Постанова 4855 № 640/23038/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23038/20 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грибан І.О., судді: Кузьмишина О.М., Лічевецький І.О., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державна судова адміністрація Укарїни, Державна казначейська служба України про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення суддівської винагороди, - У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, в якому просила: - визнати протиправними дії та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року; - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь ОСОБА_1 389 797,80 грн в рахунок компенсації суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що нарахування відповідачем суддівської винагороди у періоді з 18 квітня по 28 серпня 2020 року відбулось всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду судді на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2020 року у розмірі 386 797, 80 гривень за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суми суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що виплата суддівської винагороди у спірний період здійснювалась відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ (далі - Закон України №553-ІХ), який прийнятий пізніше за Закон України «Про судоустрій і статус суддів». До того ж, Закон України №553-ІХ втратив чинність з 28 серпня 2020 року, а тому підстави для проведення перерахунку відсутні. З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з`ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. У відзиві на апеляційну скаргу ДСА України наголошує, що відповідач не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди у спірний період без застосування обмежень, встановлених Законом України №553-ІХ. Також зазначає, що кошторисні призначення відповідача за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 «Заробітна плата» станом на 31 грудня 2020 року становили 421731 тис. грн. та відкриті в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 липня 2021 року. Ухвалою апеляційного суду від 29 червня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державну казначейську службу України. Відзиви на апеляційну скаргу від третіх осіб не надходили. У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином. З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження. 07 липня 2021 року представник апелянта подав заяву, у якій вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі з мотивів викладених у скарзі, звернув увагу суду, що в наданій позивачу довідці про розмір недоплачених сум судової винагороди допущено арифметичну помилку, оскільки у серпні 2020 року обмеження виплат враховано за повний місяць, в той час, як з 28. 08. 2020 по 31.08.2020 доплату у розмірі 10000 грн. виплачено у вересні 2020 року. просив їх задовольнити. Переглядаючи справу за наявними в ній доказами та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке. Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Київської міської ради народних депутатів ІІ сесії ХХІ скликання від 27 листопада 1990 року №12 «Про обрання народних суддів районних народних суддів міста Києва» ОСОБА_2 призначено народним суддею Залізничного районного народного суду міста Києва (Т.1, арк. 14). Після реєстрації шлюбу 09 грудня 1994 року позивач змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_4 », що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного району міста Києва (Т.1, арк. 15). Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 14 грудня 2000 року №2149-ІІІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Залізничного районного суду міста Києва безстроково (Т.1, арк. 16-20). Указом Президента України «Про переведення суддів місцевих судів міста Києва» від 23 жовтня 2001 року №1004/2001 позивача переведено на роботу на посаду судді новоутвореного Солом`янського районного суду міста Києва. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач займає адміністративну посаду, перебуваючи на посаді Голови Солом`янського районного суду міста Києва та з 04 лютого 2020 року їй встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу (більше 35 років) (Т.1, арк. 25, 26). Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії розрахункового листа щодо нарахованої та виплаченої суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня по серпень 2020 року, - у квітні 2020 року нараховано 189 530, 60 грн, з яких: оклад - 67 564,29 грн, вислуга років - 54 051, 43 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді - 6 756, 43 грн, відпустка - 21 395,36 грн, допомога на оздоровлення - 78 825,00 грн, обмеження доходу - 39 061, 91 грн; - у травні 2020 року нараховано 47 230,00 грн, з яких: оклад - 78 825,00 грн, вислуга років - 63 060, 00 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді - 7 882, 50 грн, відпустка - 0,00 грн, допомога на оздоровлення - 0,00 грн, обмеження доходу - 102 537, 50 грн; - у червні 2020 року нараховано 144 904, 46 грн, з яких: оклад - 78 825,00 грн, вислуга років - 63 060, 00 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді - 7 882, 50 грн, відпустка - 97 674, 46 грн, допомога на оздоровлення - 0,00 грн, обмеження доходу - 102 537, 50 грн; - у липні 2020 року нараховано 11 969, 67 грн, з яких: оклад - 30 844, 57 грн, вислуга років - 24 675, 66 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді - 3 084, 46 грн, відпустка - - 6 511, 63 грн, допомога на оздоровлення - 0,00 грн, обмеження доходу - 40 123, 39 грн; - у серпні 2020 року нараховано 47 230, 00 грн, з яких: оклад - 78 825,00 грн, вислуга років - 63 060, 00 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді - 7 882, 50 грн, відпустка - 0,00 грн, допомога на оздоровлення - 0,00 грн, обмеження доходу - 102 537, 50 грн. З розрахунку заборгованості суддівської винагороди, поданого апелянтом суду апеляційної інстанції, вбачається , що у вересні місяці 2020 року позивачці було донараховано 10253,75 грн. не виплачених у зв`язку з обмеженнями сум суддівської винагороди за серпень 2020 року. Таким чином, обмеження доходу позивача склало 376 544,05 грн. Така сума заборгованості визнається і відповідачем. Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину 2 статті 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За частиною 1 статті 4 цього Закону судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Частина 2 цієї правової норми закріплює, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон України №294-ІХ) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту: «

1. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

2. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті.». Відтак з 18 квітня 2020 року, змінами до Закону України №294-ІХ запроваджені обмеження суддівської винагороди розміром 10 мінімальних заробітних плат, встановлених станом на 1 січня 2020 року, що складає 47230 грн. Разом з тим, відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу 6 підпункту 3.2., абзаци 27, 33, 34 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя. Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Отже при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди застосуванню підлягає виключно Закон України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. Поряд із зазначеним правильність вищевказаних висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України № 294-ІХ зі змінами та абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 553-ІХ. Отже, зазначенні положення законів визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив про необхідність компенсувати обмеження суддівської винагороди відповідними виплатами. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України №294-ІХ, всупереч вимогам частини 2 статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України №294-ІХ , вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Отже, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. Таким чином, обмеження виплати позивачу, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. Однак, у розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин 1-4 статті 148 Закону України №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до частини 1 та 3 статті 151 Закону України №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону України №1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Окрім того, відповідно до пункту 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених норм убачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА в місті Києві є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА в місті Києві є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів звертає увагу, що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX (а.с. 37). Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII. Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ. За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 376 544,05 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI), Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845). Відповідно до підпункту 3 пункту 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Абзацом 10 пункту 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 376 544,05 грн. має здійснюватися шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відповідно змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є порушення норм матеріального права. Частиною 4 цієї правової норми передбачено, що зміна судового рішення може полягати у зміні його резолютивної частини. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року змінити. Абзац третій резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоотриману суддівську винагороду в розмірі 376 544,05 грн (триста сімдесят шість тисяч п`ятсот сорок чотири) грн. 05 коп. за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795)». У решті судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді О.М. Кузьмишина І.О. Лічевецький (повний текст постанови складено 07.07.2021р.)