні у розмірі 100 000,00 грн; сплачених експертній установі за проведення психологічної судової експертизи в розмірі 15 500,00 грн; моральної шкоди, завданої органами досудового розслідування, у розмірі 5 000 000,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2015 року позивача затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 260 КК України, та в межах кримінального провадження № 22015050000000198 він перебував під вартою до 11 квітня 2016 року. Крім того, у період з 23 березня 2015 року по 15 квітня 2015 року щодо нього проводилися негласні слідчі (розшукові) дії. Після тривалого перебування під слідством і судом вироком суду від 09 вересня 2019 року позивача виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, а зазначений вирок залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з держави України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 800 000,00 грн, понесені витрати на проїзд до суду під час розгляду кримінального провадження 3 470,27 грн, а всього 803 470,27 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд зазначив, що при визначенні розміру відшкодування бере до уваги, що позивач загалом перебував під слідством і судом до набрання виправдувальним вироком законної сили - 5 років, 2 місяці, 27 днів (62 місяці 27 днів). Виходячи з терміну перебування позивача під слідством та судом, розмір моральної шкоди в мінімальному гарантованому розмірі становитиме (1 600,00 грн * 62 міс. ) + (1 600/30 * 27) = 100 640,00 грн. Проте суд враховує конкретні обставини цієї справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя позивача, факт безпідставного кримінального переслідування, тривалість перебування під слідством і судом, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, та дійшов до висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити у загальній сумі 800 000,00 грн, який буде відповідати глибині моральних страждань позивача та буде достатньою компенсацією завданої моральної шкоди. При визначенні саме такого розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує також розмір душевних та моральних страждань та переживань позивача, який 12 місяців був позбавлений волі, перебуваючи в установі попереднього ув`язнення, що завдало йому додаткових страждань як для людини, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, він був обмежений в правах, позбавлений можливості спілкуватись з родиною, був ізольований від суспільства, позбавлений своїх звичайних занять. ОСОБА_1 інкримінувалась участь в терористичній організації, а потім - участь в незаконних збройних формуваннях, що призвело до репутаційних втрат в колі своїх знайомих та суспільства. Суд не погодився з висновком експерта №698/05/2021 ТОВ «Експертна дослідна служба України» щодо оцінки душевних страждань позивача в 5 000 000 грн, оскільки висновок експерта не є обов`язковим для суду , він розцінюється судом як будь який інший доказ в сукупності. Оцінюючи його, суд вважав, що зазначений розмір відшкодування є необ`єктивним та необґрунтованим будь-яким науковими методами, а ґрунтується на суб`єктивному прийнятті ситуації експертом. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2026 року апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково визначив гарантований законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахункової величини 1 600,00 грн, тоді як відповідно до статті 13 Закону розрахунок має здійснюватися виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на момент ухвалення рішення судом. Тобто у даному випадку розрахунок має бути наступним: (8 000 грн * 62 міс.) + ( 8000/30 * 27) = 503 200 грн, отже, саме цей розрахунок відшкодування завданої моральної шкоди позивачу є правильним, оскільки дану суму слід відраховувати саме з мінімальної заробітної плати. Разом із тим апеляційний суд зазначив, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування у сумі 800 000,00 грн перевищує гарантований законом мінімум, який є обов`язковим, але не граничним, у зв`язку з чим підстав для зміни розміру відшкодування не вбачається. Це не вплинуло на правильність кінцевого розміру компенсації, оскільки визначена місцевим судом сума відповідає співмірності із завданими позивачу моральними стражданнями. У зв`язку з цим рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. 03 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду: від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20. Касаційна скарга мотивована тим, що судами при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди не було належним чином враховано істотні обставини справи, пов`язані з кримінально-правовою кваліфікацією інкримінованого позивачу діяння та її впливом на характер і обсяг завданих йому моральних страждань. Зокрема, підставою затримання та тривалого тримання позивача під вартою була підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України, що об`єктивно посилювало негативні наслідки кримінального переслідування. Висновки судів не відображають реального обсягу та інтенсивності страждань, яких зазнав позивач внаслідок багаторічного перебування під слідством і судом, тривалого тримання під вартою в умовах, що принижували людську гідність, а також тривалого стану правової та психологічної невизначеності. Суди не дослідили належним чином умови утримання позивача під вартою, умисних дій сторони обвинувачення та характеру інкримінованих кримінальних правопорушень. Позивач як особа, яка раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності та вела законослухняний спосіб життя, зазнав істотних моральних страждань у зв`язку з кримінальним переслідуванням, яке було зумовлене діями представників держави. У зв`язку з цим належним способом компенсації порушених прав є стягнення з держави України моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн, визначеному згідно з висновком експерта № 698/05/2021 ТОВ «Експертна дослідна служба України», як такого, що забезпечує справедливе відшкодування завданих страждань та запобігає подібним порушенням у майбутньому. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що 11 квітня 2015 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 208 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК України, в кримінальному провадженні, внесеному 10 квітня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за N22015050000000198. 11 вересня 2015 року прокурором затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 258-3 КК України, який того ж дня направлено до Дзержинського міського суду. Під час розгляду справи в суді дії ОСОБА_1 перекваліфіковані з частини першої статті 258-3 КК України на частину другу статті 260 КК України. Вироком Дзержинського міського суду від 11 квітня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 260 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на особисте зобов`язання. На вказаний вирок суду прокурором подано апеляційну скаргу, яку ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22 червня 2016 року залишено без задоволення, а вирок Дзержинського міського суду від 11 квітня 2016 року - без змін. Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, яку ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року задоволено частково, ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу повернуто на новий апеляційний розгляд. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Дзержинського міського суду від 11 квітня 2016 року скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції на новий розгляд. Вироком Дзержинського міського суду від 09 вересня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 09 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 21 січня 2021 року, ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 260 КК України, виправдано у зв`язку з недоведеністю вини у вчиненні ним цього злочину. ОСОБА_1 з 10 квітня 2015 року (з дня затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) та до 09 липня 2020 року (набрання виправдувальним вироком законної сили) перебував під слідством та судом, що становить 5 років 2 місяці 27 днів, з них з 10 квітня 2015 року по 11 квітня 2016 року був під вартою. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України). Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (стаття 1176 ЦК України). Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону). У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода (пункти 5 частини першої статті 3 Закону). Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша, третя статті 23 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування». Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що розмір мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Суди врахували конкретні обставини цієї справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя позивача, факт безпідставного кримінального переслідування, загальну тривалість перебування під слідством і судом, а також розмір душевних та моральних страждань та переживань позивача, який 12 місяців був позбавлений волі, перебуваючи в установі попереднього ув`язнення, що завдало йому додаткових страждань як для людини, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, який був обмежений в правах, позбавлений можливості спілкуватись з родиною, був ізольований від суспільства, позбавлений своїх звичайних занять. При визначенні саме такого розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував також, що ОСОБА_1 інкримінувалась участь в терористичній організації, а потім участь в незаконних збройних формуваннях, що призвело до репутаційних втрат в колі своїх знайомих та суспільства. Зважаючи на викладене, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, суди дійшли висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити у загальній сумі 800 000,00 грн, який буде відповідати глибині моральних страждань позивача та буде достатньою компенсацією завданої моральної шкоди. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову. Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, що належним способом компенсації порушених прав є стягнення з держави України моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн, визначеному згідно з висновком експерта № 698/05/2021 ТОВ «Експертна дослідна служба України», оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)). З урахуванням викладеного, посилання у касаційній скарзі на висновки, наведені у перелічених позивачем постановах Верховного Суду, не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у справі № 461/6313/24. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко