Постанова 4857 № 300/3396/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3396/20 пров. № А/857/6281/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кушнерика М. П., Пліша М. А., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 300/3396/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Чуприна О. В., час ухвалення рішення 03.02.2021 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 15.02.2021 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача- Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та зобов`язати провести перерахунок такої винагороди за вказаний період, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів щорічної відпустки) із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів щорічної відпустки) обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року за №1402-VIII, та виплатити недоотриману частину винагороди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що Законом України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено Закон №294-IX статтею 29, якою встановлено, що на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, встановлюється обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. У рішенні Ради суддів України від 24 квітня 2020 року №22 зазначено, що обмеження, встановлені Законом України №553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів. З огляду на те, що положення статті 29 Закону №294-IX, у редакції Закону України №553-ІХ, на момент виникнення спірних відносин були чинні, у відповідача були відсутні підстави для його невиконання. Крім того, зазначає, що Територіальне управління ДСА України в Івано-Франківській області є розпорядником коштів нижчого рівня та здійснює всі нарахування та виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, а головним розпорядником бюджетних коштів є ДСА України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, згідно з положеннями ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року відкладено розгляд справи, залучено Державну судову адміністрацію України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та продовжено строки розгляду справи. Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" від 29 вересня 2010 року №922/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області строком на п`ять років. Наказом виконуючого обов`язків голови Івано-Франківського міського суду №500 від 26 листопада 2010 року "Про призначення суддів" позивача з 26 листопада 2010 року прийнято на посаду судді. В подальшому, Указом Президента України "Про призначення суддів" №295/2017 від 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 безстроково призначено на посаду судді того ж суду. 25 жовтня 2017 року і 20 листопада 2018 року наказами голови суду №714 "Про виплату доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 " і №981 "Про встановлення надбавки за вислугу років" позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20, а надалі 30 відсотків посадового окладу. За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, а також доплати за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу судді. 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин. З 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року за №553-VI, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, згідно з якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року за №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року за №294-ІХ зі змінами; абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Як вбачається з довідки відповідача №336 від 03 грудня 2020 року, в період з квітня по серпень 2020 року, виходячи із змін до Державного бюджету України на 2020 рік, введених в дію Законом №553-VI, обмеження суддівської винагороди позивача у її виплаті становить 149 492,29 гривень. Вважаючи вказані вище дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що, здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з квітня по серпень 2020 року з обмеженнями передбаченими статті 29 Закону №294- IX, відповідач порушив гарантоване статтею 130 Конституції України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Незалежність суду є головною умовою забезпечення верховенства права і в усіх національних законодавствах це положення формується як основоположний принцип судоустрою та судових проваджень. На міжнародному рівні принцип незалежності судової гілки влади визнається як одна з найвагоміших рис демократії як такої. Незалежність судової влади є гарантією ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави. В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями від 29 листопада та 13 грудня 1985 року№№40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1). Оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки для догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які повинні відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці. Винагорода суддів має бути відповідною їх професії та відповідальності, і бути достатнім для убезпечення їх від впливу на їх рішення та від ризику вчинення корупції. Також повинно бути гарантовано виплату пенсії за вислугу років, яка має бути в розумному відношенні до рівня їх винагороди в період здійснення повноважень. Певні положення закону повинні бути запроваджені як гарантія проти скорочення винагороди, в т.ч. суддівської (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки). Такі самі висновки містяться у Висновку Консультативної ради Європейських судів (КРЄС) № 1 та у Європейській хартії про Закон «Про статус суддів». Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів. Конституційний Суд України також неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020). Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Конституційний Суд України у рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Конституції України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Стаття 130 Конституції України передбачає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Ч.1 ст. 135 Закону №1402-VІІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імперативно визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч.2 статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно з п.2 ч.3 цієї ж статті базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до ч.5 статті 135 Закону №1402-VІІІ суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15%, більше 5 років 20%, більше 10 років 30%, більше 15 років 40%, більше 20 років 50%, більше 25 років 60%, більше 30 років 70%, більше 35 років 80% посадового окладу. Частина дев`ята статті 135 Закону №1402-VІІІ передбачає, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова КМУ «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11 березня 2020 року №211, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон №553-IX, яким Закон №294-IX доповнено статтею 29, наступного змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). У рішенні від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону №1402-VIII, Законів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», «Про Вищу раду правосуддя», Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402-VIII, на що безпосередньо вказує частина друга статті 130 Конституції України. Тобто Закон №1402-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди. При наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Законом №553-IX не скасовано норму Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, а не статті 29 Закону №294-IX (у редакції Закону №553-IX), застосування якої прямо суперечить нормі статті 130 Конституції України. Відповідно до ч.1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону №294-IX в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії. Таким чином, судом першої інстанції правильно враховано те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, а застосування статті 29 Закону №294-IX прямо суперечить статті 130 Конституції України. Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони. Необхідно також зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року у справі №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX. За приписами статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав. Крім того, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону №294-IX, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону №294-IX, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Зважаючи на вказане, колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Тому правильним є висновок суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача в цій частині. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом №1402-VIII, застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності суддів. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 300/3396/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, лише у випадках передбачених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді М. П. Кушнерик М. А. Пліш Повне судове рішення складено 29 червня 2021 року.