Постанова Львівський апеляційний суд № 465/3814/19

Справа № 465/3814/19 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С. Провадження № 22-ц/811/3223/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. розглянувши у порядку спрощеного провадження без участі учасників цивільну справу № 465/3814/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Франківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : 05 липня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 31 597, 60 грн. та судові витрати по справі. Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 30.09.2016 року у розмірі 5 107,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду оскаржив представник позивача АТ КБ «Приватбанк» Крилова О.Л. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду в частині відмови у позові. Зазначає, що суд не дав оцінки Генеральній угоді про реструктизацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт від 30.09.2016 року. Звертає увагу, що відповідно до ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком тих, які передбачені Законом. Факт сплати відповідачем платежів на погашення відсотків ним не спростовано, а отже, встановивши, що банк надав відповідачу саме кредит, суд першої інстанції не мав підстав погоджуватись, що кошти, які відповідач вносив на рахунок платіжних карток, слід вважати як повернення саме кредитних коштів, а не сплату відсотків та комісії за їх користування. Апелянт зазначає, що у суду відсутні підстави посилатися на правову позицію Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідно до статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) Відзив на апеляційну скаргу суду не надано. Учасники справи в судове засідання не з`явилися. В матеріалах справи наявне повідомлення ОСОБА_2 (а.с.68) про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 за місцем реєстрації не проживає більше десяти років. Інших повідомлень про фактичне місце проживання ОСОБА_1 суду невідомо. Враховуючи те, що судом направлялися судові повістки за відомим місцем проживання та реєстрації відповідача, такий вважається належно повідомлений. Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За змістом ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Матеріалами справи та судом встановлено, що 30.09.2016 року відповідач по справі ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно уклав кредитний договір б/н із АТ КБ «Приватбанк». В той же день, 30.09.2016 року позичальник ОСОБА_1 підписав Генеральну угоду про реструктизацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт (далі Генеральна угода) б/н відповідно до якої отримав кредит в розмірі 5 540,67 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,083% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Позичальник ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що Генеральна угода разом із запропонованими АТ КБ «Приватбанк» Умовами та Правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір. (а.с. 7-8). Позичальник АТ КБ «Приватбанк» виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику ОСОБА_1 5540,67 кредитні кошти, однак відповідач недобросовісно виконував договірні зобов`язання та станом на 13.06.2019 року допустив заборгованість в розмірі 31 597,60 грн., яка складається із: 5 107,82 грн. заборгованість за кредитом; 1 765,04 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом; 5924,99 грн. заборгованість за пенею та комісією; 18 799,75 грн.-штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди. Зазначені суми заборгованості підтверджуються Розрахунком заборгованості. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» , суд першої інстанції стягнув з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в сумі 5 107,82 грн. При вирішенні спору суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження, що між сторонами було досягнуто згоди у письмовому вигляді щодо всіх істотних умов Кредитного договору. Однак, суд залишив поза увагою Генеральну угоду про реструктизацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 30.09.2016 року , яка підписана позичальником ОСОБА_1 (а.с. 8). Судом не враховано, що заборгованість відповідача в даній справі виникла не з умов договору приєднання, а з Генеральної угоди про реструктизацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт. Із врахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. У Генеральній угоді чітко зазначені умови кредитування, в тому числі щодо сплати процентів та штрафів. У пункті 2.1 Генеральної угоди сторони погодили, що Банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 5 540,67 грн. на споживчі потреби строком на 12 місяців з 30.09.2016 року по 30.09.2017 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти в розмірі 1,083% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту у вказані в заяві, Умовах та Правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 494.88 грн. для погашення заборгованості по Кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат згідно з Умовами та Правилами. Згідно з п.2.2 Генеральної угоди, при порушенні Позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в даній Генеральній угоді, Умовах та Правилах, більше ніж на 31 день по зобов`язаннях, строк яких не наступив, сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за Кредитом починається з 32-го дня та вважається порушенням зобов`язання, а кредит простроченим. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 18 799,75 грн. Із Генеральної угоди встановлено, що позичальник особистим підписом підтвердив, що ознайомлений і згідний з Умовами та Правилами, а також отримав повну інформацію про умови кредитування. Відповідно до п.2.8 Генеральної угоди, при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої вказано в Умовах та Правилах, за кожний день прострочення. У даній справі договір у встановленому порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. Відповідно до частини першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі ЦК) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності з ч.2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть, якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Згідно з ч.1 ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною1 ст. 638 ЦК зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Позичальником умови кредитного договору не оспорювалися. Як вбачається зі змісту Генеральної угоди, сторони погодили істотні умови договору, а саме: 1) сума кредиту 5 540,67 грн. ; 2) розмір процентів за користування кредитом 1,083% в місяць; 3) строк кредитування-12 місяців до 30.09.2017 року; 4) відповідальність за порушення зобов`язань (сплата штрафу згідно з п.2.2 в розмірі 18 799,75 грн. та сплата пені відповідно до п.2.8 Генеральної угоди). 5) визначений порядок та строки погашення заборгованості, розмір щомісячного платежу та ін.. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафів, суд першої інстанції керувався правовим висновком Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс/15) та нормами ЦК, які регулюють зобов`язальні та кредитні правовідносини та прийшов до висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. З урахуванням наявної у матеріалах справи Генеральної угоди, підписаної позичальником, колегія суддів приходить до висновку про обізнаність відповідача з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами, пенею та штрафами, тому в даному випадку, правові висновки, які застосовані судом та висновки, до яких суд прийшов, розглядаючи спір, не знаходять свого підтвердження. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК). За змістом ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно виконується у цей строк (термін). За п.3 ч.1 ст.611 у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За статтею 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлений договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною першою, другою статті 551 ЦК визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Враховуючи те, що розмір заборгованості за пенею та комісією перевищує розмір заборгованості за кредитом, колегія суддів відмовляє у стягненні такого. З врахуванням вище названих правових норм, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови в позовних вимогах слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково, в частині задоволення позову-залишити без змін. Згідно ст.141 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у випадку задоволення позову - на відповідача. За подачу апеляційної скарги банком сплачено 2881,50 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача. Відповідно до ч.1 п.3,4 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю чи частково та ухвалення нового рішення є: 1) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК). Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м.Львова від 26 жовтня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості по процентах , заборгованості по пені та штрафу, а також стягнення судових витрат скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (ІПНПП: НОМЕР_1 ) в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ( код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом згідно Генеральної угоди від 30.09.2016 року в розмірі 1 765,04 грн. -заборгованість за процентами за користування кредитом; 18 799,75 грн.- штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди -всього 20 564,79 грн. та судові витрати по справі в розмірі 2 881,50 грн. В частині стягнення заборгованості за пенею та комісією в сумі 5 924,99 грн. відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Головуючий суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк