Постанова 4857 № 260/4418/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/4418/20 пров. № А/857/10971/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Вовка А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, головуючий суддя Калинич Я.М., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: В грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТУ ДСА України в Закарпатській області, третя особа - ГУ ДКС України в Закарпатській області, в якому просила визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, а саме, із застосуванням обмеження нарахування у сумі 123826,62 грн.; зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди, нарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частини 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України Про судоустрій та статус суддів виходячи з базового щомісячного розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі - 30 % посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 123826,62 грн. без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною 3 статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-1X, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено ст.29, згідно з якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. На підставі зазначеного з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивач отримувала суддівську винагороду з врахуванням зазначених змін. Позивач вважала, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом та Конституцією порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, відтак право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд.30, код ЄДРПОУ 26213408) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік; зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд.30, код ЄДРПОУ 26213408) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, та виплатити недоотриману частину; у задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ТУ ДСА України в Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що виплата суддівської винагороди здійснювалась із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47230, згідно ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 553-ІХ від 13.04.2020 року, відтак відповідачем не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 працює на посаді судді Свалявського районного суду Закарпатської області. З 18.04.2020 року по 28.08.2020 року позивач отримала суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Не погоджуючись з обмеженням у виплаті суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, позивач звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди інших законів. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Незалежність суду є головною умовою забезпечення верховенства права і в усіх національних законодавствах це положення формується як основоположний принцип судоустрою та судових проваджень. На міжнародному рівні принцип незалежності судової гілки влади визнається як одна з найвагоміших рис демократії як такої. Незалежність судової влади є гарантією ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави. В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями від 29 листопада та 13 грудня 1985 року№№40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1). Оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки для догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які повинні відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці. Винагорода суддів має бути відповідною їх професії та відповідальності, і бути достатнім для убезпечення їх від впливу на їх рішення та від ризику вчинення корупції. Також повинно бути гарантовано виплату пенсії за вислугу років, яка має бути в розумному відношенні до рівня їх винагороди в період здійснення повноважень. Певні положення закону повинні бути запроваджені як гарантія проти скорочення винагороди, в т.ч. суддівської (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки). Такі самі висновки містяться у Висновку Консультативної ради Європейських судів (КРЄС) № 1 та у Європейській хартії про Закон «Про статус суддів». Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів. Конституційний Суд України також неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020). Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Конституційний Суд України у рішенні від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Конституції України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі- Закон №1402-VІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імперативно визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно з пунктом 2 частини третьої цієї ж статті, базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15%, більше 5 років 20%, більше 10 років 30%, більше 15 років 40%, більше 20 років 50%, більше 25 років 60%, більше 30 років 70%, більше 35 років 80% посадового окладу. Частиною дев`ятою статті 135 Закону №1402-VІІІ визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Водночас, 12.03.2020 року набрала чинності постанова КМУ «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 року №211 (далі - Постанова №211), якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18.04.2020 року набрав чинності Закон №553-IX, яким Закон №294-IX доповнено статтею 29, наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». У рішенні від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів №1402-VIII, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон №193-IX), «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII), Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402-VIII, на що безпосередньо вказує частина друга статті 130 Конституції України. Тобто Закон №1402-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди. При наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Позаяк, Законом №553-IX не скасовано норму Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, то при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, а не статті 29 Закону №294-IX (у редакції Закону №553-IX), застосування якої прямо суперечить нормі статті 130 Конституції України. Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону №294-IX в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії. Таким чином, судом вірно враховано те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, а застосування статті 29 Закону №294-IX прямо суперечить статті 130 Конституції України. Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони. Слід також зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX. За приписами статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав. Крім того, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону №294-IX, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону №294-IX, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Зважаючи на вказане, апеляційний суд констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Тому правильним є висновок суду попередньої інстанції про обґрунтованість доводів позивача в цій частині. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом №1402-VIII, застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності суддів. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №260/4418/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 13.08.2021 року.