Постанова 4824 № 755/18544/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №755/18544/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Гончарук В.П. Провадження №22-ц/824/2824/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 08 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду в складі: головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р. суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П. за участю секретаря Стеблиненко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Сердюк Марини Миколаївни представника ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором позики від 17 грудня 2013 року в розмірі 367 687,79 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 17 грудня 2013 року між нею та відповідачами було укладено Договір позики, яким сторони зафіксували всі істотні умови щодо надання відповідачам позики у розмірі 82 900 грн, що еквівалентно на день передачі грошових коштів 10 000 доларів США. Строк позики становив 12 календарних днів - до 29.12.2013 року. Вона направляла відповідачам письмові вимоги про повернення боргу, однак вони позику не повернули, зобов`язання за Договором позики не виконали. За таких обставин заборгованість відповідачів становить 367 687,79 грн, з яких: 269 000 грн - заборгованість з повернення позики, 2487,49 грн - 3% річних за період з 08.01.2014 року по 20.12.2016 року, 65 988,40 грн - інфляційні втрати за період з 08.01.2014 року по 30.11.2016 року, 30 211,90 грн - пеня за період з 20.12.2015 року по 20.12.2016 року. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором позики від 17.12.2013 року в сумі 367 687,79 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у справі в сумі 1 838,44 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у справі в сумі 1 838,44 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2020 року поновлено відповідачу ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2017 року у справі №755/18544/16-ц. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2017 року у справі №755/18544/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції, адвокат Сердюк М.М. представника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення суду скасувати. Вказує, що в матеріалах справи відсутня власноручно написана розписка про отримання грошей. Позивачем не доведено яку суму коштів було отримано кожним із позичальників. Будь-яких доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на визнання боргу, позивачем також надано не було. Зазначає, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір доручення на придбання електромобіля для позивача. Так, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 велась електронна переписка щодо поставки автомобілів в Україну, яка збігається по часу з договором позики. 29 грудня 2013 року ОСОБА_3 придбав для ОСОБА_2 автомобіль марки Nissan Leaf, що підтверджується уніфікованою митною квитанцією та сертифікатом відповідності, який позивач у свою чергу відмовилася отримувати. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Сердюк М.М. підтримали апеляційну скаргу, просили рішення суду скасувати. У судове засідання відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Гошко В.І., позивач ОСОБА_2 не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили. Адвокат Гошко В.І. про розгляд справи був повідомлений, що підтверджується розпискою. (а.с. 249 т. 1) Позивач ОСОБА_2 була повідомлена про розгляд справи, що вбачається з телефонограми від 07 червня 2021 року, складеної секретарем судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та її представника адвоката Сердюк М.М., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 17 березня 3013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 укладено Договір позики, відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, позикодавець передає у власність позичальникам грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору, а позичальники солідарно зобов`язуються повернути таку ж суму грошових коштів у визначений цим Договором строк. (а.с. 12-15) Згідно п. 2.1 Договору позики розмір позики становить 82 900 грн, що на день передачі грошей є еквівалентом суми 10 000 доларів США за середнім курсом їх продажу комерційними банками міста Києва на день укладення Договору. За умовами п. 4.1, 4.2 Договору позики строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і становить 12 календарних днів. Строк, визначений у п. 4.1. цього Договору, може бути продовжений за домовленістю сторін. 03 листопада 2016 року ОСОБА_2 направила на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 письмову вимогу про повернення позики. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Відповідно до п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору позики сторони погодились, що сума позики надається позикодавцем та приймається позичальниками в готівковій формі. Сума позики передана позикодавцем та прийнята в повному обсязі позичальниками до написання цього Договору. Факт одержання грошей позичальниками підтверджується підписанням сторонами цього Договору. Згідно п. 8.5 Договору позики так як позичальники є подружжям, то укладення цього Договору здійснено за згодою кожного подружжя. Як вбачається з матеріалів справи Договір позики підписаний ОСОБА_2 за згодою іншого подружжя ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Договір позики не містить жодних заперечень відповідачів щодо умов його укладення, в тому числі й щодо факту отримання коштів. Таким чином, аргумент апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутня власноручно написана розписка про отримання грошей, спростовується умовами п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору позики. Колегія суддів також відхиляє доводи адвоката Сердюк М.М. щодо укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору доручення на придбання електромобіля для позивача. Так, згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному, що є його обов`язком. Також до обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителя на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору доручення. Крім того, згідно п. 3.4 Договору позики позикодавець свідчить, що одержання позики не пов`язано із здійсненням ним підприємницької діяльності. У п. 8.3, 8.4 Договору позики визначено, що позичальники та позикодавець стверджують один одному та повідомляють усім зацікавленим особам, що у момент укладення цього Договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за Договором; при укладенні Договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були відомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; договір (правочин) вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним). Цей договір (правочин) не приховує інший правочин (не є удаваним). Посилання апелянта на електронну переписку щодо поставки автомобілів в Україну не спростовує факт укладення договору позики. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не виконали умов укладеного Договору позики від 17 грудня 2013 року, кошти, отримані у позику, не повернули. Доказів того, що відповідачі оспорювали укладений ними Договір позики, матеріали справи також не містять. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача 269 000 грн. У позовній заяві ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 3% річних за період з 08 січня 2014 року по 20 грудня 2016 року у розмірі 2487 грн 49 коп., яку обчислювала виходячи з суми позики 82 900 грн. (а.с. 2, 4) Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Як вбачається з умов Договору позики строк позики становить з 17 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року. Враховуючи розпорядження КМУ №920-р від 21 листопада 2013 року «Про перенесення робочих днів у 2014 році» вихідні дні тривали з 01 січня по 07 січня 2014 року. Отже, з 08 січня 2014 року відбулося прострочення виконання зобов`язання за Договором позики від 17 грудня 2013 року. З 08 січня 2014 року по 20 грудня 2016 року 3% річних становить7 338,56 грн(82 900 грн ? 3% ? 723 дні: 365 днів: 100% = 4 926,30 грн, 82 900 грн ? 3% ? 355 днів: 365 днів: 100% = 2 412,25 грн). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки позивач у позовній заяві визначила 3% річних у розмірі 2487 грн 49 коп., що підлягає до стягнення, то враховуючи вимоги ч. 1 ст. 13 ЦПК України, з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 3% річних за період з 08 січня 2014 року по 20 грудня 2016 року в розмірі 2487 грн 49 коп. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Щодо позовних вимог про стягнення пені за період з 20 грудня 2015 року по 20 грудня 2016 року в розмірі 30 211 грн 90 коп. колегія суддів зазначає. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно п. 4.3 Договору позики у випадку якщо позичальник порушить строки повернення суми грошових коштів (суми позики), то він зобов`язаний сплатити суму боргу (суму позики) з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Сторони домовилися, що нарахування пені не припиняється через шість місяців. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. У постанові Верховного суду від 13 травня 2021 року в справі 760/5435/14-ц зазначено, що «…Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.» Згідно п. 7.2 Договору позики від 17 грудня 2013 року строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору та закінчується 31 січня 2014 року. За таких обставин, з урахуванням того, що сторони визначили строк дії договору позики по 31 січня 2014 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 про стягнення пені в розмірі 30 211 грн 90 коп. є безпідставними та не підлягають задоволенню. У позовній заяві ОСОБА_2 просила також стягнути з відповідачів інфляційні втрати за період з 08 січня 2014 року по 30 листопада 2016 року в розмірі 65 988 грн 40 коп. Колегією суддів встановлено, що за умовами Договору позики від 17 грудня 2013 року позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики, що буде становити еквівалент 10 000 доларів США за середнім курсом їх продажу комерційними банками міста Києва на день передачі (повернення) грошей. Згідно п. 4.3 Договору позики у випадку якщо позичальник порушить строки повернення суми грошових коштів (суми позики), то він зобов`язаний сплатити суму боргу (суму позики) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19). Зважаючи на те, що предметом Договору позики від 17 грудня 2013 року є грошові кошти, виражені в гривнях (82 900 грн) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (10 000 доларів США), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції можуть бути відновлені еквівалентом іноземної валюти. На зазначене вище суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат у розмірі 65 988 грн 40 коп. Колегія суддів також не погоджується із висновком суду першої інстанції про солідарне стягнення боргу з таких підстав. У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Системний аналіз статей 540 та 541 ЦК дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. Договір позики не містить жодних умов щодо виникнення солідарного зобов`язання. Таким чином, оскільки на підставі Договору позики від 17 грудня 2013 року виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суми боргу по 134 500 грн з кожного та 3% річних по 1243 грн 75 коп. з кожного. Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог, з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви по 1357 грн 44 коп. з кожного, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1440 грн 01 коп. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката Сердюк Марини Миколаївни представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 134 500 (сто тридцять чотири тисячі п`ятсот) грн, 3% річних у розмірі 1243 (одна тисяча двісті сорок три) грн 75 коп., а всього - 135 743 (сто тридцять п`ять тисяч сімсот сорок три) грн 75 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 134 500 (сто тридцять чотири тисячі п`ятсот) грн, 3% річних у розмірі 1243 (одна тисяча двісті сорок три) грн 75 коп., а всього - 135 743 (сто тридцять п`ять тисяч сімсот сорок три) грн 75 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1357 (одна тисяча триста п`ятдесят сім) грн 44 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1357 (одна тисяча триста п`ятдесят сім) грн 44 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1440 (одна тисяча чотириста сорок) грн 01 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді О.І. Сліпченко Л.П. Сушко