Постанова 4804 № 265/4305/19

22-ц/804/1292/21 265/4305/19 Головуючий у 1-й інстанції Доценко С.І. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Зайцевої С.А., Пономарьової О.М., за участю секретаря Лазаренко Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 18 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Доценко С.І., повний текст рішення складено 26 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на будівництво, ремонт та поліпшення будинку, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом до ОСОБА_2 , як до спадкоємця ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на наступні обставини. Позивачка проживала однією сім`єю із ОСОБА_3 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу з 1996 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку АДРЕСА_1 , що встановлено рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 03.09.2013. Вказаний будинок у 2000 році був успадкований ОСОБА_3 від свого батька ОСОБА_4 . За час спільного проживання із ОСОБА_3 в період з 1996 по 2013 рік у зазначеному будинку за її особисті грошові кошти було проведено будівельні роботи з благоустрою, внаслідок чого істотно збільшилась вартість будинку. Після смерті ОСОБА_3 вона зверталась до суду з позовом до його спадкоємця відповідача ОСОБА_2 з вимогою про визнання спірного будинку та автомобілю спільною власністю подружжя, але в апеляційній інстанції було відмовлено у визнанні будинку сумісною власністю подружжя. Разом з тим, суд апеляційної інстанції констатував, що вона має право на відшкодування витрат на будівництво. Висновком судово-будівельної експертизи № 28 від 28.04.2015, яка була проведена у попередній справі, встановлено перелік проведених робіт по фактично проведеному ремонту, добудови, перебудови домоволодіння та визначено розмір витрачених коштів 169037грн. Факт проведення перебудови будинку за власні кошти позивачки підтверджується довідками про отримані нею заробітну плату і дохід від підприємницької діяльності за період спільного проживання однією сім`єю із спадкодавцем та копією трудової книжки ОСОБА_3 , який не працював з листопада 1995 року. Частина проведених витрат підтверджується квитанціями про придбання будівельних матеріалів. Просила стягнути з ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , на її користь витрати на будівництво, ремонт і поліпшення вищезазначеного жилого будинку АДРЕСА_1 за період з 1996 по 17.08.2013 року у розмірі 169037грн, а також просила покласти на відповідача понесені судові витрати. У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Ткач (нині Башкіссер) К.В. (т. 1 а.с. 100-102), заперечуючи проти позовних вимог, як безпідставно заявлених, вказує на те, що власником всього домоволодіння був ОСОБА_4 (батько спадкодавця ОСОБА_3 ), що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з грудня 2000 року це успадковане домоволодіння належало на праві приватної особистої власності ОСОБА_3 . У здійсненні ремонту будинку, проведених переобладнаннях приймали участь як ОСОБА_4 (батько), так і його син - ОСОБА_3 (спадкодавець у даній справі). Позивачка не надала платіжних документів на придбання будівельних матеріалів та необґрунтовано посилалася на судове рішення від 15.05.2015, що було скасовано судом апеляційної інстанції не довела, що повністю витрати на будівельні матеріали та проведені роботи несла вона. ОСОБА_1 посилається на квитанції і чеки в іншій справі за 2001-2012роки, які нібито підтверджують купівлю нею будівельних матеріалів (плитка, фарба, шпалери, рубироїд, пісок, шлакоблок та замовлення на 13 вікон). Але зазначені квитанції підтверджують лише витрати на суму 6370,80грн та 11953,02грн на загальну суму 18323,82грн. Решта суми спростовується зібраними у справі доказами, зокрема: договором дарування від 16.03.2016, де видно, що загальна площа домоволодіння не збільшилась, вартість 2/3 частини цього домоволодіння становить 45000грн; вартість спадкового майна нотаріусом визначена в розмірі 17721грн. Висновки будівельно-технічної експертизи № 28 від 28.04.2015 року, проведеної в іншій цивільній справі № 222/90/14-ц не є доказом понесених безпосередньо позивачкою витрат на перебудову, переобладнання і ремонт будинку. Заробітна плата позивачки була сумісною власністю подружжя. Рішення Апеляційного суду Донецької області від 12.12.2017 встановлено, що узаконені рішенням Володарської селищної ради від 12.04.2000 року № 35/4 самовільно збудовані сарай, гараж, лазня, були побудовані батьком ОСОБА_5 ОСОБА_4 Вбиральня літ Е, нежила прибудова літ.Б-1 входять до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 та успадковані ОСОБА_3 . Тому колегія суддів Апеляційного суду дійшла висновку, що посилання ОСОБА_1 на те що сарай (лазня) літ.В, сарай літ.Д, гараж літ.Е, вбиральня літ.Е, нежитлова прибудова літ № Б-1 були побудовані нею спростовуються матеріалами справи та іншого позивачкою не доведено. В ході розгляду справи відповідач заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності за ст.ст. 256 ,257, ч. 4 ст. 267 ЦК України і відмову у позові з цих самостійних підстав, оскільки нібито витрати, про відшкодування яких просить позивачка, були нею понесені у 2012 році, а за відшкодуванням в судовому порядку цих витрат вона звернулась лише у 2019 році. У відповіді на відзив позивачка ОСОБА_1 (т.1 а.с. 139-140) наголошує на тому, що факт її проживання в спірному будинку з 1996 року та до смерті спадкодавця ОСОБА_3 у 2013 році підтверджено рішенням суду, що набрало законної сили та не потребує додаткового доведення. Не погоджується із відхиленням судом наявних доказів наданих нею чеків на придбання будівельних матеріалів за період 2001-2012 роки (оригінали у справі № 222/990/14-ц), що разом із відомостями про отримуваний нею заробіток і як фізичної особи-підприємця заробітку підтверджують вкладення саме нею коштів у проведення переобладнань будинку з 1996 по 2013 рік, в той час коли перший власник ОСОБА_4 був пенсіонером, а його син - ОСОБА_3 був не працюючою особою. Не погоджується із твердженням відповідача про пропуск нею строків звернення до суду за судовим захистом, оскільки вона проживала в будинку з батьком спадкодавця до самої його смерті однією сім`єю та спорів щодо витрат на будівництво у них не було. Спірні правовідносини і виникли в 2013 році після смерті ОСОБА_3 із його сином відповідачем ОСОБА_2 . Зверненню із зазначеним позовом (щодо стягнення витрат на будівельні матеріали і роботи) передувало її звернення до суду ще у 2014 році із вимогою про визнання права власності на частину вказаного будинку. І хоча остаточним рішенням апеляційного суду від 12.12.2017, що залишено без змін касаційним судом у 2018 році, було відмовлено у визнанні будинку спільною сумісною власністю подружжя, все ж цим рішенням було констатовано її право на отримання понесених витрат на будівництво і проведення ремонтних робіт в будинку, з чим вона і звернулася у липні 2019 року. Тому вважає строк позовної давності не пропущений. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на будівництво, ремонт та поліпшення будинку - відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що власником будинку до ІНФОРМАЦІЯ_2 був ОСОБА_4 , а після його смерті - в порядку спадкування за заповітом власником став ОСОБА_3 , з яким позивачка проживала однією сім`єю без шлюбу до його смерті. З 2001 по 2008 роки проводились ремонтні роботи та будівництво підсобних приміщень, в якому приймала участь і позивачка як член сім`ї власника. ОСОБА_3 не був забудовником (власником) домоволодіння на час проведених ремонтних робіт, здійснених до 1999 року. Спору між позивачкою і ОСОБА_4 з приводу відшкодування витрат на будівництво не було. Позивачкою не надано доказів, на підтвердження того, що на час проведення ремонтних робіт та переобладнань будинку між нею та власниками будинку (спочатку - ОСОБА_4 , а з 2000 року ОСОБА_3 ) була досягнута домовленість про не безоплатну допомогу в будівництві та про відшкодування їй понесених витрат на проведення цих робіт, а також не надала суду докази про існування спору між нею та власниками будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо відшкодування їй особистих затрат на ремонт та будівництво підсобних будівель в будинку АДРЕСА_1 . На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 у неї не було спору із спадкодавцем ОСОБА_3 щодо витрат на будівництво та ремонт будинку. Частина будівель, побудованих після смерті у вересні 1999 року першого господаря ОСОБА_4 (в 1999 році побудовано сарай /лазня/ літ. № В, сарай літ. № Д, гараж літ. № Е, вбиральню літ. №Е; в 2000 році - нежитлову прибудову літ. №Б-1. в ; в 2003 році - веранду літ. № а2-1 та, 2008 році - гараж літ. № Л та сарай літ. № М, №2,3 - ворота, ; 4- паркан; жила площа будинку не змінилась, збільшилась загальна площа житлового будинку з 58,1кв.м до 70,8кв.м., згідно Витягу з реєстрації права власності на нерухоме майно на 27.10.2008), увійшла до складу спадщини (гараж 6.6 м х 4.6 м, баня (лазня) - 2 мх3 м, сарай 3 мх3 м), набутої ОСОБА_3 . Відомості про заробітну плату і доходи відповідачки, записи трудової книжки спадкодавця, не доводять тієї обставини, що позивачкою надавалась допомога в будівництві і переобладнанні на небезоплатній основі. Суд не взяв до уваги висновок судово-будівельної експертизи № 28 від 28.04.2015 року, що була проведена по іншій цивільній справі № 222/90/14-ц, тому що експретом була визначена ринкова вартість будівель, а питання фактичної вартості виконаних ремонтних робіт не досліджувалось. Окрім того, позивачці як члену сім`ї спадкодавця, було відомо про відкриття спадщини, ще в 2014 році вона була обізнана про звернення ОСОБА_2 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , але ж нею не надано доказів на підтвердження того, що вона в межах строку передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, скористалася своїм правом подати вимогу кредитора. Ці обставини виключають її право вимоги до відповідача про відшкодування понесених витрат на проведення ремонтних робіт успадкованого відповідачем будинку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга (т. 2 а.с. 2-6) вмотивована наступними доводами. За наявності у відзиві відповідача фактично часткового визнання позову суд, незважаючи на це, необґрунтовано повністю відмовив у задоволенні позову. Наведені самим відповідачем доводи фактично підтверджують участь позивачки в проведенні ремонтно-будівельних робіт спірного будинку. А допитані свідки підтвердили, що ця участь була не безоплатною, оскільки їм було відомо, що за виконані роботи і матеріали розплачувалась позивачка. Визначаючи предмет спору, суд першої інстанції не посилається на наявність між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_3 будь-яких зобов`язальних правовідносин, що було б підставою для застосування до даного спору норм матеріального права, передбачених ст. 1281 ЦК України. У даному випадку, на переконання апелянта, вимоги ст. 1281 ЦК України взагалі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки між позивачкою та ОСОБА_3 не існувало жодних зобов`язальних правовідносин (договору позики тощо) та, відповідно, спору про відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на проведення ремонтних робіт, поліпшень у спірному будинку. Судом першої інстанції неправомірно не взято до уваги при визначенні розміру коштів, які підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 , висновок будівельно-технічної експертизи № 28 від 28.04.2015. До правовідносин, які склалися між сторонами підлягають застосуванню норми глави 83 ЦК України, зокрема положення ст. 1212 ЦК, з огляду на той факт, що будівельні матеріали, використані ОСОБА_1 в ході будівництва/поліпшення/добудови спірного домоволодіння АДРЕСА_1 , володільцем якого в подальшому став відповідач, є безпідставно набутим майном і таке майно неможливо повернути в натурі, з огляду на що належним способом захисту та відновлення порушених прав позивача є шлях стягнення вартості цих будівельних матеріалів. Не погоджується із відхиленням висновків експертизи, як із неналежними доказом, оскільки експерт проводив візуальне дослідження будинку із співвставленням із технічними документами, на підставі чого розрахував ринкову вартість будинку, ним визначена вартість всіх допоміжних будівель окремо. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Процедура розгляду справи апеляційним судом Справа розглядається за участю представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Д`яконової К.І, яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Башкіссер К.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, а також у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки і відповідача, від яких надійшли заяви про вирішення справи у їх відсутність (т. 2 а.с. 36, 55, 58) та неявка яких в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає вирішенню справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1996 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03.09.2013 у справі № 263/8826/13ц і має преюдиційне значення для вирішення даного спору (т. 1 а.с. 6, 8). Після смерті ОСОБА_3 Володарською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа 14 лютого 2014 року № 31/2014 на підставі заяви про прийняття спадщини за законом сина померлого ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 7), який є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , що прийняв спадщину. Спадщина складається з будинку АДРЕСА_2 , який з моменту введення його в експлуатацію у вересні 1977 року належав ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а згодом на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом N 4017 від 14.12.2000 ОСОБА_3 (батько відповідача ОСОБА_2 ). Успадкований ОСОБА_3 у грудні 2000 року жилий будинок АДРЕСА_1 , як підтверджено матеріалами дослідженої судом першої і апеляційної інстанцій інвентарної справи, складається із шлакоблоку, жилою площею 39,7кв.м, літ. А-1 з надвірними побудовами: паркан № НОМЕР_1 , ворота № 2, вбиральня літ. Е, сарай літ. В, літня кухня літ. Г, нежила прибудова літ. Б-1, лазня літ. В, сарай літ. Д, гараж літ. Е, розташовані на земельній ділянці Володарської селищної ради (т. 1 а.с. 113-114). У зв`язку із облаштуванням допоміжних приміщень, в тому числі під час проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_3 , жила площа будинку не змінилася - 39,7кв.м, а загальна площа будинка збільшилася з 58,1кв.м до 70,8кв.м, що підтверджено витягами з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.11.2007 і 27.10.2008. Так, у 1999 році на подвір`ї побудовано: сарай /лазня/ літ. В, сарай літ. Д, гараж літ. Е, вбиральня літ. Е; в 2000 році - нежитлова прибудова літ. Б-1; в 2003 році - веранда літ. а2-1; в 2008 році - гараж літ. Л та сарай літ. М (інвентарна справа а.с. 67, 75, 82). При цьому, вказані будівлі подвір`я: сарай (лазня/баня) літ. В (2мх3м), сарай літ. Д (3мх3м), гараж літ. Е (6,6мх4,6м), як встановлено рішенням виконавчого комітету Володарської селищної ради від 12.04.2000 року N 35/4, - побудовані ОСОБА_4 у 1999 році і включені до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 108). Вказане рішення виконкому селищної ради від 12.04.2000 N 35/4 було оскаржене ОСОБА_1 у справі № 222/1366/16-ц, за наслідками розгляду якого прийнято рішення Володарського районного суду Донецької області від 22 березня 2017 року, залишене без змін за ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року і постановою Верховного Суду від 12 липня 2018 року, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , де суд дійшов висновку про спростування матеріалами справи доводів позивачки, що це спірне майно (сарай, баня, гараж 1999 року побудови) було збудовано за її власні кошти під час спільного проживання з ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 103-106). Крім того, рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12.12.2017 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачкою права власності на 2/3 частини цього домоволодіння. Рішення обґрунтоване тим, що вказаний будинок був особистою власністю ОСОБА_3 , як успадковане від батька майно, а також вмотивовано не доведенням істотного збільшення вартості будинку проведеними за участю ОСОБА_1 ремонтних та будівельних робіт (т. 1 а.с. 9-12, 13-16). Позивачкою до суду надано платіжні документи (товарні чеки, закази-замовлення і договір, довідки будівельних магазинів) з придбання будівельних матеріалів і виконання робіт з поліпшення будинку впродовж 2001-2012 роки, а саме: плитки, фарби, шпалер, цементу, рубероїду, шлакоблоку, піску, грунту, красителю для тонування; замовлення і установка 13 металевопластикових вікон з підвіконнями на загальну суму 30191,02 грн. (т. 1 а.с. 116-126). В обґрунтування доводів позову щодо вкладення особистих коштів на ремонтні роботи та будівництво допоміжних приміщень спірного будинку АДРЕСА_1 позивачкою представлені відомості про отримувані нею доходи: за місцем роботи у НТП Гефест на посаді директора із заробітною платою: у 1996 році в розмірі - 2102,47грн, у 1997 році - 2437,14грн, у 1998 році - 2676,96грн, у 1999 році- 3088,73грн, у 2000 році - 3852,52грн, у 2001 році - 4939,40грн, у 2002 році - 5831,77грн; а також отримання нею доходу від підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця за даними податкових органів: 2003 рік - 28335грн, 2004 рік - 38954грн, 2005 рік - 70247грн, 2006 рік - 101347грн, 2007 рік - 149805грн, 2008 рік - 483450грн, 2009 рік - 495045грн, 2010 рік - 479505грн, 2011 рік - 497010грн, 2012 рік - 499035грн, 2013 рік - 790530грн (т. 1 а.с. 127-128). В порівнянні із цим представлені відомості трудової книжки ОСОБА_3 , з яких вбачається, що він 17.11.1995 був звільнений з підприємства за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, інші записи щодо працевлаштування відсутні (т. 1 а.с. 17-18). Допитані в суді свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 1996 року, коли в спірному будинку АДРЕСА_1 розпочались внутрішні і зовнішні будівельні та ремонтні роботи (замінені вікна, збудований гараж, від кухні будувалась прибудова, нова огорожа, та інші роботи по обладнанню будинку, на подвір`ї бачили будівельні матеріали - шифер, деревину). Свідок ОСОБА_6 , при цьому вказав, що, як йому відомо, за роботи розплачувалась ОСОБА_1 . За висновком судової будівельно-технічної експертизи № 28 від 28.04.2015, здобутої по іншій цивільній справі № 222/90/14-ц між тими самими сторонами, ринкова вартість фактично виконаних робіт з ремонту (реконструкції), добудови, перебудови домоволодіння АДРЕСА_1 за період з 1996 по 2013 рік може складати 169037грн (т. 1 а.с. 19-28). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права На підставі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Відповідно до ч. 2 ст. 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20): «Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно». Так, згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ст.ст. 60 -73 СК України). Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок судам роз`яснено, що члени сім`ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 ЖК України обов`язок не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво. Відповідно до частини першої статті 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. За частиною 3 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. Як встановлено судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проживала з 1996 року в будинку АДРЕСА_1 із ОСОБА_3 однією сім`єю спочатку як член сім`ї власника будинку ОСОБА_4 , а з моменту успадкування будинку за свідоцтвом про право на спадщину від 14.12.2000 як член сім`ї власника ОСОБА_3 . В період з 2001 по 2008 роки в цьому будинку АДРЕСА_1 проводились ремонтні роботи та будівництво підсобних приміщень, в яких приймала участь і ОСОБА_1 як член сім`ї власника. З власником ОСОБА_4 позивачка ОСОБА_1 з моменту вселення до будинку АДРЕСА_1 не мала зобов`язальних майнових відносин (щодо реконструкції і ремонту будинку), окрім тих, що охоплюються вимогами ст. 156 ЖК України. Із подальшим власником цього будинку ОСОБА_3 (власник з 2000 року) позивачка ОСОБА_1 в силу встановленого факту проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу мала правовідносини, притаманні майновим відносинам подружжя. З січня 2014 року між сторонами позивачкою ОСОБА_1 і спадкоємцем ОСОБА_3 його сином ОСОБА_2 - тривають судові спори щодо здійснених будівельних і ремонтних робіт під час спільного проживання позивачки із ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1 . Так, дійсно, як визначено прийнятими судовими рішеннями, участь ОСОБА_1 , як члена сім`ї власника житлового будинку ( ОСОБА_4 , а потім ОСОБА_3 ) у будівництві господарських будівель і споруд, прибудові підсобних приміщень, ремонті житла не тягне за собою виникнення в неї права спільної сумісної власності на житловий будинок, а може бути підставою для відшкодування витрат на будівництво і ремонт, якщо допомога в ньому була не безоплатною і її розмір перевищував обов`язок щодо участі у витратах на утримання будинку, його ремонт, покладений на нього статтею 156 ЖК України. В межах даної справи підлягало дослідженню такі істотні обставини: чи була допомога ОСОБА_1 не безоплатною, якими доказами вона доведена, та чи перевищувала така допомога обов`язок з участі в поточних витратах на утримання і ремонт будинку. На переконання колегія суддів, що відповідає і основній тезі оскаржуваного рішення суду першої інстанції, не можуть бути предметом спору ті добудови, надвірні споруди і поліпшення жилого будинку АДРЕСА_1 , що охоплені не оспореним свідоцтвом про право на спадщину від 14.12.2000, виданим ОСОБА_3 після смерті його батька ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 113), рішенням Володарської селищної ради від 12.04.2000 року № 35/4 з узаконення самовільно побудованих ОСОБА_4 будівель подвір`я: сарай (лазню) літ. В, сарай літ. Д, гараж літ. Е, вбиральня літ. Е, нежитлова прибудова літ. Б-1, кухня Г, забор № 1, ворота №

2. Доказів домовленості про не безоплатну участь ОСОБА_1 в добудуванні, реконструкції будинку і зведенні вищеперелічених будівель подвір`я із попереднім власником ОСОБА_4 та в подальшому із ОСОБА_3 судовим розглядом не здобуто. Так, успадковане майно, що втілене у свідоцтві про право на спадщину від 14.12.2000, в силу п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю ОСОБА_3 . А висновки суду у справі № 222/1366/16-ц при оскарженні рішення виконкому селищної ради від 12.04.2000 N 35/4, схвалені судами апеляційної і касаційної інстанцій, про недоведення позивачкою ОСОБА_1 факту збудування у 1999 році спірного майна (сараю (лазня/баня) літ В, сараю літ. Д, гаражу літ. Е) за її власні кошти під час спільного проживання з ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 103-106) в контексті ч. 4 ст. 82 ЦПК України мають преюдиційне значення для розгляду даної справи № 265/4305/19, що стосується відшкодування вартості будівельних матеріалів і робіт на поліпшення і реконструкцію будинку АДРЕСА_1 , та як такі, що не спростовані позивачкою в межах даної справи. Відповідно до норм ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження грошової участі позивачки в проведенні ремонтних робіт та переобладнань будинку за домовленістю із власником ОСОБА_3 на умовах оплатної допомоги на заявлену у позові суму 169037грн (зокрема тих, що не охоплені свідоцтвом про право на спадщину і рішенням виконкому селищної ради від 12.04.2000 N 35/4 збудовані в 2003 веранда (сені/перехід) літ. а2-1, в 2008- гараж Л, сарай літ. М), що дорівнює експертній оцінці ринкової вартості фактично виконаних робіт ОСОБА_1 не надано і таких доказів не представлено до суду апеляційної інстанції. В ході розгляду справи судом першої інстанції і під час перегляду справи в апеляційному суді не доведено особистих вкладень ОСОБА_1 і домовленості із власниками будинку про не безоплатну допомогу в добудуванні будинку і господарських будівель подвір`я. Тому підстави для відшкодування позивачці визначеної експертом вартості робіт в сумі 169037грн відсутні. Висновки будівельно-технічної експертизи № 28 від 28.04.2015 року, проведеної в іншій цивільній справі № 222/90/14-ц (щодо визнання права на частку у спільному нерухомому майні), якщо і доводять ринкову вартість виконаних фактично робіт з благоустрою, але не є свідченням фактичного витрачання позивачкою ОСОБА_1 коштів у вказаній грошовій сумі на перебудову, переобладнання і ремонт тих складових частин будинку, що не охоплені свідоцтвом про право на спадщину від 14.12.2000, отриманим ОСОБА_3 , і що побудовані після 2000 року. Тому ці висновки експертизи, як можна погодитись із рішенням суду в зазначеній частині, не можуть бути покладені в основу рішення. Представлені позивачкою суду товарні чеки, квитанції, довідки магазинів про придбання в періоди 2001, 2008-2009, 2011-2012 роки будівельних матеріалів (т. 1 а.с. 123-126) не доводять використання цих матеріалів саме у реконструкцію/перебудування/добудування спірного будинку АДРЕСА_1 , а не на інші об`єкти (зокрема, ті, де зареєстрована позивачка, або для використання в її підприємницькій діяльності тощо). Жоден з допитаних в суді свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не повідомив про оплату цих робіт і матеріалів суто за кошти ОСОБА_1 . Письмовими доказами, а саме, первісними платіжними документами, доказами з наявності домовленості між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з приводу витрат - такі пояснення не супроводжуються. Відтак, пояснення свідків не є тими беззапереченими доказами, що підтверджуються факт вкладення коштів ОСОБА_1 на основі оплатної допомоги у поліпшення будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, не можна погодитись із рішенням суду про відсутність підстав для відшкодування понесених ОСОБА_1 на оплатній основі витрат з поліпшення будинку. Так, як з`ясовано, замовлення 13 металевопластикових вікон за договором № 2-093 вартістю 11953,02грн (т. 1 а.с. 116-122) і їх встановка, як підтвердила свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , було здійснено в домоволодінні АДРЕСА_1 у липні 2009 року, отримані результати виконання таких робіт є невід`ємними поліпшеннями нерухомого майна. Власник будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 надав згоду на виконання робіт зі встановлення вікон, грошову участь у замовленні яких брала ОСОБА_1 . З урахуванням роз`яснень в п. 4 постанови Пленуму позивачка має право на відшкодування понесених нею документально підтверджених витрат, що перевищують поточні витрати з утримання будинку і його ремонту (ст. 156 ЖК України), і які вона на небезоплатній основі вкладала у будівництво і ремонт домоволодіння. З урахуванням спільної участі ОСОБА_1 і ОСОБА_3 коштами, їх спільною працею в набутті майна (як придбання замовлених вікон, так і трудових затрат з їх встановлення), беручи до уваги презумпцію спільності майна за ст. 60 СК України, що в даній справі не спростовано позивачкою, рівність часток подружжя за ч. 1 ст. 70 СК України, усталену судову практику (зокрема, в постанові Верховного Суду України від 07.12.2016 № 6-1568цс16, постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 717/630/17), понесені витрати за договором з замовлення 13 вікон в сумі 11953,02грн, що є дійсно поліпшенням жилого будинку АДРЕСА_1 і є невід`ємною його частиною, підлягають компенсації позивачці за рахунок спадкоємця власника в обсязі ? частки, що в грошовому виразі становить 5976,51грн (11953,02:2). При цьому колегія суддів, зважаючи на положення ч. 1 ст. 60 СК України, не приймає до уваги доводи позивачки про те, що вартість поліпшень має бути їй відшкодована повністю. В даній частині підтверджено, що допомога ОСОБА_1 в частині понесення витрат на установку вікон у спірному будинку (в її частині - 5976,51грн) України, була оплатною, підтвердженою документально, і її розмір (з урахуванням одноразовості сумарного платежу) перевищував обов`язок щодо участі у витратах на утримання будинку, його ремонт, покладений на неї статтею 156 ЖК України. Тому колегія суддів не може погодитись із висновками суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в наведеній частині, обґрунтованість якого знайшла своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. А в задоволенні решти вимог слід відмовити. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до виниклих правовідносин положень ст. 1281 ЦК України є помилковими, бо, кажучи, з одного боку, що між позивачкою та ОСОБА_3 не існувало жодних зобов`язальних правовідносин, а, з іншого боку, все ж таке стверджується про умови зворотної оплатності з боку ОСОБА_3 (а нині з боку його спадкоємця ОСОБА_2 ), як компенсації вкладених нею витрат на проведення ремонтних робіт, поліпшень у спірному будинку, що є притаманним для зобов`язальних відносин. Враховуючи положення ч. 2 ст. 1281 ЦК України, беручи до уваги дату відкриття спадщини за смертю ОСОБА_3 17.08.2013 і звернення ОСОБА_1 до суду у серпні 2013 року із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ним, а також подальше звернення до суду у січні 2014 року із позовом (справа № 222-90/14-ц а.с. 13), де вона безпосередньо наголошувала, що за її особисті кошти були проведені будівельні та ремонтні роботи в будинку АДРЕСА_1 , то шестимісячний строк пред`явлення вимоги до спадкоємця ОСОБА_2 не сплинув. Висновки суду про пред`явлення позову про відшкодування вартості будівельних матеріалів і робіт по будинку АДРЕСА_1 з порушенням передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України строку на пред`явлення вимог кредитора до спадкоємця боржника, що виключає можливість відновлення їх права, не відповідають фактичним обставинам, а саме обставинам, заявленим ще у позові ОСОБА_1 по справі № 222/90/14-ц. А недосконалий, з юридичної точки зору, первісно обраний позивачкою спосіб захисту у вигляді відшукування права на частку у нерухомому майні, з урахуванням того, що позивачка з самого початку наголошувала на вкладенні і особистих коштів у поліпшення, добудування будинку, не може бути на заваді відновлення права позивачки на отримання її частки (1/2) витрат, вкладених у поліпшення будинку, в доведеній документально частині (у даній справі половина вартості встановлених в будинку 13 вікон). Тож, колегія суддів вважає, що позивачкою не порушено унормований ст. 1281 ЦК України строк. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи ухвалення рішення суду внаслідок порушення норм матеріального права, таке рішення, з огляду на часткову обґрунтованість апеляційної скарги, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення судом апеляційної інстанції про часткове задоволення позову згідно вищевикладеного мотивування. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції апеляційним судом скасовується, то підлягають перерозподілу судові витрати зі стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат з оплати судового збору пропорційно до задоволеної частини в обсязі 3,54% (заявлено позов на 169037грн або 100%, задоволено на 5976,51грн або 3,54%): пов`язаного із розглядом справи в суді першої інстанції 59,84грн (судовий збір, що підлягав стягненню із поданням позову до першої інстанції, становив 1690,37грн, а 3,54% від нього складає 59,84грн) та по апеляційній інстанції 89,77грн (3,54% від сплаченого судового збору в розмірі 2536грн), а всього 149,61грн (59,84+89,77). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Володарського районного суду Донецької області від 18 лютого 2021 року скасувати повністю і ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на будівництво, ремонт та поліпшення будинку задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на поліпшення будинку в розмірі 5976 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят шість) гривень 51 копійки. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору, пов`язаного із розглядом справи в суді першої і апеляційної інстанцій в розмірі 149 (сто сорок дев`ять) гривень 61 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 червня 2021 року. Судді: С.А.Попова С.А.Зайцева О.М.Пономарьова