Постанова 4851 № 480/3615/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 р. Справа № 480/3615/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лебединської міської ради Сумської області на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.12.2022, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 05.12.22 по справі № 480/3615/21 за позовом ОСОБА_1 до Головнеого управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" від 08.04.2021р. №18-3979/16-21-СГ. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області затвердити п р о е к т зе м л е у с т р о ю щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Червленівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів та надати земельну ділянку з кадастровим номером 5922989100:06:001:0246 у власність. У подальшому, представником Головного управління Держгеокадастру у Сумській області подано заяву про заміну сторони виконавчого провадження, а саме просить замінити боржника на Лебединську міську раду Сумського району Сумської області (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Сумська, 12) та зупинити виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 по справі №480/3615/21 до розгляду даної заяви. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 у задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони виконавчого провадження по справі №480/3615/21 відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2022 ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 по справі №480/3615/21 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. 21.11.2022 справа після перегляду судом апеляційної інстанції надійшла до Сумського окружного адміністративного суду. Ухвалою суду від 22.11.2022 вказану заяву призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Про розгляд зазначеної заяви, окрім сторін у справі, було також повідомлено Лебединську міську раду Сумського району Сумської області Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.12.2021 року заяву представника Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони виконачого провадження задоволено. Замінено боржника у виконавчому провадженні по справі № 480/3615/21 з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 25, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39765885) на Лебединську міську раду Сумської області (вул. Сумська, 12, м. Лебедин,42200, код ЄДРПОУ 39449040). Лебединська міська рада Сумської області, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається те, що відповідачем не надано жодного належного доказу, що Лебединська міська рада Сумської області є правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у відносинах, щодо яких виник спір. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що він не погоджується з апеляційною скаргою, вважає її безпідставною. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що Держгеокадастр та його територіальні органи втратили значну частину свої повноважень, зокрема розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення. З початку виконання органом місцевого самоврядування функцій розпорядника спірною земельною ділянкою відбулось фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво прав та обов`язків відповідача в цій частині. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні з наступних підстав. Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Одночасно згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. В силу ч. 1 ст. 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. У той же час, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду заміна сторони у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво) можлива на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №2а/0612/649/11, від 03.05.2018 у справі №2-а-1864/10, від 13.12.2018 у справі №2-а-1710/11, від 29.01.2020 у справі №815/1303/17, і суд не вбачає підстав для відступу від неї. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.10.2019 у справі №812/1408/16 зазначив таке: «Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15). Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270. У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників. У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень. Вищенаведені висновки щодо публічного правонаступництва органів державної влади відповідають позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16. Зазначені висновки застосовні у справі, що розглядається. Адже тут теж відбулася зміна суб`єкта, уповноваженого розпоряджатися землями і, як наслідок процесуальне правонаступництво у справі. Так, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, звертаючись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження посилалось на те, що на теперішній час не є розпорядником земельної ділянки, питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення якої є предметом даної справи, оскільки в рамках адміністративно-територіальної реформи України Червленівська сільська рада Лебединського району Сумської області увійшла до Лебединської міської територіальної громади Сумського району Сумської області, внаслідок чого відповідна земельна ділянка перейшли до земель комунальної власності. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради. Землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради. Із матеріалів справи встановлено, що спірний об`єкт землеустрою має наступне місце розташування: за межами населених пунктів на території Червленівської сільської ради Лебединського району Сумської області (кадастровий номер 5922989100:06:001:0246). Відповідно до абз. 2-3 п. 24 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Аналіз наведених вище норм свідчить, що з дня набрання чинності п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України - 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, у тому числі і землі не сформовані у земельні ділянки, крім земель, зазначених у п. 24 розділі Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України. Отже, саме з 27.05.2021 органи виконавчої влади, до повноважень яких входило розпорядження вказаними земельними ділянками, позбавлені права здійснювати такі повноваження, у тому числі, затверджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Таким чином, відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України земельна ділянка з кадастровим номером 5922989100:06:001:0246 перейшла у комунальну власність Лебединської міської ради Сумського району Сумської області, оскільки розташована за межами населених пунктів у межах Лебединської територіальної громади Сумського району Сумської області. При цьому, у ході судового розгляду не встановлено та сторонами не надано доказів, що земельна ділянка за кадастровим номером 5922989100:06:001:0246, належить до переліку земель, які не відносяться як винятки до земель комунальної власності. Отже, саме Лебединська міська рада Сумського району Сумської області наділена повноваженнями щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, як орган місцевого самоврядування, до комунальної власності якого належить спірна земельна ділянка. Натомість, Головне управління Держгеокадастру в Сумській області відповідних повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, у тому числі із затвердження проектів землеустрою щодо її відведення, не має. Твердження Лебединської міської ради щодо відсутності ОСОБА_1 у переліку дозволів на розроблення документації із землеутсрою, наданому ГУ Держгеокадастру у Сумській області листами від 24.06.2021 та від 21.07.2021 спростовуються поясненнями представника відповідача від 05.12.2022 та доданими до них матеріалами. Отже, враховуючи, що фактично відбулась зміна суб`єкта, уповноваженого розпоряджатися землями, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для процесуального правонаступництва. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що заява про заміну правонаступником підлягає задоволенню. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.08.2022 року по справі № 160/10978/20. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Частиною 2статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Лебединської міської ради Сумської області - залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 по справі № 480/3615/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко