Постанова 4813 № 947/23017/20

Номер провадження: 22-ц/813/7819/22 Справа № 947/23017/20 Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.10.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ростомова Гранта Артуровича на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2022 року про відмову у зупиненні провадження та закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, пов`язаних зі збільшенням вартості майна, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, пов`язаних зі збільшенням вартості майна. Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 2004 року користувався за плату частиною будинку під АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 16.03.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування будинку, відповідно якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дарунок належний дарувальнику житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 . Однак, в подальшому, рішенням Київського районного суду м.Одеси від 10.05.2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30.11.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2017 року, договір дарування, укладений між сторонами 16.03.2009 року визнано недійсним, застосовано як наслідок недійсності договору дарування реституцію та ухвалено повернути будинок у власність ОСОБА_2 . Рішення суду обґрунтоване тим, що ОСОБА_2 під час укладення договору дарування помилилася стосовно правової природи правочину. Разом з тим, володіючи житловим будинком у період з 16.03.2009 року по 30.11.2016 р. та проживаючи в ньому з родиною понад семи років, позивач здійснив поліпшення його умов, витрати яких просив стягнути з відповідачки в рахунок відшкодування шкоди. Вподальшому стало відомо, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, у зв`язку з чим 05.08.2022 року представник позивача звернувся до суду із заявою про зупинення провадження до вступу у спадщину правонаступників померлої. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2022 року у задоволенні заяви представника позивача адвоката Ростомова Г.А. про зупинення провадження відмовлено та провадження у справі закрито. Ухвала районного суду мотивована тим, що: - предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю; - право на відшкодування витрат, пов`язаних зі збільшенням вартості майна, не зазначено у главі 84 ЦК України (положення про спадкування); - спір щодо права ОСОБА_1 , який є предметом цієї справи не вирішено, а тому право на відшкодування витрат, пов`язаних зі збільшенням вартості майна, позивач не набув; - наведені обставини свідчать про те, що дані правовідносини не допускають правонаступництва, у зв`язку з чим провадження у справі на підставі ч.1 п.7 ст.255 ЦПК України підлягає закриттю. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Ростомов Грант Артурович подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2022 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що районний суд не правильно тлумачить норми матеріального права, оскільки за положеннями ч.4 ст.390 ЦК України добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. За таких обставин, позивач має право на грошову компенсацію за належні йому поліпшення житлового будинку у зв`язку з неможливістю їх відокремлення, а відтак дані правовідносини допускають правонаступництво, оскільки спадкоємець який вступить в спадщину, разом з будинком набуде і його поліпшення. Неправильне тлумачення норм матеріального права призвело до порушення районним судом і норм процесуального права, що стало наслідком неправомірної відмови у зупиненні провадження та закриття провадження у справі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 п.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 п.4 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Матеріалами справи встановлено, що 16.03.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування будинку, відповідно якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дарунок належний дарувальнику житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 . Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 10.05.2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30.11.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2017 року, договір дарування, укладений між сторонами 16.03.2009 року визнано недійсним, застосовано як наслідок недійсності договору дарування реституцію та ухвалено повернути будинок у власність ОСОБА_2 . Рішення суду обґрунтоване тим, що ОСОБА_2 під час укладення договору дарування помилилася стосовно правової природи правочину. В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на проведення будівельних робіт, посилаючись на те, що за час володіння спірним будинком ним за власні кошти були здійснені будівельні роботи. На підтвердження вартості ремонтних робіт за клопотанням позивача було призначено експертизу, на дослідження якої було поставлено питання щодо періоду та вартості будівельних (ремонтних) робіт. Відповідно висновку експерта від 21.02.2019 року загальна вартість фактично виконаних будівельних робіт в домоволодінні під АДРЕСА_1 , які проведені у період з 22.01.2009 року по 30.11.2016 рік, станом на час проведення експертизи складає 357 577 грн. В результаті розгляду наведеної справи, у задоволенні вимог ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що він обрав не вірний спосіб захисту порушеного права, оскільки позивач має ставити питання не про відшкодування витрат на проведення будівельних робіт, а про відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна у відповідності до ч.4 ст.390 ЦК України. Вказане і стало підставою звернення ОСОБА_1 з новим позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, який є предметом розгляду цієї справи. Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 09.09.2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, на які збільшилась вартість поліпшеного майна. Під час розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_2 померла (а.с.109, том 2). Відмовляючи в зупиненні провадження до вступу у справу правонаступників померлої ОСОБА_2 , районний суд посилався на те, що вказані правовідносини не допускають правонаступництва. Однак, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з огляду на таке. Відповідно до ч.3 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Відповідно до ч.4 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої статті 390 ЦК України підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. У пункті 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року судам роз`яснено, що недобросовісний набувач (володілець) не має права на залишення поліпшеного майна собі. Крім того, добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) майна має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, або на передання доходів (ч. 3 ст. 390 ЦК). У цьому разі необхідними є такі витрати, без яких стан майна істотно погіршився би, унаслідок чого його не можна було б використати за прямим призначенням. Тому, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з власника майна на користь добросовісного володільця, суд має виходити з суми, на яку збільшилась вартість будинку, або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушений здійснити добросовісний володілець починаючи з цього часу. Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, а також схожий за змістом в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року п.63 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18). У справі, яка переглядається, підставою позову є те, що ОСОБА_1 за період добросовісного володіння будинком суттєво поліпшив домоволодіння і відокремити їх не може, у зв`язку з чим має право на відшкодування витрат на які збільшилась вартість поліпшеного майна. Смерть ОСОБА_2 не припиняє права ОСОБА_1 на відшкодування цих витрат, оскільки до складу спадщини входить не лише будинок, який належить ОСОБА_2 , а і його поліпшення здійснені за рахунок ОСОБА_1 під час володіння будинком. Відповідно до ст..1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст..1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За своєю правовою природою спадкування є правонаступництвом. Правонаступництво є форма переходу прав та обов`язків від однієї особи (право попередника) до іншої (правонаступника). Традиційно в цивільному праві виділяють два види правонаступництва - універсальне (повне) та сингулярне (часткове). При універсальному правонаступництві відбувається перехід всієї сукупності прав та обов`язків правопопередника до правонаступників за винятком тих, що нерозривно пов`язані з особою правопопередника, а сингулярне правонаступництво полягає у переході до правонаступника не всього обсягу прав та обов`язків правопопередника, а лише певного його права. Спадкування ж є прикладом універсального правонаступництва, за якого до спадкоємців одночасно переходить вся спадщина (як права, так і обов`язки). Тобто спадщина переходить як єдине ціле, не можна відмовитись від певних прав та обов`язків, що входять до складу спадщини, а все інше прийняти. Відмова від спадщини повинна бути безумовною та беззастережною. Також спадкування як вид універсального правонаступництва характеризується такою ознакою, як безпосередність, оскільки спадщина переходить до спадкоємців безпосередньо від спадкодавця без попереднього переходу її до третьої особи. Таким чином, внаслідок універсального правонаступництва право на майно переходить до спадкоємців разом з усіма обов`язками спадкодавця, що не припиняються із смертю останнього. Перелік прав та обов`язків, що нерозривно пов`язані із особою спадкодавця і не можуть бути успадковані наведені у ст..1219 ЦК України, зокрема це: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відшкодування витрат, на які збільшилась вартість поліпшеного майна не є таким, що нерозривно пов`язане з особою спадкодавця у розумінні ст..1219 ЦК України. Обов`язок по відшкодуванню таких витрат успадковується спадкоємцем разом зі спадщиною, яку той приймає. Прийняття спадщини спадкоємцем передбачає покладення на нього обов`язку відшкодувати витрати особі, які та понесла під час володіння будинком на поліпшення цього майна. Той факт, що за життя спадкодавця не було встановленого законом чи судовим рішенням обов`язку спадкодавця сплатити позивачу вартість витрат на поліпшення житлового будинку, не звільняє спадкоємців від обов`язку сплатити грошову компенсацію таких поліпшень у випадку їх доведення позивачем. Таким чином, відшкодування витрат, на які збільшилась вартість поліпшеного майна входить до складу спадщини і не припиняється у разі смерті спадкодавця (власника майна). Спадкоємець, який вступить в спадщину, набуде не лише право власності на майно, а і обов`язок по відшкодуванню витрат за поліпшення майна, набутого у спадщину. Тому висновок суду, що вказані правовідносини не допускають правонаступництва є помилковим. Відповідно до ст..55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Відповідно до п.1 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, п.6 ч.1 ст.374, 379, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ростомова Гранта Артуровича задовольнити частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2022 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 07.11.2022 року. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова