Постанова 4855 № 320/8322/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8322/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вишгородської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ 04054866), яка полягає у неприйнятті на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання рішення щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 18.04.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0916 гектара для індивідуального дачного будівництва, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; Зобов`язано Вишгородську міську раду (код ЄДРПОУ 04054866) надати ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0916 гектара, для індивідуального дачного будівництва, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. В частині зобов`язання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 гектара, для індивідуального дачного будівництва, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти відстрочено виконання судового рішення до припинення (скасування) в Україні воєнного стану. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Вишгородська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 - громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_2 від 03.06.2021 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Позивач звернувся до органу місцевого самоврядування з вимогою надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка відповідно до графічних матеріалів орієнтовною площею 0,0916 гектара для індивідуального дачного будівництва. До зазначеної заяви позивачем було долучено графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта заявника. Відповідач листом 15.06.2020 року №2-31/430 за результатами розгляду питання відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року у справі №320/5816/20 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у нерозгляді клопотання ОСОБА_1 від 18.04.2019 року, що зареєстроване у Вишгородській міській раді 20.05.2020 року за №2-31/З-2844, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та зобов`язано Вишгородську міську раду (код ЄДРПОУ 04054866, місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1) на найближчому пленарному засіданні в межах місячного строку розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адрес реєстрації: АДРЕСА_2 ) від 18.04.2019 року, що зареєстроване у Вишгородській міській раді 20.05.2020 року за №2-31/З-2844, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року у справі №320/5816/20 Вишгородська міська рада 17.06.2021 року винесла на розгляд клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Станом на момент подання позовної заяви та відповідно до роздруківки з веб-сайта, наданої позивачем, відповідачем рішення не прийнято. З відзиву відповідача, який було подано до суду першої інстанції, вбачається, що причиною відмови у наданні дозволу на розробку землеустрою слугувало те, що бажана позивачем земельна ділянка вже перебуває у власності приватних осіб. Також відповідачем наголошено у відзиві, що оскільки з 24.02.200 року введено воєнний стан на всій території України, то дана обставина виключає можливість підтвердження права власності на вказану земельну ділянку. Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі - ЗК України). Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Вказаною нормою закону наведений не тільки вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а й визначено обов`язок відповідного органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування вказати на мотиви, з яких прийнято рішення про відмову у його наданні. Відповідачем не було виконано вищезазначених норм закону щодо прийнятття відповідного рішення, а також не надано жодних належних доказів щодо перебування бажаної позивачем земельної ділянки у користуванні іншої особи та визначення такої особи як землекористувача чи у приватній власності відповідачем. В силу положень ст. 77 КАС України саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести, що він діяв у межах, встановлених законом, відповідно до повноважень та у спосіб, що визначені законом. Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне. Захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення. Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. Частиною 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом. Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 року у справі №810/2474/18. Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ефективний спосіб захисту порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу. Відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення. Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 року №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15.03.2022 року №2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, Указом Президента України від 18.04.2022 року №2593/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21.04.2022 року №2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 22.05.2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. При цьому, Указом Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15.08.2022 року №2500-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07.11.2022 року №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 16.11.2022 року №2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Надалі, Указом Президента України від 06.02.2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 07.02.2023 року №2915-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII. У свою чергу, відповідно до пп. 5 п. 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині розгляду заяви позивача про передачу земельної ділянки у власність та прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання. За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Європейський суд з прав людини у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia). З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про те, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Вишгородської міської ради залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.