Постанова 4824 № 381/2226/19

справа № 381/2226/19 головуючий у суді І інстанції Ковалевська Л.М. провадження № 22-ц/824/6607/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», поданою представником - Криловою Оленою Леонідівною , на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2019 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписав заяву № б/н від 02.06.2011, згідно якої отримав кредит у розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач виконав умови договору. Однак, відповідач зі своєї сторони порушив умови договору та має прострочену заборгованість. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач АТ КБ «Приватбанк подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути на його користь судові витрати по справі. При цьому, посилаючись на обставини вказані у позовній заяві, зазначає, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав підстав відмовляти у стягненні заборгованості. Позичальник підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору та погодився з його умовами. Умови та Правила надання банківських послуг є частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладання договору. Відповідач умови договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростовував, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов`язань, зустрічних вимог не заявляв, тому, апелянт вважає, що суд помилково відмовив в задоволенні позовних вимог. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу,однак відзиву до суду не надходило. В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 02.06.2011 р. ОСОБА_4 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк». У заяві зазначено, що ОСОБА_5 згоден з тим, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідно до умов договору, відповідач виявив бажання отримати кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 змінено найменування позивача з ЗАТ КБ «Приватбанк» на ПАТ КБ «Приватбанк». 17.07.2009 проведено державну реєстрацію вказаних змін (номер запису в ЄДРПОУ 12241050038006727). На підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк». Позивач вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис ОСОБА_2 в анкеті-заяві. Відповідно до п. 1.1.7.11 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком. Згідно п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг - позичальник зобов`язується погашати заборгованість по кредиту, відсотків за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1 Договору на суму від 100 грн., Клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом. У позовній заяві та в додаткових поясненнях до неї, зазначено, що відповідачем були порушенні умови договору і станом на 21.04.2019 р. за ним рахується заборгованість за тілом кредиту у розмірі 248 851,92 гривень, яку позивач просив стягнути з відповідача. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в момент підписання заяви ОСОБА_5 мав наміри оформити платіжну картку. Інші конкретні дані, зазначені у позові, можуть тлумачитися як вибіркові одностроннні роз`яснення діяльності банку у сфері кредитних послуг з метою стягнення з ОСОБА_6 якомога більшої суми грошових коштів. Відповідач не мав наміру отримувати кредитний ліміт у розмірі 3000 гривень, ним було погоджено розмір кредиту в розмірі - 500 грн., за конкретних умов користування. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором № б/н від 02.06.2011, укладений між Приватбанком та клієнтом є нечитабельним та таким, що унеможливлює перевірку судом руху коштів, які отримав ОСОБА_5 від банку та які вніс відповідач на рахунок банку. На вимогу суду надати читабельний та достовірний розрахунок заборгованості, представник позивача не відреагував. Посилання позивача на погодження з умовами та правилами банку є необґрунтованим, оскільки законом встановлюється необхідність конкретного погодження та роз`яснення умов кредитування кожній особі в індивідуальних правовідносинах. Тарифи, на які посилається позивач, не містять річної відсоткової ставки за кредитом, як передбачає закон. Вимога щодо річної ставки є імперативною умовою і не може бути замінена вказівкою на базову ставку на місяць. Перелічені банком вимоги не було роз`яснено клієнту; невизначеність правовідносин тлумачиться в позові банком на власну користь; заявлена позивачем сума до стягнення безпідставно збільшує максимально отриману суму майже у 83 рази, що є неприпустимим та не відповідає вимогам добросовісності та розумності у правовідносинах між банком та ОСОБА_7 .. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02.06.2011року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12.06.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А відтак, колегія суддів, вважає доводи апелянта щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання заяви-анкети є необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, який на думку колегії, було вірно застосовано судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами. Колегія суддів, критично оцінює доводи апелянта, та посилання на висновки Верховного Суду, висловлені у справі № 6-63цс13, № 755/18246/15-ц оскільки вони стосуються інших правовідносин та не можуть бути застосовані у вказаних обставинах. Натомість, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідач не мав наміру отримувати кредитний ліміт у розмірі 3000 гривень, ним було погоджено розмір кредиту в розмірі 500 грн.. Позивачем доказів, що підтверджують час та умови, на яких було збільшено кредитний ліміт до 3000 грн., а в подальшому до 330 000 грн. суду не надано. Долучений розрахунок заборгованості за договором № б/н від 02.06.2011, не є належним та допустимим доказом виникнення між сторонами кредитних правовідносин. Враховуючи зазначені вище норми права, колегія суддів дійшла висновку, що із розрахунку заборгованості, наданого позивачем не можливо встановити законність збільшення розміру кредитного ліміту, а отже, і перевірити правильність нарахувань відповідних сум. Ніяких роз`яснень та доказів щодо принципу складення даного розрахунку справа не містить. Не зрозуміло, на яких підставах позивачем нараховано заборгованість по тілу кредиту у розмірі 248 851,92 гривень, тоді як у анкеті-заяві вказана сума бажаного кредитного ліміту у розмірі 500 грн. У матеріалах справи відсутні будь які рішення позивача щодо збільшення кредитного ліміту, який згідно анкети заяви встановлений у розмірі 500 грн. Колегія суддів, також, критично оцінює доводи апелянта, про незаконність судового рішення, у зв`язку з відсутністю заперечень відповідача проти позову, оскільки, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», а також, вірно визнав позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 248 851,92 гривень недоведеними належними та допустимими доказами, а тому, безпідставними. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А.Нежура