Постанова 4851 № 480/3056/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 р.Справа № 480/3056/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2021, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 15.04.21 року по справі № 480/3056/21 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" до Лебединської міської ради Сумської області третя особа Головне управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Лебединської міської ради Сумської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Лебединської міської ради Сумської області щодо не прийняття рішення за клопотанням СГ ТОВ «Хлібороб» про надання дозволу (згоди) на розробку технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим №5922984200:06:001:0333 в натурі (на місцевості), зареєстрованого 02.03.2021 року за вхідним № 775/02-20; зобов`язати Лебединську міську раду Сумської області прийняти рішення за наслідками розгляду клопотання СГТОВ «Хлібороб» про надання дозволу (згоди) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим №5922984200:06:001:0333 в натурі (на місцевості), зареєстрованого 02.03.2021 року за вхідним № 775/02-20, та надати СГ ТОВ «Хлібороб» дозвіл (згоду) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим №5922984200:06:001:0333 в натурі (на місцевості); визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Лебединської міської ради Сумської області від 08.04.2021 року № 222-МР «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства для подальшої передачі у приватну власність» в частині надання дозволів щодо відведення земельних ділянок із земель комунальної власності за межами села Кам`яне в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333. 15.04.2021 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним кадастровим реєстраторам Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (та/або його відділів) здійснювати будь-які дії, спрямовані на скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333, загальною площею 102.9748 га, місцем розташування якої є Сумська область, Лебединський район, Кам`янська сільська рада, в тому числі, але не виключено: щодо зміни цільового призначення та складу угідь, зміни конфігурації та меж, зміни кадастрового номеру, поділу чи об`єднання даної земельної ділянки. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року у задоволенні заяви представника сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про забезпечення позову - відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, а також неправильне дослідження та оцінку доказів, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про забезпечення позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно Державного акту СТОВ «Хлібороб» набув права постійного користування землями в межах згідно з планом землекористування до 2004 року. Визначені Державним актом землі (земельні ділянки) не були зареєстровані у Державному земельному кадастрі. Вказує, що право користування землями, які входить до масиву земель відповідно до Державного акту, позивачем не втрачено і є дійсним. Стверджує, що для виправлення помилки у Державному земельному кадастрі, яка виникла під час державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим № 5922984200:06:001:0333, та входить до масиву земель Державного акту, необхідна технічна документація із землеустрою, дозвіл на розроблення якої в силу ч.10 ст.55 Закону України «Про землеустрій» надається рішенням відповідача. Зауважує, що відповідачем до цього часу залишено без розгляду клопотання позивача від 02.03.2021 року щодо надання дозволу (згоди) на розробку технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим №5922984200:06:001:0333 в натурі (на місцевості), а тому позивач був змушений звернутися до суду за визнанням такої бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання останнього розглянути вказане клопотання. Зазначає, що внаслідок скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим №5922984200:06:001:0333 шляхом закриття Поземельної книги, дана земельна ділянка припинить своє існування, як об`єкт цивільних прав (буде вилучена із цивільного обороту), а поновлення запису про її реєстрацію можливе лише на підставі відповідного рішення суду, що неможливо буде здійснити в межах даного процесу. Вказує, що обрання судом першої інстанції такого способу забезпечення позову, як заборона вчиняти реєстраційні дії щодо такого майна є таким, що відповідає як предмету позовних вимог, так і вимогам статей 150, 151 КАС України. Водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі. Зауважує, що надані позивачем докази безперечно свідчать про те, що існує реальна загроза того, що у той час, коли позивач змушений захищати свої права та інтереси у судах, може бути скасована державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333, яка перебуває у користуванні позивача, на підставі замовленої на підставі очевидно протиправного рішення відповідача документації з землеустрою, що може призвести до того, що позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду. Вважає, що наявні всі правові підстави для застосування заходів забезпечення позову у відповідності до ст.150 КАС України. Лебединська міська рада Сумської області подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, ухвалу суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року без змін. Зазначає, що позивач не має ніякого права на земельну ділянку площею 371,4 га, яка надавалась КСП «Агрохім» за Державним актом серії СМ № 0033 на право постійного користування землею від 05.03.1998 року, тим більше на земельну ділянку