Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2557/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2557/20 пров. № А/857/15590/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Панікар І.В. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/2557/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 63010966 від 11 вересня 2020 року, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 63010966 від 11.09.2020. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 23.07.2020 приватним виконавцем протиправно, всупереч вимог ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», поза межами виконавчого округу міста Києва, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63010966 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість в сумі 23328, 52 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження ВП № 63010966 від 11.09.2020. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, а в іншому виконавчому окрузі. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що у виконавчому написі № 17236 від 14.08.2020, виданому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вказано місце проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Тобто, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скарга в якому покликається на те, що жодних доказів, які б підтверджували законність дій приватного виконавця, останньою не було подано до суду. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу 14.08.2020 Горай О.С. вчинено виконавчий напис № 17236 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 23328, 52 грн. (а.с. 53). Представник стягувача ТзОВ «Вердикт Капітал» 10.09.2020 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни із заявою про примусове виконання рішення, а саме: виконавчого напису № 17236 від 14.08.2020 приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу про стягнення ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 23328, 52 грн. (а.с. 55). Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. 11.09.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63010966 з примусового виконання виконавчого напису № 17236 від 14.08.2020, виданого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу (а.с. 58-59). У вказаній постанові зазначено: боржник ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_3 . Позивач вважаючи протиправним відкриття виконавчого провадження, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частина 2 ст. 24 згаданого вище Закону передбачає, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно зі ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі також - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 цього Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, в яких розташований його виконавчий округ (частини перша, друга статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). Як встановлено судом першої інстанції з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Малкової М.В. є місто Київ. Пункт 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), передбачає, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно з п. 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Так, п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Відтак на законодавчому ріні встановлено алгоритм дій для приватного виконавця, а саме, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Як слідує із матеріалів справи, що у виконавчому написі № 17236 від 14.08.2020 вказано, що боржником є ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 53). Крім цього, згідно копії заяви про примусове виконання рішення представника стягувача ТзОВ «Вердикт Капітал» від 10.09.2020, боржником є ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 55). Разом з цим, колегія суддів зазначає, що жодних доказів на підтвердження місця проживання позивача у м. Київ ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції подано не було. Більше того, згідно з паспортом громадянина України позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , зареєстрований з 19.03.2003 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 12). Також колегія суддів вважає за потрібне вказати, що у матеріалах справи відсутні докази наявності будь-якого майна позивача (боржника) у межах виконавчого округу відповідача. Відтак, матеріалами справи стверджується факт місця реєстрації проживання позивача - АДРЕСА_3 . Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваної постанови, оскільки Приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19, яка відповідно до приписів ч. 5 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 300/2557/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 18 січня 2021 року