Постанова 4857 № 380/2035/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2035/21 пров. № А/857/11459/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Карп`як О.О. у м. Львові) у справі № 380/2035/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» про визнання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною і скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження № 63864330. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач обмежений у праві приймати до виконання виконавчі документи не за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Відповідач має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах міста Києва. Оскільки позивач зареєстрований у Львівській області та не має майна на території виконавчого округу міста Києва, то відповідач безпідставно та протиправно прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження. Окрім того, вказує, що ніколи не мав жодних зобов`язань перед ТзОВ «Качай Гроші», не укладав із вказаним підприємством жодних угод, у ТзОВ «Качай Гроші» жодних коштів він не отримував. За адресою АДРЕСА_1 , що зазначена у постанові про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, ніколи не перебував, така адреса ним ніколи і ніде не подавалась як місце реєстрації, проживання чи перебування Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2021 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною і скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження № 63864330 від 09.12.2020. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, а в іншому виконавчому окрузі. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що у виконавчому написі № 91564 від 31.10.2020, виданому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вказано місце проживання боржника: АДРЕСА_1 . Тобто, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_1 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що 31.10.2020 приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинив виконавчий напис № 91564 про стягнення з позивача на користь ТзОВ «Качай Гроші» заборгованості у розмірі 11400 грн. 08.12.2020 до відповідача надійшла заява ТзОВ «Качай Гроші» про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса від №91564 від 31.10.2020 за місцем проживання (перебування) боржника. 09.12.2020 відповідач прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження №63864330 про стягнення з позивача на користь ТзОВ «Качай Гроші» заборгованості у розмірі 11400 грн. Позивач вважаючи протиправним відкриття виконавчого провадження, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частина 2 ст. 24 згаданого вище Закону передбачає, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно зі ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі також - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 цього Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, в яких розташований його виконавчий округ (частини перша, друга статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). Як встановлено судом першої інстанції з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Клименко Р.В.. є місто Київ. Пункт 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), передбачає, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно з п. 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Так, п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Відтак на законодавчому ріні встановлено алгоритм дій для приватного виконавця, а саме, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Як слідує із матеріалів справи, що у виконавчому написі нотаріуса виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за № 91564 від 31.10.2020 про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів на загальну суму 11400 грн, зазначено адреса реєстрації позивача: АДРЕСА_2 та адреса проживання АДРЕСА_3 (а.с. 51) Крім цього, у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 63864330 від 09.12.2020 р. вказано дві адреси боржника: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 . (а.с. 55) Разом з цим, колегія суддів зазначає, що жодних доказів на підтвердження місця проживання позивача у м. Київ ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції подано не було. Також колегія суддів вважає за потрібне вказати, що у матеріалах справи відсутні докази наявності будь-якого майна позивача (боржника) у межах виконавчого округу відповідача. Відтак, як зазначив суд першої інстанції, що при відкритті виконавчого провадження приватний виконавець Клименко Р.В. не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивача. Наявні матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження інформації, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваної постанови, оскільки Приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5. Аналогічні висновки щодо правомірності прийняття до виконання виконавчих документів за відсутності доказів, які б підтверджували місце проживання, перебування боржника містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі № 804/476/17, від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19, від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Додатково колегія суддів враховує, що місце проживання має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених ст.2 Закону України «Про виконавче провадження». Щодо «адреси проживання», яку повідомив стягувач (ТзОВ «Качай Гроші»), тому жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що ОСОБА_1 проживав у м.Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач (на підтвердження правомірності спірної постанови у вимірі мотивів, з яких її оскаржено) не надав. З огляду на викладене, положення законодавства про свободу пересування та вільний вибір місця проживання відповідачу відомі, тож і зрозумілою є відмінність між місцем проживання і «зареєстрованим» місцем проживання. У цьому зв`язку потрібно зауважити, що спільним для обох понять є те, що особа проживає (має право проживати) в обох місцях, водночас для офіційного «спілкування» з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами визначає лише одне із них і несе відповідальність за свій вибір (у тому сенсі, приміром, що зареєстроване місце проживання є своєрідним орієнтиром для державних органів, фізичних/юридичних осіб при визначенні територіальної юрисдикції судових справ за участі цієї особи; надсилання поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання є умовою належного повідомлення особи). У контексті спірних правовідносин сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі № 380/2035/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 08 липня 2021 року