з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333 площею 102,9747 га, яка є земельною ділянкою земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), які були передані Лебединській міській раді в комунальну власність. Вказує, що відповідачем у строки, визначені законодавством, розглянуто лист СТОВ «Хлібороб» від 02.03.2021 №26/03 (вхідний №775/02-20 від 02.03.2021) та рішенням, викладеним у формі листа від 09.03.2021 №02-19/1459, відмовлено у її задоволенні, оскільки бажана земельна ділянка згідно інформації, наявної в Лебединській міській раді, входить до земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) і зміна, цільового призначення земельної ділянки здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Лебединська міська рада Сумської області подала до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Представник позивача в судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги скарги в повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача у судовому засіданні, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності належних обґрунтувань доцільності забезпечення позову в спосіб, визначений представником позивача, невідповідності в даному випадку заходів забезпечення позову суті спору, в площині захисту в адміністративних правовідносинах, та дійшов висновку про відсутність підстав, зазначених статтею 150 КАС України, для забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Статтями 152-154 КАС України визначено вимоги до заяви про забезпечення позову, порядок її подання та розгляду судом. Підстави забезпечення позову, визначені статтею 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з п.17 Постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 06.03.2008 року застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 також вказала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що оскаржуваним у даній справі рішенням дев`ятої сесії восьмого скликання Лебединської міської ради Сумської області від 08.04.2021 року №222-МР надано дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства для подальшої передачі у приватну власність, зокрема, за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333, яка перебуває в користуванні позивача та за користування якою він сплачує визначені законом платежі, а відповідач дані платежі приймає. Вважає, що у разі скасування державної реєстрації державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Сумській області земельної ділянки з кадастровим №5922984200:06:001:0333, загальною площею 102,9748 га., яка перебуває у користуванні позивача, за результатами складених на підставі оскаржуваного позивачем рішення відповідача документацій із землеустрою, зазначена земельна ділянка перестане існувати як об`єкт цивільних прав. У такому разі позивач буде позбавлений можливості реалізувати права, як землекористувача відповідної земельної ділянки, у зв`язку з відсутністю самого об`єкта користування. Колегія суддів зазначає, що позивач у заяві не навів та до неї не додав жодного конкретного доказу на підтвердження того, що саме у цій справі, за заявленими позовними вимогами: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Вищевказані посилання представника позивача на те, що на підставі оскаржуваного рішення та розроблених на його підставі проектів землеустрою державним реєстратором третьої особи може бути скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим №5922984200:06:001:0333 не є достатнім обґрунтуванням даної заяви, та не може свідчити про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову в майбутньому може ускладнити виконання рішення суду саме у даній справі чи привести про необхідність додавати значні зусилля для відновлення прав позивача та виконання рішення, оскільки предметом спору у даній справі є рішення відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Водночас, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Колегія суддів зауважує, що саме передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №545/808/17. Подання ж позовної заяви, предметом якої є правомірність прийняття відповідачем рішення дев`ятої сесії восьмого скликання від 08.04.2021 року № 222-МР, не може слугувати беззаперечним доказом того, що таке рішення відповідача є очевидно протиправним. Відповідність прийнятого рішення від 08.04.2021 критеріям правомірності, підлягає дослідженню при судовому розгляді, а не при вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову, через що задоволення такої заяви призведе до фактичного вирішення справи по суті без розгляду справи, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, наведені заявником обставини не свідчать про реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б переважали пов`язані із цим наслідки, й могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Крім того, незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі №400/722/19. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову та відсутність правових підстав для її задоволення, оскільки заявником не доведено існування обставин, визначених у ст.150 КАС України для забезпечення позову. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Крім того, доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в заяві про забезпечення позову та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення питання, тому підстави для її зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 по справі № 480/3056/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя З.Г. Подобайло Судді Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 29.06.2021 року