Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2850/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2850/21 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправними дій і скасування рішень, - В С Т А Н О В И В : 11 травня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі - відповідач) про: - визнання протиправними дій державного виконавця при відкритті виконавчого провадження та скасування постанови від 22 квітня 2021 року про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні №65236727; - визнання протиправними дій державного виконавця при стягненні виконавчого збору та скасування постанови від 22 квітня 2021 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №65236727. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у відкритті провадження в даній адміністративній справі - відмовлено у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі і судом якої юрисдикції, вони видані. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що виконавче провадження № 65236727 здійснюється по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Придніпровським районним судом м.Черкаси в межах цивільної справи №711/4642/20 згідно рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11 лютого 2021 2020 року, яким частково задоволено цивільний позов: визначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) наступний спосіб участі у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : щосереди з 16-00 до 20-00 - перший місяць у присутності матері дитини; перші та треті субота - неділя кожного місяця з 10-00 суботи до 18-00 неділі; половина всіх шкільних канікул дитини, а влітку в період шкільних канікул - один місяць за домовленістю між батьками; з урахуванням психологічного і фізичного стану дитини та обставин, які можуть виникнути. Зобов`язано ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) не пізніш як за добу до часу побачень та спільного відпочинку дитини з батьком, визначених даним рішенням суду, інформувати ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) засобами телефонного або електронного зв`язку про місце (адресу), де він може забрати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та місце (адресу), куди він має доставити дитину після закінчення таких побачень чи відпочинку. Зобов`язано ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) не перешкоджати ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) брати участь у визначений судом спосіб у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 840грн. 80коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем оспорюється рішення державного виконавця Центрального відділу державної виконаквчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ), прийняте ним у рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення місцевого загального суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу, дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п.1 ч.1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Як зазначено вище, постановою державного виконавця від 22 квітня 2021 року ВП №65236727 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №711/4642/20, виданого 08 квітня 2021 року Придніпровським районним судом м.Черкаси у цивільній справі №711/4642/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 . Предметом перевірки у даній справі на відповідність вимогам Закону України «Про виконавче провадження» є рішення державного виконавця щодо відкритті виконавчого провадження, а також рішення щодо стягнення виконавчого збору, прийняті у виконавчому провадженні, відкритому на виконання ухваленого в цивільній справі рішення. За змістом п.2 ч.1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч.1 статті5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Положеннями п.1, 5 ч.1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Слід зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Відповідно до ч.1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до ч.1 статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 статті 74 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Разом з тим, згідно ч.2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою - ч.2 статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11 (провадження №14-137цс19). Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала про відмову у відкритті провадженні у справі в частині оскарження позивачем дій державного виконавця при стягненні виконавчого збору та постанови від 22 квітня 2021 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №65236727 є передчасною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного адміністративного суду. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 січня 2021 року у справі №640/11833/19. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п.1 ч.1 статті 170 КАС України, для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі в цій частині позовних вимог. В той же час, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно ч.1 статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. З наведеного вбачається, що у спірних правовідносинах позовні вимоги в частині визнання протиправними дій державного виконавця при відкритті виконавчого провадження та скасування постанови від 22 квітня 2021 року про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні №65236727 за виконавчим листом №711/4642/20, виданим 08 квітня 2021 року Придніпровським районним судом м.Черкаси у справі про встановлення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, яка розглядалась за правилами ЦПК України, повинні розглядатись шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, за правилами Цивільного процесуального кодексу. Отже, даний спір в цій частині не належить до юрисдикції адміністративних судів. Таким чином, позивачем подано до суду позовну заяву, яка одночасно містить вимоги, які підлягають розгляду за правилами різного судочинства. В силу п.6 ч.4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Згідно ч.4 статті 172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, суд першої інстанції, в порушення наведених вище вимог процесуального закону, відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконаквчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправними дій і скасування рішень, в той час, як положення ст.169, 172 КАС України передбачали повернення такої позовної заяви з підстав порушення правил об`єднання позовних вимог. Процесуальні наслідки відмови у відкритті провадження передбачають заборону повторного звернення з відповідною позовною заявою до суду (ч.5 статті 170 КАС України), в той час, як повернення позовної заяви таких наслідків не несе, оскільки не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, що прямо передбачено ч.8 статті 169 КАС України Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність визначених п.1 ч.1 статті 170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження. При цьому, суд звертає увагу, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Відповідно до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France», № 23805/94 п. 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав може унеможливити доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. За правилами ч.3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції незаконно відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі в частині оскарження позивачем дій державного виконавця при стягненні виконавчого збору та постанови про стягнення виконавчого збору, помилково дійшов висновку, що розгляд та вирішення даної справи віднесено до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що позивач вірно звернувся до суду з даним позовом в частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору в порядку адміністративного судочинства. Отже при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи. Відповідно до статті 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст рішення виготовлено 06 липня 2021 року. Суддя-доповідач: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев