Постанова 4819 № 647/689/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м. Херсон Номер справи: 647/689/17 Номер провадження: 22-ц/819/867/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Радченка С.В., Семиженка Г.В. секретар Плохотніченко А.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Бериславська міська рада Херсонської області, ОСОБА_2 , треті особи - Головне управління Держгеокадастру Херсонської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2021 року, повне рішення складено 15 лютого 2021 року, у складі судді Корсаненкової О.О., у справі за позовом ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 , до Бериславської міської ради Херсонської області, ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області про скасування рішення та визнання приватизації незаконною, ВСТАНОВИВ: У квітні 2017 року позивач звернулась до суду з позовом до Бериславської міської ради Херсонської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, про скасування рішення Бериславської міської ради Херсонської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Бериславської міської ради Херсонської області від 17 вересня 2015 року № 684 ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку, яка межує із земельною ділянкою, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Вказувала, що приватизацію здійснено на підставі технічної документації, виготовленої ТОВ «Стасо, ЛТД» в особі ОСОБА_4 з порушенням Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 16 червня 2010 року № 376, без погодження із нею меж земельної ділянки, що є обов`язковою умовою для виготовлення кадастрової зйомки земельної ділянки, яка є невід`ємною частиною технічної документації зі складення державного акту на право власності на земельну ділянку, за відсутності межових знаків та акту їх прийому-збереження. У зв`язку із зазначеними обставинами вона неодноразово зверталась із заявами до Бериславської міської ради Херсонської області про призупинення приватизації спірної земельної ділянки, які не були прийняті до уваги. Посилаючись на те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася з порушенням визначеного законом порядку, а також її прав як користувача суміжної земельної ділянки, оскільки частина приватизованої відповідачем земельної ділянки перебуває у її користуванні та на ній розташоване належне їй на праві власності майно (підпірна стіна та сарай), позивач просила суд визнати недійсними та скасувати п.п. 6, 6.6.1, 6.6.2 рішення Бериславської міської ради Херсонської області від 17 вересня 2015 року № 684. 24.05.2017 року, 21.06.2017 року, 10.07.2017 року ОСОБА_1 подавала до суду заяви про уточнення своїх позовних вимог, у яких просила суд визнати недійсними та скасувати п.п. 6, 6.1, 6.2 рішення Бериславської міської ради № 684 від 17.09.2015 року; визнати незаконною приватизацію присадибної земельної ділянки ОСОБА_2 , розташовану за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0584га (кадастровий номер 6520610100:01:001:0410); скасувати п.п. 6, 6.1, 6.2 57 сесії 6 скликання Бериславської міської ради рішення №684 від 17.09.2015 року про передачу присадибної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 . Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 15.02.2018 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 15 лютого 2018 року частково змінено, виключено з його мотивувальної частини висновки суду про те, що набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 відбулося із дотриманням визначених чинним законодавством процедур, зокрема, статті 118 ЗК України і будь-яких порушень при цьому не встановлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 04.12.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 08 травня 2018 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою суду від 11.02.2020 року було залучено до участі у справі - ОСОБА_2 , в якості співвідповідача, та виключено її з числа третіх осіб у даній справі. Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не доведено, що оскаржуваним рішенням про приватизацію порушеної її права. Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що межа між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з часу передачі їх первісним власникам проходила по підпірній стіні, що узгоджується із даними, що містяться у матеріалах інвентарних справ щодо розташування межі між земельними ділянками із прив`язкою до житлового будинку ОСОБА_1 , із обставинами, встановленими під час огляду доказів за місцем їх знаходження, щодо конфігурації паркану з металевої сітки, а також із тим, що через виниклі неприязні відносини із останньою ОСОБА_2 у 2003 році зверталася до Бериславської міської ради для отримання дозволу на заміну дерев`яної огорожі на огорожу з металевої сітки. Судом першої інстанції встановлено, що межа між суміжними земельними ділянками, що узгоджена комісією з розгляду земельних спорів від 04.09.2015 року, визначена правильно. Накладки земельної ділянки по АДРЕСА_2 на фактичні розміри земельної ділянки по АДРЕСА_1 не встановлено. Доказів на підтвердження протилежного, ОСОБА_1 або її представником, в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України, надано не було. З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулась ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно в своєму рішенні посилається на те, що позивач не скористалась своїм правом клопотати про проведення судової земельно-технічної експертизи для з`ясування питання щодо збільшення площі земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_2 , наявності чи відсутності накладки земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача, оскільки, на думку позивача, вказана обставина повністю доведена наданими нею та дослідженими під час розгляду справи письмовими доказами. Посилаючись на підроблення Генерального плану та незаконність «захоплення» ОСОБА_2 земельної ділянки з боку дороги шириною 3 метри вздовж всієї довжини земельної ділянки відповідача, позивач вказує, що ОСОБА_2 безпідставно набула у власність земельну ділянку на 194 кв.м. більше ніж була за договором купівлі-продажу від 14.01.1994 року. Наполягає на тому, що існує накладка меж земельних ділянок, що було проігноровано судом першої інстанції, яка полягає в тому, що раніше межа проходила не по підпірній стінці, яка збудована в зв`язку з різницею у висоті земельного покрову (перепад земельних ділянок) домоволодінь 2 і АДРЕСА_2 для запобігання сповзання землі з домоволодіння 4 ( ОСОБА_2 ) в двір будинку 2 ( ОСОБА_1 ), а по дерев`яному паркану, який в 2003 році був замінений ОСОБА_2 на сітку рабицю, що не враховано при виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку № АДРЕСА_2 ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги всіх поданих доказів, що доводить незаконність приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Сидоренко Н.О., яка діє від імені відповідача ОСОБА_2 вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, посилаючись на повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Головне управління Держгерокадастру у Херсонській області в поясненні на адресу суду апеляційної інстанції зазначає, що Управління відповідно до ч.2 ст.122 ЗК України та Положення, затвердженого наказом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308 є розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Херсонської області. Даний спір не порушує інтереси Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, тому просить розглянути справу за його відсутності. Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції, в тому числі з матеріалів інвентарних справ, встановлено наступне. ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 500 кв.м., що підтверджується договором дарування житлового будинку від 17.08.2001 року (т.1 а.с.10). Земельна ділянка передавалася первісному власнику домоволодіння за рішенням виконавчого комітету Бериславської міської ради депутатів трудящих Херсонської області від 30.11.1955 року №

20. ОСОБА_2 , згідно із договором купівлі-продажу від 14.01.1994 року (а.і.с.57-58), стала власником житлового будинку АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці площею 390 кв. м, яка надавалась первісному власнику будинку на підставі рішення виконавчого комітету Бериславської міської ради депутатів трудящих Херсонської області від 30.11.1953 року №

20. Рішенням Бериславської міської ради Херсонської області від 17 вересня 2015 року № 684 ОСОБА_2 затверджено розроблений відповідно до рішення Бериславської міської ради Херсонської області від 30 січня 2015 року № 609 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , площею 0,0584 га (кадастровий номер 6520610100:01:001:0410). Пунктами 6.1 та 6.2 цього рішення Бериславська міська рада Херсонської області передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0, 0584 га, кадастровий номер 6520610100:01:001:0410, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) і зобов`язала її оформити документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку й зареєструвати його в установленому законом порядку. (а.с. 146 т.1) Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 17 лютого 2016 року право приватної власності на зазначену в рішенні Бериславської міської ради Херсонської області земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 147 т.1). Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що земельну ділянку розміром 0,0584 га було передано у власність ОСОБА_2 за рахунок частини земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 , по підпірній стіні, яка одночасно є стіною її сараю, з нею не було у передбаченому законом порядку погоджено межі цієї земельної ділянки, з узгодженою Бериславською міською радою межею між земельними ділянками не згодна. Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , розробленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (фактичний виконавець за договором про спільну діяльність від 01.02.2015 року - ОСОБА_4 ) у квітні 2015 року, межі земельної ділянки ОСОБА_2 були узгоджені у присутності суміжних землевласників (землекористувачів), про що складено відповідний акт погодження меж земельної ділянки (т.2 а.с.55). Проте зазначений акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами не містить підпису ОСОБА_1 , як суміжного землекористувача, а містить напроти її прізвища посилання на акт комісії від 11.03.2015 року (т.1 а.с.6), в якому зазначено, що 11.03.2015 року комісія Бериславської міської ради, призначена розпорядженням міського голови №25 від 11.03.2015 року, провела вивчення матеріалів та обстеження на місцевості меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 та у зв`язку з тим, що накладки суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_2 , та по АДРЕСА_1 , немає, межі земельної ділянки ОСОБА_1 не порушені, вважала можливим узгодження межі ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 відповідно до проекту землеустрою, розробленого ТОВ ВКФ «Стасо, ЛТД», по кам`яній стіні (підпірній стіні), яка відокремлює земельні ділянки. Розпорядженням від 06.07.2015 року №93 міський голова скасував розпорядження №25 від 11.03.2015 року «Про створення комісії по узгодженню меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 » (т.1 а.с.52). Рішенням Бериславської міської ради № 673 від 14.07.2015 року було затверджено «Положення про комісію з розгляду земельних спорів на території м.Берислава», метою діяльності якої визначено попередній розгляд земельних спорів на території м.Берислава щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності, користуванні або іншому законному володінні громадян та додержання громадянами правил добросусідства (т.1 а.с.53-58). 04.09.2015 року відбулося засідання комісії Бериславської міської ради з розгляду земельних спорів, на якому була розглянута заява ОСОБА_1 та питання щодо узгодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,0584 га, яка відводиться у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 .. Комісія заслухала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які висловили різні бачення щодо місця розташування спірної межі, а саме ОСОБА_1 зазначала про те, що межа між земельними ділянками проходить по металевій сітці, що розмежовує домоволодіння, а ОСОБА_2 вказувала на те, що межа між земельними ділянками проходила по підпірній стіні, на якій раніше знаходився дерев`яний паркан. У зв`язку з цим комісія виїхала на місце розташування земельних ділянок і шляхом їх огляду на місцевості, разом із виконавцем робіт по землеустрою ОСОБА_4 , в присутності суміжних землекористувачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , узгодила спірну межу, а саме: одноголосно дійшла висновку - земельну ділянку по АДРЕСА_2 , яка відводиться у власність ОСОБА_2 , залишити в розмірах, які зазначені в технічному паспорті на житловий будинок БТІ та визначені проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в результаті топографо-геодезичних робіт по формуванню земельної ділянки, площею 0,0584 га.; на черговій сесії міської ради розглянути питання щодо передачі у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки та рекомендувати ОСОБА_1 вжити заходів щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Зазначене підтверджується протоколом засідання комісії з розгляду земельних спорів від 04.09.2015 року (т.1 а.с.40-44). Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України ( тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та в справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акту погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. У частині перші статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. У ході розгляду справи судом першої інстанції досліджувалась матеріали інвентарних справ житлових будинків №2 та АДРЕСА_2 , Генеральні плани вказаних будівель, судом було також здійснено огляд доказів за місцем їх знаходження, а саме межі між земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , що рішенням Бериславської міської ради № 684 від 17.09.2015 року була передана у приватну власність ОСОБА_6 , та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , допитано свідків. Суд першої інстанції встановив, що хоча у 1953 році первісному власнику земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ) була передана у користування земельна ділянка, площею 390 кв.м., вже у 1957 році, відповідно до Генерального плану, її площа збільшилася до 584 кв.м., у тому числі зайва площа складала 194 кв.м. З проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 (кадастрового плану) вбачається, що земельна ділянка від літ.А до літ.Б межує із землями Бериславської міської ради, від літ.А до літ.Е - із земельною ділянкою ОСОБА_1 , від літ.Е до літ.Д - із земельною ділянкою ОСОБА_8 , від літ.Б до літ.В, від літ.В до літ.Г, від літ.Г до літ.Д - із земельними ділянками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відповідно. Зважаючи на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 була надана у користування у 1953 році, а суміжна земельна ділянка ( ОСОБА_1 ) надавалася у користування у 1956 році, при цьому, у Генеральному плані від 16.01.1956 року (інвентарна справа по АДРЕСА_1, а.і.с.12), земельна ділянка позивача розділена червоною лінією, яка, за поясненнями техніка БТІ ОСОБА_12 , даними в ході судового розгляду, позначає дорізку дороги, за рахунок чого було збільшено площу земельної ділянки, враховуючи, що житлові будинки сторін у справі розташовані по одній прямій лінії, що також було встановлено під час огляду доказів за їх місцезнаходженням, саме за рахунок такої дорізки частково було збільшено й площу земельної ділянки, що на даний час перебуває у власності ОСОБА_2 . Крім того, співставляючи розташування житлового будинку ОСОБА_2 на генеральному плані від 15.12.1953 року (а.і.с.17), а саме одна стіна будинку знаходиться на межі, а відстань від іншої сторони до межі складає 1 м., із його розташуванням на Генеральному плані від 25.02.1957 року (а.і.с.66), відповідно до якого відстань від будинку до меж земельної ділянки, хоча і не конкретизована, проте значно більша, суд дійшов висновку, що площа земельної ділянки ОСОБА_2 була збільшена за рахунок земель Бериславської міської ради з боку дороги, а також із сторони, протилежній місцю розташування земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 ( за проектом землеустрою від літ.А до літ.Б, від літ.Б до літ.В, від літ.В до літ.Г). Оскільки як Генеральні плани, так і схематичні плани земельних ділянок, що містяться у матеріалах інвентарних справ, складалися на окремі земельні ділянки, що на даний час перебувають у власності ОСОБА_2 та у користуванні ОСОБА_1 , суд позбавлений можливості встановити, яким чином змінювалися розміри цих земельних ділянок по відношенню одна до одної. Матеріали справи не містять будь-яких доказів порушення прав ОСОБА_1 , як землекористувача, шляхом зменшення її земельної ділянки за рахунок земельної ділянки, що приватизована ОСОБА_6 .. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту порушення оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування її прав як сумісного землекористувача. Установивши, що факт накладення земельної ділянки по АДРЕСА_2 , яка передана у власність ОСОБА_6 , на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні позивача, в установленому законом порядку не доведений і сторонами, не зважаючи на роз`яснення судом першої інстанції права заявляти клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, не порушувалося питання щодо проведення земельно-технічної експертизи, що позбавляє можливості встановити наявність чи відсутність факту накладення земельних ділянок сторін та порушення прав позивача на землекористування, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову в зв`язку з його недоведеністю. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції роз`яснено сторонам, відповідно до положень ст. 12, 81,103 ЦПК України, їх право заявляти клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, однак сторони таким правом не скористалися. Колегія суддів не може взяти до уваги, як доказ порушення прав позивача оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування, викопіювання з кадастрової карти (плану) від 07.10.2015 року, згідно якого орієнтована площа земельної ділянки, яка розташована у межах 6520610100:01:001 (земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 ) становить 0,0406 га (т.2 а.с.143-144), оскільки вказане викопіювання не доводить факт зменшення земельної ділянки саме за рахунок збільшення земельної ділянки ОСОБА_6 , як і не доводить факт накладення вказаних земельних ділянок. Суд першої інстанції в своєму рішенні повно та детально надав відповідь на кожен довод позивача, щодо оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування. Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та обставин у справі, яким судом першої інстанції надано правильну правову оцінку. Крім того доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви та фактично зводяться до незгоди заявника з рішенням суду першої інстанції. За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 липня 2021 року. Головуючий І.В. Вейтас Судді: С.В. Радченко Г.В. Семиженко