Постанова 4813 № 500/8875/18

Номер провадження: 22-ц/813/6845/20 Номер справи місцевого суду: 500/8875/18 Головуючий у першій інстанції Швець В. М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.07.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Сегеди С.М., Громіка Р.Д., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Швець В.М., повний текст рішення складено 19 березня 2019 року, - в с т а н о в и в: У грудні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 43764,98 грн., а також судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 22.07.2016 року, ОСОБА_2 , підписавши Анкету-заяву отримала кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені в банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Однак, відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим у неї станом на 06 грудня 2018 року наявна заборгованість у розмірі 43764 грн. 98 коп., яка складається із: 18725 грн. 82 коп. заборгованості за тілом кредиту; 7434 грн. 95 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 15043 грн. 97 коп. - пені, 500 грн. штраф (фіксована частина); 2060 грн. 24 коп. штраф (процентна складова). Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 18725 грн. 82 коп. заборгованості за кредитом, 7434 грн. 95 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 15043 грн. 97 коп. пені, 2560 грн. 24 коп. штрафів та судові витрати, а всього 45526 грн. 98 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що судом неповно з`ясовані обставини справи, не надано належної оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 зазначає, що анкета-заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору у розмірі 15000 грн., позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності договірних відносин між сторонами та невиконання відповідачем взятих за договором зобов`язань, позивач не надав підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Відзиву до суду надано не було. У відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, які не були спростовані відповідачем. Колегія суддів з вказаними висновками суду не погоджується, з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач, звертаючись до суду зазначив, що між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» 22.07.2016 рокубув укладений кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі чого ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 15000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Також позивач зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. З п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, вбачається, що відповідач при укладенні Договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Також позивач зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» виконало свої зобов`язання по наданню кредитних коштів відповідачці, однак, відповідачка не виконала зобов`язання по поверненню суми отриманого кредиту, тому ОСОБА_2 повинна сплатити виниклу Позивач, на підтвердження доводів позовних вимог надав до суду розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що у зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 06 грудня 2018 року наявна заборгованість у розмірі 43764 грн. 98 коп., яка складається із: 18725 грн. 82 коп. заборгованості за тілом кредиту; 7434 грн. 95 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 15043 грн. 97 коп. - пені, 500 грн. штраф (фіксована частина); 2060 грн. 24 коп. штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Колегія суддів звертає увагу на те, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою, як споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. У зв`язку з чим, колегія суддів зазначає про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 позивач - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) в сумі 2060,24 грн., колегія суддів зазначає наступне. Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Суд відмовляє у вимогах про стягнення штрафів, як різновиду неустойки у зв`язку з їх необґрунтованістю та невідповідністю вимогам ст. 61 Конституції України (подвійна відповідальність за одне й те саме порушення). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судом встановлено, що у заяві позичальника від 22.07.2016 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у вказаній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22.07.2016 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитки «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тобто, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Як вбачається з розрахунку, наданого суду АТ КБ «ПриватБанк» відповідачу за порушення зобов`язання нараховані як пеня так і штраф, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання банком положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (стаття 549 ЦК України). Таким чином, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 7434 грн. 95 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 15043 грн. 97 коп. пені, 500 грн. штраф (фіксована частина); 2060 грн. 24 коп. штраф (процентна складова слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю в цій частині позовних вимог. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 22.07.2016 року у виді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18725 грн. 82 коп., колегія суддів вважає, що в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача, у ОСОБА_2 станом на 06 грудня 2018 року була наявна заборгованість у розмірі 43764 грн. 98 коп., яка складається із: 18725 грн. 82 коп. - заборгованості за тілом кредиту; 7434 грн. 95 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 15043 грн. 97 коп. - пені, 500 грн. штраф (фіксована частина); 2060 грн. 24 коп. штраф (процентна складова). Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що із наданого розрахунку заборгованості, за договором №б/н від 22.07.2016 року, укладеного між ПриватБанк та ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2 погашала заборгованість за вказаним договором, що підтверджується внесеними коштами на погашення заборгованості, сума яких складає зальний розмір 74614 грн. 72 коп., тобто враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти повернуті відповідачем в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк», що свідчить про відсутність у боржника не виконаного обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, в задоволені позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за тілом кредиту слід відмовити. При цьому, колегія судді звертає увагу, що позивач звертаючись до суду просив стягнути з відповідачки за розрахунком заборгованості суму заборгованості у розмірі 43764 грн. 98 коп., а ОСОБА_2 було сплачено на погашення заборгованості суму у розмірі 74614 грн. 72 коп., тобто більше ніж просив позивач. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом першої інстанції не були враховані вищезазначені обставини, неповно з`ясовані обставини справи, в зв`язку з чим неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з відмовою у задоволені позовних вимог. За таких обставин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволені позову. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаєються у разі відмови в позові на позивача. Оскільки, при зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 була відстрочена сплата судового збору до ухвалення рішення по справі, та з урахуванням того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення скасуванню з відмовою у задоволені позову, судовий збір у розмірі 2643 грн. підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк». З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року скасувати. Прийняти постан ову. В задоволені позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського,1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 30 жовтня 2002 року Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області) судовий збір у розмірі 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 29 липня 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Р.Д. Громік