Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/9804/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1184/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/9804/19 Категорія: Позарецька С. М. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 року : Черкаський апеляційний суд в складі: суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М. за участю секретаря Анкудінов О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 квітня 2021 року, ухваленого у складі судді Позарецької С.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, повний текст рішення складено 19 квітня 2021 року, - в с т а н о в и в : У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 2008 року, який було розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2015 року. В період шлюбу, 2 грудня 2010 року, сторонами за спільні сімейні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири за їхньою спільною згодою було оформлено на ім`я ОСОБА_1 і посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вініченко Ж.В. Під час оформлення договору купівлі-продажу позивач надав письмову нотаріально посвідчену заяву про те, що майно набувається за спільні сімейні кошти у спільну власність. Вважає, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом їх спільної сумісної власності з відповідачем. Оскільки квартира є неподільною річчю і йому не може бути виділено в натурі Ѕ її частини, тому за кожним із подружжя повинно бути визнано право власності по Ѕ частині квартири. Зазначає, що у 2018 році колишня дружина народила дитину від іншого чоловіка та незаконно заселила його в спірну квартиру, тому саме з цього часу вважає, що його право порушено, оскільки відповідач фактично виселила його з квартири. На підставі викладеного позивач просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя і в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, а іншу Ѕ частину квартири залишити у власності ОСОБА_1 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно відповідачем не спростована. Спірна квартира придбана в період шлюбу сторін, за їхньою згодою і в інтересах сім`ї. Відповідачем не надано до суду доказів, які б підтверджували її твердження про те, що квартира придбана за її грошові кошти чи кошти, які належали б іншим особам, а тому є її особистою власністю, враховуючи норми ст. 57 СК України. Навпаки, письмові докази, які досліджені судом, спростовують такі доводи. Сторони не повідомили та судом не встановлено обставин про те, що будь-хто із сторін вчиняв дії щодо відчуження нерухомого майна. На час звернення позивача до суду з цим позовом, судом встановлено, що це єдиний позов між сторонами про поділ майна подружжя: ні позивач, ні відповідач з іншими такими ж аналогічними позовами (зустрічним позовом) до суду не зверталися (в тому числі і щодо поділу іншого майна подружжя), про що безпосередньо зазначили в судовому засіданні. Тому, місцевий суд вважав безпідставними твердження відповідача про те, що позивач пропустив строки позовної давності, пред`являючи даний позов. Наявність конфлікту між сторонами не свідчить про те, що він стосувався саме поділу майна подружжя. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що недоведеними є твердження місцевого суду щодо вільного входження позивача до спірної квартири, а також здійснення ним ремонту в квартирі. Висновки суду щодо того, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом не відповідають обставина справи, оскільки з 20 серпня 2015 року відповідач змінила замки та не пускала до житла позивача, чим позбавила його права та можливості володіти та користуватися спірною квартирою. Позивач не виконував обов`язок щодо утримання квартири, витрати щодо сплати комунальних послуг та податків несла лише відповідач. Не відповідають дійсності твердження позивача про його спільне проживання з відповідачем в квартирі до середини 2018 року, оскільки спростовуються зокрема довідкою (випискою) з поквартальної карточки від 31 травня 2017 року, в якій відсутня інформація про реєстрацію та проживання ОСОБА_2 та витяг з протоколу №20 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Черкаської міської ради від 23 жовтня 2019 року, в якому зазначено, що позивач проживає за адресою АДРЕСА_2 . Не варто брати до уваги покази свідка ОСОБА_3 , оскільки вона проживає у сусідньому під`їзді, та бачила позивача лише на вулиці. Лист голови правління ОСББ від 29 листопада 2019 року є недопустимим та недостовірним доказом по справі, оскільки не ґрунтується на жодних об`єктивних даних. Суперечливими є показання ОСОБА_2 , яка є спільною донькою сторін по справі, так як вони не відповідають іншим доказам по справі. Вказує на порушення судом ст.ст. 78, 83-84 ЦПК України та неправильне застосування ч.2 ст. 72 СК України, ч.4 ст. 267 ЦК України та ч.3 ст. 70 СК України до спірних правовідносин. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вказує, що порушень процесуального права не було допущено. Норми матеріального права застосовані судом правильно. Всі доводи, які викладені в апеляційній скарзі були предметом судового розгляду під час розгляду даної справи в суді першої інстанції. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна. Замок на вхідних дверях змінений особисто позивачем, так як був зламаний. Після заміни замка ключ від квартири був і залишається до цього часу в ОСОБА_2 . Маючи ключ від вхідних дверей останній має доступ до квартири до теперішнього часу. Тому ним не заявлялась вимога про вселення і усунення перешкод в користуванні квартирою. Відсутність реєстрації позивача у спірній квартирі не може бути підставою для позбавлення його права власності на 1/2 частину даної квартири. Посилання апелянта на довідку №27 від 20 березня 2017 року про склад сім`ї відповідача не спростовує інших довідок та показів голови ОСББ. В цій довідці лише вказані зареєстровані члени сім`ї власника квартири. Не відповідають дійсності твердження скаржника щодо не вселення ОСОБА_4 , оскільки спростовуються свідченнями даного свідка в судовому засіданні. Беручи до уваги те, що відповідач відмовилась надавати суду копію договору купівлі-продажу квартири, оскільки не зацікавлена в повному, всебічному та об`єктивному розгляді даної справи, суд правомірно витребував всі необхідні документи з нотаріального архіву. Місцевий суд вірно не застосував строк позовної давності, оскільки відповідач не вчиняла жодних дій щодо відчуження спірного майна. Відповідач зустрічного позову про визнання іншого майна її особистою власністю не заявляла. Також не заявляла вимог про визнання за нею більшої частки на це майно. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст. 69 СК України). За змістом ч.1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Сторони з 24 жовтня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2015 року , що підтверджується рішенням суду у справі №712/6304/15 (т.1 а.с. 7). У шлюбі у сторін народилися діти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 7). Окрім того, ОСОБА_1 має дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с. 86). Рішенням Служби у справах дітей Черкаської міської ради від 24 жовтня 2019 року №631 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_2 (т.1 а.с. 18). В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. 02 грудня 2010 року ОСОБА_1 придбала за договором купівлі-продажу у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 3). Право власності відповідача на спірну квартиру було зареєстровано в державному реєстрі, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №28252559 від 06 грудня 2010 року (т.1 а.с. 12). Вищевказаний правочин було вчинено ОСОБА_1 зі згоди її чоловіка ОСОБА_5 в інтересах сім`ї, що підтверджується нотаріально посвідченою згодою від 02 грудня 2010 року (т.2 а.с. 17). Таким чином, оскільки спірна квартира була придбана сторонами під час перебування у шлюбі в інтересах сім`ї, а також беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вказана квартира є особистою власністю ОСОБА_1 , тому суд приходить до висновку, що таке нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , відтак підлягає поділу. Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України). Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що звертаючись із позовними вимогами позивач просив визнати за ним та відповідачем по Ѕ права власності на спірну квартиру, вважаючи що їх частки у спільному майні є рівними. Водночас, відповідачем не доведено наявність обставин визначених у ч.3 ст. 70 СК України також вона з відповідним позовом до суду не зверталась. Тому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі щодо порушення місцевим судом при ухваленні рішення положень ч.3 ст. 70 СК України. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 2 статті 72 ЦК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦК України). Частинами 1,2 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України). Матеріали справи не містять допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинялися перешкоди позивачу у володінні та користуванні спірною квартирою починаючи з 2015 року. Зміна дверних замків, про які повідомив свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні в суді першої інстанції не спростовують таких висновків, оскільки не підтверджують того факту, що позивач не має ключів для вільного входження до квартири. Наданий відповідачем лист Черкаського відділу поліції ГУ Національної поліції в Черкаській області від 05 грудня 2019 року №17210 також не підтверджує такі обставини, так як ним повідомляється про відмову у порушенні кримінальної справи (т.1 а.с. 88). Окрім цього право користування є лише одною із складових права власності (ст..317 ЦК України), а тому його порушення свідчить про порушення права власності лише в частині права користування але не свідчить про не визнання права власності в цілому. Не сплата комунальних послуг не має наслідком позбавлення права власності особи, і вирішується у інший визначений законом спосіб. Суд відхиляє доводи скаржника стосовно того, що наявні в матеріалах справи довідки не містять інформації про реєстрацію та проживання позивача у спірній квартирі, оскільки відповідно до ч.2 ст. 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. У позивача були труднощі з отриманням належним чином оформленої копії договору купівлі-продажу від 2 грудня 2010 року, оскільки він не був його стороною, та заяви про надання згоди на придбання його дружиною квартири, а відтак, суд правомірно задовольнив подане ним клопотання про витребування зазначених доказів, які мають суттєве значення для об`єктивного розгляду справи, що передбачено нормами статті 84 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлений 01 липня 2021 року. Судді