Постанова Київський апеляційний суд № 754/14338/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №754/14338/20 Головуючий у 1 інстанції: Сенюта В.С. Провадження №22-ц/824/7127/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 25 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду в складі: Головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою адвоката Беженцева Федора Володимировича представника ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- ВСТАНОВИЛА У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 3680 грн,3% річних у розмірі 283,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 846,40 грн, витрати, пов`язані з розглядом справи у суді, у розмірі 1500 грн та судовий збір у розмірі 840,80 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у грудні 2017 року він позичив ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 115 євро, що згідно з курсом валют НБУ на дату отримання коштів відповідало 3680 грн. Цей факт підтверджується розпискою, в якій відповідач власноруч зазначив, що зобов`язується повернути борг в повному обсязі до 20 лютого 2018 року. Він звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, однак останній її не виконав. Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, він, окрім суми боргу в розмірі 3680 грн, має сплатити за період з 21 лютого 2018 року до 15 вересня 2020 року інфляційні втрати у розмірі 848,40 грн та 3% річних у розмірі 283,71 грн. Крім того, він має необхідність періодично перебувати за кордоном, тому йому необхідна правова допомога щодо представлення його інтересів в суді, вартість якої становить 1500 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 3680,00 грн, 3 % річних - 283,71 грн, та індекс інфляції - 846,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Беженцев Ф.В. представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилково висновку про укладення договору позики, оскільки між позивачем та відповідачем такий договір позики грошових коштів не укладався. Відзив ОСОБА_2 не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 написав розписку про те, що він винен ОСОБА_2 115 євро, зобов`язується повернути до 20.02.2018 року. (а.с.7) Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з вимогою повернути кошти, однак остання залишилася без задоволення. (а.с.8-11) Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Положеннями ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Як зазначалося вище за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Заперечуючи факт написання розписки ОСОБА_1 посилався на те, що спірний документ містить ознаки підробки, не містить умови отримання позичальником в борг грошових коштів, а також не вказано дату складання розписки, з тексту не можливо встановити кому саме мають бути повернуті кошти. Відповідно до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За положеннями ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Судом першої інстанції було досліджено оригінал розписки, що не заперечується апелянтом. Колегія суддів зазначає, що відповідач або його представник не був позбавлений можливості заявити в суді першої інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи на підтвердження власних доводів. Таке клопотання не було подано і до суду апеляційної інстанції. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення боргу з відповідача у розмірі 3680 грн, оскільки спірна розписка підтверджує отримання відповідачем від позивача, як позику, коштів у розмірі 115 євро, а договір позики передбачає обов`язок позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики). У позовній заявіОСОБА_2 просив стягнути за період з 21 лютого 2018 року до 15 вересня 2020 року інфляційні втрати у розмірі 848,40 грн та 3% річних у розмірі 283,71 грн. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Як вбачається з умов Договору позики (розписки) кошти мали бути повернуті до 20 лютого 2018 року, відтак прострочення виконання зобов`язання відбулося з 21 лютого 2018 року. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 283,71 грн за період з 21.02.2018 року до 15.09.2020 року. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з умов Договору позики (розписки) ОСОБА_1 зобов`язався повернути 115 євро. Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Зважаючи на те, що предметом Договору позики (розписки) є грошові кошти, виражені в євро, то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають. На зазначене вище суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат у розмірі 846,40 грн. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача індексу інфляції у розмірі 846,40 грн та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає зміні шляхом зменшення суми з 840,80 грн до 692,85 грн. В апеляційній скарзі адвокат Беженцев Ф.В. представник ОСОБА_1 просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати за надання правничої допомоги. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції. Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Так, 02 грудня 2020 року між адвокатом Беженцевим Ф.В. та ОСОБА_1 укладено Договір-доручення №02.12-20 про надання правничої допомоги. До Київського апеляційного суду адвокатом Беженцевим Ф.В. надано копію Акту №2 приймання-передачі наданих послуг до Договору-доручення №02.12-20 про надання правничої допомоги від 02 грудня 2020 року на загальну суму 22 500 грн. Згідно Акту №2 приймання-передачі наданих послуг адвокатом виконана наступна робота: 1) консультація клієнта, роз`яснення прав та обов`язків, складання проектів процесуальних документів, збирання, копіювання, підготовка матеріалів та документів для відзиву на позовну заяву (1500 грн); 2) складання та подача відзиву та клопотань (7500 грн); 3) гонорар за представництво інтересів клієнта у трьох судових засідання (або за дві години участі в судових засіданнях) (4500 грн); 4) консультація клієнта, роз`яснення прав та обов`язків, складання проектів процесуальних документів, збирання, копіювання, підготовка матеріалів та документів для апеляційної скарги (1500 грн); 5) підготовка та подача апеляційної скарги (7500 грн). Враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, а також ціну позову, виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що зазначені апелянтом витрати на правничу допомогу в розмірі 22 500 грн є завищеними, не є реальними та розумними, а відтак зменшує розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, до 500 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА Апеляційну скаргу адвоката Беженцева Федора Володимировича представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 індексу інфляції у розмірі 846,40 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору змінити, зменшивши суму з 840,80 грн до 692,85 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 500 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді О.І. Сліпченко Л.П. Сушко