Постанова 4802 № 154/549/21

Справа № 154/549/21 Головуючий у 1 інстанції: Вітер І. Р. Провадження № 22-ц/802/836/21 Категорія: 36 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Володимир-Волинський до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського районного суду Волинської області від 15 квітня 2021 року,- В С Т А Н О В И В : У січні 2021 року Управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Володимир-Волинський (надалі - УВКГ м. Володимир-Волинський) звернулося до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 07 лютого 2012 року між Управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Володимира-Волинського та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Позивачем зобов`язання з надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення виконано, а відповідачі, своїх зобов`язань не виконують, внаслідок чого у них станом на 01.02.2021 згідно з особовим рахунком № 3/1007 утворилась заборгованість перед підприємством в розмірі 7784,74 грн., яка включає в себе 6095 грн. основної заборгованості, 988,54 грн. - сума, на яку збільшується борг внаслідок інфляційних процесів, 316,30 грн. 3% річних, 384,90 грн. пеня. З огляду на викладене, УВКГ м. Володимир-Волинський просило стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги у розмірі 7784,74 грн. Рішенням Володимир-Волинського районного суду Волинської області від 15 квітня 2021 року позов задоволено. Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на користь Управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Володимир-Волинський заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в сумі 7784 грн. 74 коп., що складається з 6095 грн. заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, 988 грн. 54 коп. суми, на яку збільшується борг внаслідок інфляційних процесів, 316 грн. 30 коп. трьох відсотків річних, 384 грн. 90 коп. пені. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на користь Управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Володимир-Волинський сплачений судовий збір в розмірі по 1135 грн.00 коп. з кожного. Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач УВКГ м. Володимир-Волинський подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказало, що вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 29.06.2021, тобто, дата складення повного судового рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Статтею 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлові комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно з приписами статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Судом встановлено, що УВКГ м. Володимир-Волинський надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у квартиру АДРЕСА_2 . Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями підрозділу УДМС України у Волинській області (а.с.20-21). Послуги надаються відповідно до укладеного між ОСОБА_2 та УВКГ м. Володимир-Волинський договору від 07.02.2012, згідно з яким управління надає споживачеві послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення, а споживач зобов`язаний своєчасно вносити плату за надані послуги. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що за період з 01.03.2017 по 01.03.2020 у відповідачів виникла заборгованість перед УВКГ м. Володимир-Волинський за надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 7784,74 грн., яка включає в себе 6095 грн. основної заборгованості, 988,54 грн. - сума, на яку збільшується борг внаслідок інфляційних процесів, 316,30 грн. 3% річних, 384,90 грн. пеня. Доводи відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , оскільки договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення від 07.02.2012 укладений лише з нею, суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір на надання послуг по теплопостачанню №2-28 від 01.10.2004 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, доказів його розірвання сторонами не подано. Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закону) обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. При цьому, відповідно до п. 6 ч.1 ст. 1 Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151 (далі Постанова) затверджено Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості. Цей Порядок визначає механізм проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі послуги) в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості. Дія цього Порядку поширюється на суб`єктів господарювання всіх форм власності, предметом діяльності яких є надання послуг (далі виконавці) і фізичних та юридичних осіб (далі споживачі), яким надаються послуги. Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку у разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема, відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, виконавець проводить перерахунок розміру плати за фактично надані послуги шляхом зменшення розміру плати за надання послуг з урахуванням вимог, наведених у додатку. Відповідно до пунктів 3339 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, у разі неналежного надання або ненадання послуг виконавцем споживач повідомляє про це виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв`язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в договорі. Повідомлення споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов`язково реєструється представником виконавця у журналі реєстрації заявок споживачів. Представник виконавця зобов`язаний повідомити споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім`я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання послуг споживач і виконавець визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об`єднання споживачів. За результатами повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання послуг, який підписується споживачем (його представником), представником виконавця, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об`єднання споживачів. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання послуг (далі акт-претензія), який підписується споживачем та представником виконавця згідно з додатком

2. Акт-претензія складається у двох примірниках по одному для споживача та виконавця. У разі неприбуття представника виконавця в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. У матеріалах справи відсутні передбачені Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення акти-претензії або інші дані про повідомлення відповідачами виконавця послуг (в даному випадку УВКГ м. Володимир-Волинський) щодо неналежної якості послуг або взагалі про їх відсутність. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Таким чином, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами. Відповідно до відомості нарахувань та оплат по водозабезпеченню, станом на 01.02.2021, заборгованість по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , складає 6095 гривень. Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що відповідач не спростувала наявної заборгованості перед УВКГ м. Володимир-Волинський, не довела, що послуги не надавалися або ж надавалися у неповному обсязі. Згідно з п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з поданим позивачем розрахунком, відповідачам нараховано 988,54 грн. - інфляційних втрат, 316,30 грн. 3% річних, 384,90 грн. пені. Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу. Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що позивач має право на стягнення 988,54 грн. - інфляційних втрат, 316,30 грн. 3% річних, 384,90 грн. пені. Аргументи ОСОБА_2 про відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідач не наділена повноваженнями на оскарження судового рішення в частині стягнення коштів з ОСОБА_2 , а сам відповідач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржив. Посилання відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права безпідставні, носять суб`єктивний характер, зводяться лише до переоцінки доказів по справі, та непогодженням з їх оцінкою, тоді як колегія суддів вважає, що суд, розглядаючи справу, оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення в частині вирішення позовних вимог. На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат у зв`язку з задоволенням позову та постановляючи про стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь позивача, суд допустив помилку та не врахував такого. З доданої до матеріалів справи довідки МСЕК вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи. Згідно з п. 9 Закону України «Про судовий збір» особи з інвалідністю І -ІІ групи звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. На наведене суд першої інстанції уваги не звернув та безпідставно стягнув з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача УВКГ м. Володимир-Волинський сплачений ним судовий збір. У зв`язку з наведеним рішенням суду в частині розподілу судових витрат необхідно скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення. Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд - постановив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Володимир-Волинського районного суду Волинської області від 15 квітня 2021 року в даній справі в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_1 скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення. Відповідно до положень п. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір, у розмірі 1135 грн. компенсувати Управлінню водопровідно-каналізаційного господарства м. Володимир-Волинський за рахунок держави у порядку встановленому Кабінеті Міністрів України. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Володимир-Волинський судовий збір у розмірі 1135 грн. В решіт рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: