Постанова Одеський апеляційний суд № 504/1967/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/6676/21 Номер справи місцевого суду: 504/1967/16-ц Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 листопада 2020 року, ухваленого під головуванням судді Вінської Н.В., по цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У червні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 22503,72 грн., а також судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору №б/н від 04.12.2013 р. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 14600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 05.05.2016 року наявна заборгованість у загальному розмірі 22503,72 грн., з яких 12975,82 грн. заборгованість за кредитом; 7980,10 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 грн. штраф, 1074, 80 грн. штраф (процентна складова). На підставі викладеного, позивач просив задовольнити його позов. Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 23.06.2016 року провадження у справі відкрито та призначено до судового розгляду. 20.09.2016 року, ухвалою суду провадження у справі зупинено до завершення досудового слідства у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №120155160330000289. 15.11.2019 року, ухвалою суду відновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 листопада 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за заявою №б/н від 04.12.2013 р. на загальну суму 22503,72 грн., яка складається із наступного: 12975,82 грн. заборгованість за кредитом; 7980,10 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1047,80 грн. штраф (процентна складова). Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у відмовити у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанку», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що підписуючи заяву не була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг саме на момент отримання кредитних коштів, зокрема щодо й сплати процентів за користування кредитними коштами. Також зазначає, що судом при розгляді справи неповно досліджені всі обставини справи, неправильно оцінені докази, не прийнято до уваги, що невстановленою особою з її кредитної картки були списані грошові кошти. Відзиву до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання у строк, встановлений договором, а тому повинна сплатити заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 22503, 72 грн. Колегія суддів з вказаними висновками суду погоджується не в повній мірі, з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач, звертаючись до суду зазначив, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 04.12.2013 року був укладений кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі чого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 14600 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Також позивач зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, з яких вбачається, що відповідач при укладенні Договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання по наданню кредитних коштів відповідачу, однак, відповідач не виконав зобов`язання по поверненню суми отриманого кредиту. Позивач, на підтвердження доводів позовних вимог надав до суду розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що у зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 05.05.2016 року наявна заборгованість у загальному розмірі 22503,72 грн., з яких 12975,82 грн. заборгованість за кредитом; 7980,10 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 грн. штраф, 1074, 80 грн. штраф (процентна складова). Відповідно до положень ст.ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Колегія суддів звертає увагу на те, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою, як споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. У зв`язку з чим, колегія суддів зазначає про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору зі ОСОБА_1 позивач - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судом встановлено, що у заяві позичальника від 04.12.2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у вказаній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.12.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів Банку, а також на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тобто, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Таким чином, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7980,10 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1047,80 грн. штраф (процентна складова) - слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю в цій частині позовних вимог. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 04.12.2013 року у виді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, зазначив, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12975, 80 грн., що відповідає вимогам діючого законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи, апеляційної скарги про те, що судом неприйняте до уваги, що невідома особа списала грошові кошти з карткового рахунку відповідачки, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку, колегія суддів вважає безпідставними з наступних підстав. Відповідно до довідки про прийняття і реєстрацію заяви, ОСОБА_1 01.03.2015 року звернулась до Комінтернівського РВ із заявою в якій повідомила, що 28.02.2015 року невстановлена особа зняла з її кредитної картки «ПриватБанк» кошти у сумі 14200 грн. Зазначена заява прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №1201516033000289 (а.с.46). Згідно до постанови про закриття кримінально провадження від 08.12.2016 року, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201516033000289, закрито у зв`язку із відсутністю ознак кримінального правопорушення (а.с.70). Судом першої інстанції, правомірно не прийнято до уваги твердження відповідача в частині знаття її коштів шахраями, оскільки кримінальне провадження було закрито у зв`язку із відсутністю ознак кримінального правопорушення, відповідачем, доказів про оскарження постанови про закриття кримінального провадження, суду надані не були. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом першої інстанції не були враховані вищезазначені обставини, неповно з`ясовані обставини справи, в зв`язку з чим неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з задоволенням позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 12 975,82 грн. За таких обставин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем пред`явлено позов на суму 22503, 72 грн., апеляційним судом задоволено вимоги позивача в розмірі 12975, 82 грн., що становить 57% від пред`явлених позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1378 грн. (а.с. 37). За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2067 грн. (а.с. 123, 145). З урахуванням пропорційності, зі ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 785,46 грн. (1378 грн. х 57% = 785,46 грн.) та з ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 116,70 грн. (2067 грн. х 57% = 1178,19 грн.). Разом з тим, частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, враховуючи приписи ч.10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю за сплачений судовий збір у розмірі 38,90 грн. (1178, 19 грн. 785,46 грн. = 392,73 грн. ). З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 листопада 2020 року скасувати. Прийняти постанову. Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за заявою №б/н від 04.12.2013 р. на загальну суму 12975,82 грн. заборгованість за кредитом. В решті позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 залишити без задоволення. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 392,73 грн. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 30 червня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра