Постанова 4855 № 320/14193/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/14193/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Єгорової Н.М., Степанюка А.Г. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 1 групи та видачі відповідного посвідчення протиправними; - зобов`язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області прийняти рішення та встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни 1 групи, а також видати відповідне посвідчення встановленого зразка. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наполягає, що обставина залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони встановлена та підтверджується доказами по справі, а висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи. До апеляційної скарги позивач також додає клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме, копію листа Трудового архіву Білоцерківської міської ради від 22.03.2021 року за № 426/06-03, копію наказу від 06.05.1986 року № 192 про переведення деяких осіб на посади, копію наказу від 28.04.1986 року № 186 про направлення на обласні курси Цивільної оборони ОСОБА_2 , копію наказу від 19.06.1986 року № 259 про направлення на обласні курси Цивільної оборони ОСОБА_3 19 травня 2021 року до Шотого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, в якому відповідач підтримав рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (Категорія 1), учасником бойових дій, особою з інвалідністю I групи підгрупи Б з захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копіями відповідних посвідчень серії НОМЕР_1 від 01.06.2020, серії НОМЕР_2 від 02.02.2005, довідкою до акту МСЕК серії АВ №0092505 від 20.02.2020, експертним висновком №73 від 30.01.2020 року та довідкою серії АВ №0092505 від 20.02.2020 про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках. Відповідно до відомостей трудової книжки, архівної довідки від 02.12.2020 №2067/06-03, архівного витягу від 15.09.2020 №1609/06-03, архівної довідки від 02.12.2020 №2069/06-03, архівної довідки від 02.12.2020 №2068/06-03, копій табелів обліку робочого часу водіїв другого відряду за травень 1986 року, ОСОБА_1 у період з 19.09.1984 по 10.12.1986 працював водієм автомобілю 3-го класу загону №1 у Білоцерківському автопідприємстві 11061 та у періоди з 15.05.1986 по 25.05.1986 брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У липні 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання статусу інваліда війни та видачу посвідчення встановленого зразка. Листом від 19.11.2020 №1709/02-14 Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації повідомило позивача про те, що згідно наданих документів підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 статті 7 вищезазначеного Закону немає, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів факту його залучення до складу формувань Цивільної оборони. Вважаючи відмову відповідача щодо надання позивачу статусу інваліда війни протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували її безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Колегія суддів звертає увагу, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті. Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У відповідності до положень цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. У справі, що розглядається суд першої інстанції встановив факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, свідчать про поширення на позивача пільг, гарантій і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Як було вірно встановлено судом першої інстанції, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Про вищевикладене не свідчать і долучені позивачем до апеляційної скарги копія листа Трудового архіву Білоцерківської міської ради від 22.03.2021 року за № 426/06-03, копія наказу від 06.05.1986 року № 192 про переведення деяких осіб на посади, копію наказу від 28.04.1986 року № 186 про направлення на обласні курси Цивільної оборони ОСОБА_2 , копія наказу від 19.06.1986 року № 259 про направлення на обласні курси Цивільної оборони ОСОБА_3 , які містять відомості щодо інших осіб. Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з підпунктом 1 частини першої статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом від 25 вересня 2018 року у справі №806/5085/15, від 11 жовтня 2018 року у справі № 674/1239/17, від 31 січня 2019 року у справі №368/1131/17, від 20 лютого 2019 року у справі №817/237/18, від 10 липня 2019 року у справі №360/2690/17, від 18 вересня 2019 року у справі №674/450/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 620/3108/19, від 15 червня 2020 року у справі № 822/225/18. За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ. Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді Н.М. Єгорова, А.Г. Степанюк