Постанова 4851 № 480/4031/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2020 р.Справа № 480/4031/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Старостіна В.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 06.12.20 року по справі № 480/4031/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якому просив суд: - визнати протиправними дії (бездіяльність) ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ненадання рішення по питанню заяви ОСОБА_1 від 16.08.2019 щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ, площею 2 га, що розташована на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області; - зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.08.2019 та прийняти по ній рішення впродовж 5 днів, з дня ухвалення рішення по справі надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначену в заяві ОСОБА_1 від 16 серпня 2019 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Позивач вказав на те, що згідно зі ст.118 Земельного кодексу України підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку, відповідач не виконав вимог ст.118 Земельного кодексу України та зазначив в листі підстави, які не передбачені вимогами чинного законодавства. Враховуючи, що рішення відповідачем про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою прийнято не було, вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, викладену у листі від 25.09.2019 №А-13927-6820/21-19. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.08.2019 зареєстровану 28.08.2019 за №А-13927/0/94-19 та надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області на звернення позивача листом від 25.09.2019 повідомило, що відповідно до рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1 начальники головних управлінь Держземагентства в областях за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок мають забезпечити обов`язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Згідно листа Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області сільська рада висловила свою позицію щодо непогодження відведення позивачу земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не може не приймати до уваги позицію сільської ради під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Крім того, відповідач зазначає, що вимога зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач 28.08.2019 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою від 16.09.2019 про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області (а.с.19). До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, копія паспорту та РНОКПП, а також документу, що підтверджує участь в антитерористичній операції (а.с.19,3). Листом від 25.09.2019 №А-13927-6820/21-19 (а.с.6,20) відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість задоволення поданої заяви, у зв`язку з тим, що відповідно до рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1 начальникам головних управлінь Держземагентства в областях за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні з 15 жовтня 2014 року доручено забезпечити обов`язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Листом від 04.09.2019 №02-20/978 Будильська сільська рада Лебединського району Сумської області зазначила, що до архітектурної та містобудівної ради подано на затвердження проект змін генерального плану с.Будилка, яким частина спірної земельної ділянки використовується громадянами с. Будилка як громадське пасовище та висловила свою позицію щодо непогодження відведення позивачу земельної ділянки. Також було зазначено, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2014 року №333-р і від 22 вересня 2016 №688-р передбачається розширення повноважень органів місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками, у тому числі за межами населених пунктів. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не може не приймати до уваги позицію сільської ради під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Не погоджуючись з такою відмовою суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги суду першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Так, відповідно до п. "а" ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З аналізу викладених норм вбачається, що Земельним кодексом України передбачено виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого питання відносно землі. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладене у формі листа не може відповідати критеріям, установленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З огляду на викладене, відповідач при розгляді заяви ОСОБА_1 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Сумській області мало керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України. Між тим, як свідчать матеріали справи, у листі від 25.09.2019 (а.с.6,20) відповідач повідомляє про неможливість задоволення заяви ОСОБА_1 з посиланням на лист Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області щодо непогодження відведення земельної ділянки та на рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1, та про те, що Головне управління не може не приймати до уваги позицію сільської ради під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Колегія суддів зазначає, що вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну. Також, в самому листі, всупереч вказаним вище приписам Земельного кодексу України, відповідачем не зазначено, в чому саме місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1, яким, доручено начальникам головних управлінь Держземагентства в областях за зверненнями фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15 жовтня 2014 року, забезпечити обов`язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Таке рішення колегії є розпорядчим, а не нормативним документом, а врахування чи неврахування позиції місцевої ради під час вирішення питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не передбачено чинним законодавством та, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, не є підставою для відмови у наданні такого дозволу. Крім того, посилання в апеляційній скарзі на розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 №333-р та від 22.09.2016 №688-р колегія суддів також вважає необгрунтованим, оскільки даними розпорядженнями схвалено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні та затверджено план заходів щодо її виконання, однак вони не встановлюють жодних норм у галузі регулювання земельних відносин. До того ж, відповідно до Закону України "Про Кабінет Міністрів України" розпорядження є актом Кабінету Міністрів України, який видається з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань, а тому посилання на такий документ як підставу для унормування порядку отримання позиції органу місцевого самоврядування щодо проекту землеустрою є безпідставним. Лист Будильської сільської ради, на який посилається відповідач (а.с.25), також не є підставою для відмови у задоволенні поданої позивачем заяви, оскільки на підтвердження обставин, викладених у листі, жодного доказу відповідачем не надано. Більш того, відповідно до інформаційної довідки відділу у Лебединському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 06.09.2019 №1269/406-19 (а.с.22-23), спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, форма власності державна, земельна ділянка не сформована та у власність чи користування не передавалась, бажане місце розташування земельної ділянки не порушуватиме вимог раціональної організації території та не відноситься до категорій тих земель, які неможливо передати у власність. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Таким чином, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну та не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів зазначає, що статтею 118 Земельного кодексу України визначено строк для розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та передбачено два можливі варіанти рішень за наслідками розгляду такої заяви - задоволення заяви та надання дозволу або відмова у наданні дозволу з передбачених на те законом підстав. Альтернативних варіантів дій уповноваженого органу за наслідками розгляду заяви законом не передбачено. Враховуючи, що заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не була відповідачем задоволена, таким чином, колегія суддів вважає вищезазначений лист від 25.09.2019 відповідача - відмовою у наданні такого дозволу. Колегія суддів зазначає, що згідно з ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем надано відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що викладена у листі від 25.09.2019 №А-13927-6820/21-19, з підстав не передбачених Земельним кодексом України, та яка не входить до предмету позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для повного та ефективного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати таку відмову, викладену у листі від 25.09.2019 №А-13927-6820/21-19, протиправною, скасувавши її та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.08.2019 зареєстровану 28.08.2019 за №А-13927/0/94-19 та надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що позивач вже завертався до відповідача у квітні 2019 року із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вказаної вище земельної ділянки та на виконання судового рішення у справі №480/2636/19 відповідачем вже видано наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою по цій земельній ділянці, оскільки вказані доводи не підтверджені доказами та не мають відношення до предмету спору (відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за заявою від 28.08.2019) у справі, що розглядається. Щодо доводів відповідача про те, що суд не може зобов`язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Так, у справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Вказані висновки узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 07.06.2019 (справа №826/17196/17), від 30.09.2019 (справа №818/1760/17). Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах. Оскільки процес надання позивачу формальної відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може тривати безкінечно, то в даному випадку, враховуючи, що позивач звернувся до відповідача із всіма необхідними документами, єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов`язання ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву позивача від 16.08.2019, зареєстровану 28.08.2019 за №А-13927/0/94-19, та надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області. Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 30.09.2019 (справа №818/1760/17), а також Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Отже, колегія суддів дійшла висновку, оскільки враховуючи, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з підстав, не передбачених Земельним кодексом України, таким чином, в даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Сумській області, а зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.08.2019 зареєстровану 28.08.2019 за №А-13927/0/94-19 та надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області буде обґрунтованим, повним та належним способом захисту порушеного права позивача. На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову ОСОБА_1 . Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року по справі № 480/4031/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.В. Старостін Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 26.03.2020 року