Ухвала КАС ВС № 804/395/16

УХВАЛА 02 липня 2021 року м. Київ справа № 804/395/16 адміністративне провадження № К/9901/22212/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року №2242к про звільнення з 14 грудня 2015 року молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого прокурора прокуратури м.Дніпропетровська Дніпропетровської області за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»); поновити його на публічній службі в органах прокуратури Дніпропетровської області відповідно до рейтингового списку кандидатів для зайняття посад прокурорів Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 14 грудня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, в позові відмовлено. Постановою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 23 липня 2020 року скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Протокольною ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року задоволено клопотання відповідача про перейменування сторони та замінено найменування відповідача - прокуратури Дніпропетровської області, на чинне найменування - Дніпропетровська обласна прокуратура. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року №2242к про звільнення з 14 грудня 2015 року молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого прокурора прокуратури м.Дніпропетровська Дніпропетровської області за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»). Поновлено позивача в органах Дніпропетровської обласної прокуратури відповідно до рейтингового списку кандидатів для зайняття посад прокурорів Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середньомісячній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2014 року по 28 жовтня 2020 року у розмірі 577 039,68 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції, абзац 4 резолютивної частини якого, викладено в наступній редакції: «Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середньомісячній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2015 року по 28 жовтня 2020 року у розмірі 1 397 754,54 грн». В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року залишено без змін. 16 червня 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2021 року. Заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в позові. Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення прокурора з органів прокуратури за наявності наказу про його призначення на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області, виданого у цей же день та під цим же номером. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. У касаційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура зазначила, що оскаржує судові рішення на підставі підпункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, проте аргументи відповідача зводяться до наведення прикладів справ, розглянутих Верховним Судом, в яких правовідносини не є подібними до спірних правовідносин. Так, у цьому спорі, позивача звільнено за наявності наказу прокурора Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року № 2242к про призначення його прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області з 15 грудня 2015 року. Вирішуючи цей спір, судами встановлено, що наказ про звільнення позивача та наказ про призначення його на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 видані та підписані прокурором Дніпропетровської області, однією датою (14 грудня 2015 року) та за одним номером (№ 2242к), що не може не викликати сумнівів в дійсності обох наказів. Крім того, досліджена в судовому засіданні книга обліку наказів керівника прокуратури (оригінал) не прошита та не пронумерована, а запис від 14 грудня 2015 року під номером 2242 містить ознаки закреслення та виправлення, зроблені іншими чорнилами. Водночас, відповідачем не ініціювалося питання відкриття кримінального провадження чи у інший спосіб перевірки існування двох наказів від однієї дати та під одним номером різного змісту, що вказує на можливу підробку документу. Крім того, у період з 15 по 18 грудня 2015 року позивач виконував свої посадові обов`язки, в тому числі, з підтримання державного обвинувачення в суді у кримінальних провадженнях, у кримінальних справах №1-кп/205/414/15 та №175/1548/13-к, згідно з якими ОСОБА_1 брав участь у цих судових засіданнях у якості прокурора. Зазначені обставини відповідачем не спростовано, про що також зазначено у постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року. Натомість, у зазначених заявником прикладах справ №№420/2801/19, 804/958/16, 810/3246/16, вирішувалися спори щодо правомірності звільнення працівників, за інших, ніж установлено у цій справі обставин та з інших підстав, що унеможливлює висновок про подібність правовідносин у навадених справах, та у цій справі. Решта доводів скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування загальних норм законодавства, формальних посилань на законність наказу про звільнення позивача та неправильне обчислення судом розміру середнього заробітку, що спростовується змістом постанови суду апеляційної інстанції. Проте жодного вагомого аргументу, що спростовує висновки судів про те, що відповідачем не спростовано фактів виконання позивачем повноважень за посадою прокурора після звільнення та не обґрунтовано, яким чином особа, яка звільнена, виконували посадові обов`язки прокурора і заява про звільнення була написана лише з метою призначення на посаду в Дніпропетровській місцевій прокуратурі №3, відповідач не вказав. Інші мотиви скарги свідчать про переоцінку доказів у справі та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Дніпропетровська обласна прокурора не виклала передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Лише загальні посилання на незастосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В: 1.Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко