Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/2315/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 жовтня 2021 року м. Рівне Справа № 559/2315/15-ц Провадження № 22-ц/4815/864/21 Рівненський апеляційний суд: в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С. секретар судового засідання: Шептицька С.С., за участю: ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про порушення зобов`язань з вини кредитора та відшкодування фактично зароблених витрат позивачем по відновленню будівлі та матеріальних збитків в розмірі завдатку,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування фактично понесених витрат по відновленню будівлі та матеріальних збитків в розмірі завдатку. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в жовтні 2012 року з відповідачем було досягнуто згоди, щодо купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належав відповідачу. На підтвердження намірів щодо укладення договору, за вимогою ОСОБА_2 , позивач сплатив завдаток в розмірі 3450 доларів США, що підтверджується розписками. При цьому відповідачем було передано ключі від будинку, всю технічну документацію та в присутності свідків надала згоду на проживання в будинку сім`ї ОСОБА_1 , проведення ремонту будівлі, благоустрою прилеглої території, користування земельною ділянкою. Після вселення в будинок, позивач розпочав ремонт будівлі, впорядкування присадибної земельної ділянки, на що витратив 29816 гривень. В травні 2013 року відповідач без будь-яких пояснень, відмовилась укладати договір купівлі-продажу та отримати решту вартості житлового будинку. Просить стягнути з відповідача на його користь сплачений завдаток в розмірі 3450 доларів США, що в еквівалентів на день звернення до суду складає 76003,50 гривень та кошти, витрачені на ремонт будівлі про впорядкування присадибної земельної ділянки в розмірі 29816 гривень. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40169 (сорок тисяч сто шістдесят дев`ять) гривень, витрачених про ремонт будинку АДРЕСА_1 , 5940 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок) гривень, витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи та 1058 (одна тисяча п`ятдесят вісім) гривень 20 копійок, сплаченого судового збору, а всього 47167 ( сорок сім тисяч сто шістдесят сім) гривень 20 копійок. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції, ОСОБА_1 було подано заяву про зменшення розміру позовних, однак про збільшення позовних вимог заяви не подав; жоден із свідків не вказав джерело обізнаності про відсутність заперечень від ОСОБА_2 щодо ремонтних робіт розпочатих у будинку позивачем; висновок експерта є неповним та містить ряд протиріч; не застосовано ч.3 ст.386 ЦК України; Просить скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 червня 2018 року, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що судом першої інстанції повністю досліджені усі обставини, які мають значення для справи, допитані заявлені свідки, вивчені письмові докази, врахований висновок експерта. Зазначає, що заявляв позов про відшкодування фактично зроблених витрат по відновленню будівлі та матеріальних збитків в розмірі завдатку. До позову долучались докази, які підтверджують витрати. Тому необхідності у поданні заяви про збільшення позовних вимог не було. Під час розгляду судом першої інстанції у відповідача не було зауважень щодо висновку судового експерта, тому не можуть братись до уваги в апеляційному провадженні. Просить, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду від 21.06.2018 року без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, у 2012 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовилися про продаж житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На підтвердження намірів ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_2 отримала завдаток в розмірі 3450 доларів США, що підтверджується розписками. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 розпочали ремонт у вказаному житловому будинку. Відповідач відмовилася укладати договір купівлі-продажу та поставила вимогу про виселення з будинку. Повернути кошти за проведений ремонт, відповідач відмовилась, не погоджуючись із сумою ремонту. Пізніше, ОСОБА_2 було повернуто кошти в розмірі 3450 доларів США, про що нею власноручно було написано розписку. Позивач при виселенні з будинку на вимогу відповідача забрав з будинку 4 пластикові вікна, 7 розеток та вимикачів та двері у ванну кімнату. У травні позивачем була подана заява про зменшення позовних вимог. Також була проведена судова будівельно-технічна експертиза. Щодо відшкодування фактично зроблених витрат по відновленню будівлі виник спір. Спірні правовідносини, виходячи зі змісту позовних вимог, регулюються ст. 390 ЦК України, оскільки судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з фактичним користуванням ОСОБА_1 житловим приміщенням як потенційним майбутнім власником житла без належного юридичного оформлення спірних правовідносин. Відповідно до частин 3 , 4 статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим, положення частини 4 статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини 3 статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. (Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №441/1371/16-ц від 14.07.2021) Апелянт посилаючись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.07.2014 року, якою скасовано рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26.12.2013 та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 06.02.2014, якими було визнано укладеним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , між Відповідачем, ОСОБА_2 та позивачем та його дружиною - ОСОБА_4 робить висновок про відсутність досягнення згоди щодо укладення договору купівлі продажу. Однак з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.07.2014 року вбачається тільки помилковість застосування норми ст.. 220 ЦК України у зв`язку з тим, що момент вчинення таких правочинів пов`язується з державною реєстрацією. Щодо згоди та умов оплати та проживання позивача суд касаційної інстанції висновків не робив. З матеріалів справи, а саме: розписки(а.с. 6), ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 06.02.2014 року (а.с. 8), претензії (а.с. 56), вбачається, що відповідач не заперечує укладення договору купівлі-продажу та факт дозволу на проживання у спірному домоволодінні. Оскільки позивач та відповідач дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у тому числі домовилися про оплату та проживання сім`ї позивача в будинку, суд дійшов висновку, що позивач є добросовісним володільцем. Таким чином, встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач має право на відшкодування здійснених ним витрат на підставі положень статті 390 ЦК України. Щодо зменшення позовних вимог. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. У постанові від 09.07.2020 року за №922/404/19 Верховний Суд зробив висновок, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. До складу диспозитивності належать правомочності щодо: визначення характеру та обсягу позовних вимог або заперечень, їх зміни, тобто збільшення або зменшення; підстав позовних вимог чи заперечень, їх зміни; розпорядження матеріальними правами та процесуальними засобами їх захисту. При цьому відповідно до п. 2 ч. 2, ч.ч. 3, 5 ст. 49 ЦПК України позивач був вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої п. 2 ч. 2 та ч. 3 і 4 цієї правової норми, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. Згідно з ч. 2 ст. 182 ЦПК України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. У позовній заяві позивач заявив про 29 816 грн. прямої майнової шкоди позивачу по проведенню капітального ремонту будівлі. Заявою про зменшення позовних вимог позивач зменшив суму до 19006,32 грн.(а.с. 127) Належних заяв про збільшення позовних вимог не надходило. Проте суд першої інстанції без врахування вказаних норм закону, що підлягали до застосування, вийшовши за межі позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства. У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З товарних чеків наданих позивачем підтверджується сума витрат у розмірі 29 816 грн.. В заяві про зменшення позовних вимог, позивач зазначив, що забрав частину речей й відповідно зменшив розмір вимоги до 19006,32 грн. Посилання апелянта на те, що висновок експерта № 9018-9020 від 26 січня 2018 судової будівельно-технічної експертизи є неповним та містить ряд протиріч, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки під час розгляду судом першої інстанції у відповідача не було зауважень щодо висновку судового експерта. При цьому інший висновок експертизи з даного питання в матеріалах справи відсутній. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, місцевий суд не в повній мірі дотримався норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, не всі його висновки відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає до частково задоволення, а рішення суду першої інстанції до зміни відповідно до заявлених позовних вимог. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду від 21 червня 2018 року змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19006,32 грн.витрат, понесених на ремонт будинку, 2810,21 грн., витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи та судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1251,58 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складений 11 жовтня 2021 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків