Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/8392/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8392/20 Суддя першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Єгорової Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вишгородської міської ради Київської області на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської міської ради Київської області (далі - Відповідач, Вишгородська міськрада) про: - визнання протиправною бездіяльності Вишгородської міськради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.08.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га, яка межує, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою; - зобов`язання Вишгородської міськради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою; - стягнення на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міськради 5 000,00 грн. моральної шкоди. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.08.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою; - зобов`язано Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Вишгородською міською радою не було прийнято рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 , а тому, оскільки із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що зауважень до поданої Позивачем заяви не висловлено, а судом підстав для відмови у наданні дозволу не встановлено, що належним способом захисту прав особи є зобов`язання Відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд підкреслив, що сам факт протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень не має своїм наслідком спричинення моральної шкоди, у той час доказів її заподіяння матеріали справи не містять. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує посиланням на постанову Верховного Суду від 13.01.2021 року у справі №1340/5638/18, згідно якої суд не вправі перебирати на себе дискреційні повноваження органу, а тому покладення на Вишгородську міську раду обов`язку видати дозвіл є неправомірним. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги Вишгородської міськради. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 до Вишгородської міськради було подано 06.08.2020 року клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою, до якої були додані копія паспорту, схема викопіювання та копія довідки внутрішньо переміщеної особи (а.с. 8-12). Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції, жодного рішення за наслідками розгляду клопотання Позивача Відповідачем прийнято не було, у той час як 10.09.2020 року вже відбувалося пленарне засідання. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 12, 81, 116, 118, 121, 186-1 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 50 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 2, 10, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд першої інстанції, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини, прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на ненадання Відповідачами доказів розгляду в установлені ЗК України порядку та строки клопотання Позивача. Однак з таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно ч. ч. 3-4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України. Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Положеннями ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Таким чином, статтею 118 ЗК України закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 806/3095/17, від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/15, від 18.06.2020 року у справі №820/4552/17 та від 22.09.2020 року у справі №462/3546/17. Виходячи з наведеного, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. У свою чергу, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України. Як убачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, у межах цього адміністративного спору Позивач звернувся до Відповідача із відповідним клопотаннями, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення. Водночас, станом на момент апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції передбаченого ст. 118 ЗК України акту Вишгородською міськрадою прийнято не було. Відсутність належним чином оформленого рішення Вишгородської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 року у справі № 815/6094/17, від 09.01.2020 року у справі № 820/4433/17, від 05.03.2020 року у справі № 461/2290/17 та від 22.09.2020 року у справі №462/3546/17. Посилання Відповідача у відзиві на позов на те, що листом від 25.09.2020 року №2-31/809 ОСОБА_2 повідомлено не неможливість підготовки проекту рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с. 40-41), судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, указаний лист стосується клопотання ОСОБА_2 від 25.08.2020 року, у той час як позивачем у цій справі є ОСОБА_1 , яка подавала клопотання 06.08.2020 року щодо іншої земельної ділянки, по-друге, як вже було неодноразово підкреслено вище, виключно прийняття органом місцевого самоврядування одного з передбачених ст. 118 Земельного кодексу України рішень є підставою для висновку про забезпечення останньою розгляду відповідного клопотання. З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновками Київського окружного адміністративного суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Вишгородської міськради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.08.2020 року, оскільки рада діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, що свідчить про допущення Відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно нерозгляду поданого Позивачем клопотання. Разом з тим, покладаючи на Вишгородську міськраду обов`язок надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд першої інстанції не врахував такого. Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 року у справі № 805/696/18-а зазначив, що дискреційне повноваження надає суб`єкту владних повноважень певний ступінь свободи при прийнятті рішення, тобто, у межах, які визначені законом, цей суб`єкт має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один з кількох варіантів рішення. Разом з тим повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, якщо законом встановлено тільки один варіант рішення. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У постанові від 06.03.2019 року у справі № 1640/2594/18 Верховний Суд зауважив, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Колегія суддів звертає увагу, що неодноразово згадані вище положення статті 118 Земельного кодексу України містять вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 . Вишгородською міськрадою не приймалося. Наведене у свою чергу свідчить, що перевірка поданих Позивачем документів Відповідачем не здійснювалася. У той час, як було зазначено вище, саме до виключної (дискреційної) компетенції органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах належить вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Отже, повноваженнями щодо перевірки відповідності поданих документів вимогам закону, а також встановлення відсутності інших правових підстав для відмови у наданні такого дозволу є виключною компетенцією Вишгородської міської ради. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що у цій справі питання стосовно зобов`язання суб`єкта владних повноважень вжити конкретних дій (прийняття рішення) у формі зобов`язання Відповідача надати Позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, з урахуванням обраного способу захисту, наданих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та інших обставин цієї справи, знаходиться поза компетенцією суду. Судове рішення повинно виноситися з урахуванням необхідності дотримання справедливого балансу між ефективним способом захисту порушеного права і законністю такого рішення. Безпосереднє втручання суду в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень допускається, як виняток, у випадку, коли обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини у публічно-правовій сфері, а також зібрані у справі докази дають підстави для висновку про безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах. Аналогічна позиція випливає із змісту постанови Верховного Суду від 12.08.2020 року у справі №826/9181/16. Як вірно підкреслив Апелянт, питання про яке просить Позивач, в частині зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, перебуває поза компетенцією адміністративного суду, оскільки до юрисдикції суду в широкому розумінні не входить зобов`язання Відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції, зокрема, органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати рішення неправомірним та скасувати його, а також зобов`язати відповідача з урахуванням висновків суду повторно розглянути відповідне питання та прийняти за наслідками розгляду вмотивоване та обґрунтоване нормами законодавства рішення, при цьому суд не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом. Указана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.01.2021 року у справі №1340/5638/18. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає передчасними висновки Київського окружного адміністративного суду про існування правових підстав для зобов`язання Вишгородської міськради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою, оскільки, як було встановлено раніше, рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 . Вишгородською міськрадою не приймалося взагалі. У зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в указаній частині підлягає скасуванню із прийняттям у цій частині нового про часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Вишгородської міськради розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.08.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою неможливість втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування о прийняття ним рішення по суті порушених у клопотанні питань із дослідженням його та доданих до нього документів на відповідність усім вимогам, які висуває ЗК України. Викладене є підставою для скасування судового рішення в частині із ухваленням у ній нового про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини порушено норми матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з Вишгородської міськради на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, в сумі 420,40 грн., сплачених згідно квитанції від 14.09.2020 року №4014, пропорційно до задоволених позовних вимог (1/2). Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 371 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Вишгородської міської ради Київської області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року - скасувати в частині зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою. Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Зобов`язати Вишгородську міську раду Київської області (07301, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 05 серпня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:178:0101, для ведення садівництва, у відповідності до викопіювання з кадастровою картою. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Змінити розподіл судових витрат, зазначивши, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради Київської області (07301, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) підлягають витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова Н.М. Єгорова Повний текст постанови складено « 08» вересня 2021 року.