Постанова 4855 № 320/5816/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5816/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської міської ради в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 18.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0916 гектара, для індивідуального дачного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; - зобов`язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0916 гектара, для індивідуального дачного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; - встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Вишгородської міської ради надати звіт про виконання рішення суду протягом 5 днів після проведення наступного пленарного засідання, яке відбудеться одразу після набрання рішенням законної сили; - стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у нерозгляді клопотання ОСОБА_1 від 18.04.2019, що зареєстроване у Вишгородській міській раді 20.05.2020 за № 2-31/З-2844, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; зобов`язано Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні в межах місячного строку розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.04.2019, що зареєстроване у Вишгородській міській раді 20.05.2020 за № 2-31/З-2844, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у вказаній частині. Представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, за містом якого позивачем зазначено, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З урахуванням частини другої статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області 28 червня 1995 року. З матеріалів справи встановлено, що на адресу Вишгородського міського голови Момота О.В. було направлено клопотання позивача від 18 квітня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. До вищевказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта, схему викопіювання на 4-х аркушах та копію довідки внутрішньо переміщеної особи. Клопотання позивача було зареєстровано у Вишгородській міській раді за вхідним № 2-31/З-2844 від 20.05.2020 (а.с.76). Листом виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 15.06.2020 № 2-31/430 позивача повідомлено, що його заяву від 20.05.2020 № 2-31/З-2844 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розглянуто апаратом виконавчого комітету Вишгородської міської ради. Розгляд порушеного питання буде винесено на чергове засідання сесії Вишгородської міської ради після скасування відповідним органами обмежувальних заходів, встановлених з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19 (а.с.84). Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся з даним позовом до суду. Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" регламентовано, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Відповідно до п. "б" ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Рішенням Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 визначено, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень. Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. В силу пункту "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту "ґ" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва в розмірі не більше 0,10 гектара. Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України регламентовано, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. В силу абзацу 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Частиною 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" регламентовано, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Отже клопотання зацікавленої особи в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки має бути розглянуте саме представницьким органом місцевого самоврядування на планерному засіданні ради у місячний строк. Частиною другою статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судом встановлено, що клопотання позивача від 18 квітня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 надійшло до Вишгородської міської ради 20 травня 2020 року. У порушення приписів частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, позивач звернувся із зазначеним клопотанням не до Вишгородської міської ради (представницького органу місцевого самоврядування), а до Вишгородського міського голови (головної посадової особи територіальної громади). Але приймаючи до уваги факт отримання відповідачем клопотання позивача, що підтверджується наявністю на клопотанні відбитку штампу реєстрації саме Вишгородської міської ради, у відповідача виник обов`язок розглянути клопотання позивача. Суд констатує, що клопотання позивача попередньо було розглянуто апаратом виконавчого комітету Вишгородської міської ради, який не наділений законом на здійснення таких повноважень. Так, згідно з частиною 1 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" попередній розгляд і підготовка питань, які належать до відання ради, здійснюють постійні комісії ради, що обираються з числа її депутатів. В силу частини 3 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міський голова не може бути обраним до складу постійних комісій. Суд зазначає, що Вишгородська міська рада не тільки у місячний строк не розглянула клопотання позивача, але й підпорядкований відповідачу виконавчий орган надав позивачу неправдиві відомості щодо наявності обмежувальних заходів для проведення чергового засідання сесії. Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі міста Вишгород (http://www.vyshgorod-mrada.gov.ua/), в межах місячного строку з дня звернення позивача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відбулася шістдесят четверта (чергова) сесія Вишгородської міської ради, яка складалася з трьох пленарних засідань (в період з 11 по 26 червня 2020 р.). Але на цих пленарних засіданнях клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, не розглядалося. Судом критично оцінюються надані відповідачем копії письмових доказів щодо розгляду клопотання позивача на пленарному засіданні, а саме лист результатів поіменного голосування за питання № 17 позачергової LXV сесії Вишгородської міської ради VIII скликання від 14 липня 2020 р. та проект рішення Вишгородської міської ради "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ". При цьому, вказані письмові докази не засвідчені у передбачений пунктами 5.26, 5.27 ДСТУ 4163-2003 спосіб, що є порушенням вимог частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, згідно з розпорядженням Вишгородського міського голови від 6 липня 2020 р. № 76 "Про скликання позачергової LХV сесії Вишгородської міської ради VIІ скликання", текст якого розміщений на офіційному веб-порталі міста Вишгород, до порядку денного пленарного засідання LХV сесії Вишгородської міської ради на 14 липня 2020 р. винесено всього дев`ять питань, серед яких відсутнє питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 . Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте відповідач в належний спосіб не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не розгляду клопотання позивача у спосіб та строк, визначений Земельним кодексом України. Наведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді клопотання позивача (за вх. № 2-31/З-2844 від 20.05.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, суд вважає таку вимогу передчасною. Крім того, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. В постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з-поміж тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву у встановлений законом спосіб. Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом. Крім того, суд відмічає, що клопотання позивача не в повній мірі відповідає вимогам частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, що потребує оцінки уповноваженим на прийняття рішень суб`єктом владних повноважень. Так, відповідно до зазначеної норми закону, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Проте позивач адресував своє клопотання не Вишгородській міській раді, а Вишгородському міському голові. У статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначені суб`єкти системи місцевого самоврядування, а саме - система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Посада сільського, селищного, міського голови унікальна тим, що на неї покладаються представницькі повноваження трьох суб`єктів місцевого самоврядування (територіальної громади, ради та її виконавчого комітету) та одночасно забезпечення здійснення у межах, наданих законом, повноважень органів виконавчої влади. При цьому, в силу частини 3 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. А за приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Отже, Вишгородський міський голова не уповноважений законом на розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Таким чином, належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов`язання Вишгородської міської ради на найближчому пленарному засіданні (в межах місячного строку) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.04.2019, що зареєстроване у Вишгородській міській раді 20.05.2020 за № 2-31/З-2844, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне. Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Втім, позивачем не було надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо. Водночас, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16. За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк