LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Запорізький апеляційний суд335/2692/14-ц

від 08.07.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Дата документу 08.07.2021 Справа № 335/2692/14-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/2692/14 Головуючий у 1 інстанції Бойко О.Ю. Провадження № 22-ц/807/2159/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кримської О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И ЛА: У березні 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до укладеного договору №ZPЕ0RX00600114 від 31.10.2006 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1 750,03 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24%. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між нею та банком Договір. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач, станом на 26.02.2014 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 52637,79 грн., яка складається з наступного: 1749,88 грн. - заборгованість за кредитом; 16132,79 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 283, 56 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 31488,81 грн. - пеня, а також штрафи: 500 грн. фіксована частина та 2482,75 процентна складова. Просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 526737,79 грн. та понесені судові витрати. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором №ZPЕ0RX00600114 від 31.10.2006 року у розмірі 52 637,79 грн., судовий збір в розмірі 526,38 грн., а всього - 53 164,17 грн. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних відмовити застосувавши пропуск строку позовної давності. Вирішити питання судових витрат. АТ КБ «ПрвиатБанк» надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення і ухвалити у відповідній частині нове рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК суд підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 31.10.2006 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ZPЕ0RX00600114, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 1750,03 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. 17 липня 2009 року проведено державну реєстрацію зміни найменування ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк». В порушення вимог законодавства ОСОБА_1 умови зазначеного договору не виконувалися, у зв`язку з чим, відповідно до розрахунку заборгованості наданим позивачем, станом на 26.02.2014 року виникла заборгованість у розмірі 52 637,79 грн., яка складається з наступного: 1749,88 грн. - заборгованість за кредитом; 16132,79 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 283,56 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 31488,81 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2482,75 грн. - штраф (процентна складова). Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» суд виходив з того, що факт наявності заборгованості ОСОБА_1 перед банком підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані відповідачем. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності та просить застосувати позовну давність до вимог банку. З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву ОСОБА_1 не отримувала, про розгляд справи не була повідомлена належним чином. Копію заочного рішення ОСОБА_1 , отримала лише 16.03.2021 року. Будучи позбавленою можливості заявити про застосування позовної давності в суді першої інстанції, ОСОБА_1 таку заяву зробила в апеляційній скарзі. У справі №200/11343/14-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 20 вересня 2015 року у справі №6-780цс15 та від 11 жовтня 2017року у справі №6-1374цс17 про те, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності, і в постанові від 17 квітня 2018 року виклала свій висновок щодо застосування статті 267 ЦК України, який згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин та відповідно до якого, якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У зв`язку з викладеним, колегія суддів приймає заяву ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності. Досліджуючи обставини щодо дотримання позивачем строку позовної давності, колегія суддів враховує, що судом першої інстанції встановлено факт укладення сторонами 31.10.2006 року кредитного договору, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 1750,01 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом . Відповідно до умов заяви позичальника кредит надано строком на 12 місяців з 31.10.2006 року по 30.10.2007 року (а.с. 3 зворот). Відповідно до п.п.5.5 Умовам надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Позивачем зазначено термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (а.с.7). Таким чином, можна дійти висновку, що Позивач більш ніж через сім років після спливу терміну повернення грошових коштів (кредит було надано строком на 12 місяці) зазначеному у Договорі та більш ніж 2 роки після спливу терміну позовної давності зазначеному в Договорі, звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості. Згідно ст.ст. 526,527,530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті). Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Згідно статті 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п.п. 5.5. п. 5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років. Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність. Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) Згідно ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. В силу приписів ч.1 ст. 261 ЦПК України, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (провадження № 6-190цс14) та від 7 лютого 2018 року ( провадження № 61-1252св17). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України). Як вбачається із Договору від 31.10.2006 року, сторони погодили строк повернення грошових кошт - 12 місяців. Відповідно до п.п.5.5 Умовам надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Позивачем зазначено термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (а.с.7). Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу. Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 789,60 грн. та судовий збір за подання до суду першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 454 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2014 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 243 грн. 60 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 08 липня 2021 року. Головуючий Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»