Постанова Закарпатський апеляційний суд № 302/80/20

Справа № 302/80/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 червня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В., за участю секретарки судового засідання Терпай С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 3 квітня 2020 року, ухвалене суддею Кривкою В.П., повний текст рішення складено 07.04.2020, в с т а н о в и в: У січні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позов обґрунтований тим, що 2 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та банком на підставі анкети-заяви № б/н був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останній надав відповідачці кредит у розмірі 4 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 своїх зобов`язань за цим договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 02.12.2019 у неї виникла перед банком заборгованість у розмірі 13 256,73 грн, яка складається з: 8 042,10 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 1 199,52 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України; 2 907,65 грн - нарахована пеня, а також 500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 607,46 грн - штраф (процентна складова) відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг. Посилаючись на наведені обставини банк просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 13 256,73 грн та понесені по справі 2 102 грн витрати на оплату судового збору. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 3 квітня 2020 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 13 256,73 грн та 2 102 грн судових витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись із указаним рішенням суду ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу в якій просила скасувати рішення суду, як постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у позові банку відмовити. Скарга мотивована тим, що місцевим судом не надано належним чином оцінки змісту анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 02.11.2010, згідно з якою вона просила надати їй платіжну картку «Універсальна» з кредитним лімітом у розмірі 1 600 гривень. Однак у цій анкеті-заяві вона не узгодила із банком ні базову процентну ставку за кредитом, ні розмір щомісячної комісії, ні розмір будь-яких видів неустойки, ні умови про договірне списання коштів з її дебетових карток в рахунок погашення заборгованості за кредитом, ані інші істотні умови. Як зазначено в анкеті-заяві, то : «ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг». Проте в матеріалах справи відсутні Пам`ятка клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, які були б підписані нею на підтвердження укладення кредитного договору. А тому вважає вимоги банку до неї безпідставними. Також указувала і на те, що до спірних правовідносин неможливо застосувати положення ч.1 ст.634 ЦК України (договір приєднання), оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02.11.2010) до моменту звернення до суду із указаним позовом (27.01.2020), тобто позивач міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані їй Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з нею кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Окрім цього, стверджувала, що станом на 22.03.2013 вона погасила всю кредитну заборгованість. Також зазначала, що 01.12.2012 кредитний договір припинив свою дію (сплив строк дії картки), у зв`язку з чим вона подала суду заяву про застосування строку позовної давності. Проте суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування строку позовної давності, оскільки 01.07.2019 вона нібито здійснила платіж за кредитним договором в розмірі 1 000 гривень. Вказана обставина не відповідає дійсності, оскільки вона 01.07.2019 не вносила ніяких грошових коштів на погашення кредиту, а тому не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів (квитанцій, касових ордерів тощо), що після спливу строку дії картки вона вчиняла дії, спрямовані на погашення боргу. Вказувала і на те, що як слідує з розрахунку заборгованості станом на 30.09.2019 банк неправомірно включав суми нарахованих відсотків до суми кредитної заборгованості, чим штучно збільшував суму кредитного боргу, а також нараховував відсотки на відсотки, що прямо суперечить положенням ч.1 ст.536 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідачки без задоволення, посилаючись на те, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник апелянтки ОСОБА_1 - адвокат Рішко С.І. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав наведених у скарзі. Представниця АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Дурдинець Р.Ю. апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позов банку про стягнення з відповідачки кредитної заборгованості, суд першої інстанції керувався тим, що між сторонами було укладено договір приєднання, оскільки підписуючи анкету-заяву від 02.11.2010 відповідачка підтвердила, що ознайомлена та згідна з Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування платіжних карт, тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Відхиляючи клопотання відповідачки про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції вважав, що такий строк банком не пропущено, оскільки відповідачка останній платіж за наданим кредитом здійснила 01.07.2019 в сумі 1 000 гривень. Проте колегія суддів із такими висновками місцевого суду в повній мірі погодитися не може з огляду на таке. За положеннями частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Судом установлено, що 2 листопада 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_1 був укладений на підставі анкети-заяви кредитний договір № б/н, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 1 600 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку. Своїм підписом в анкеті-заяві відповідачка підтвердила свою згоду, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді (а. с. 26). Також відповідачка підписала довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 02.11.2010 (а.с.27). Разом із тим, колегія суддів уважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02.11.2010) до моменту звернення до суду із указаним позовом (27.01.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Окрім цього, в справі наявна лише складена працівником банку та підписана ОСОБА_1 анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Пам`ятка клієнта (довідка про умови кредитування) у справі відсутня. Додана до позовної заяви довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду визначає загальні умови кредитування, з якими була ознайомлена відповідачка. Отож, якщо Умови і Правила визначають загальні умови, на яких будь-яка особа може укласти кредитний договір за правилами договору приєднання, то у Пам`ятці клієнта (довідці про умови кредитування) поряд зі змістом анкети-заяви визначаються індивідуальні умови кредитування конкретного позичальника, що можуть відрізнятися від загальних умов. Саме індивідуальні умови кредитування передбачають процентну ставку за кредитом, комісії, умови відповідальності за порушення зобов`язань тощо. З урахуванням наведеного, відповідачка повинна була ясно, в передбаченій законом, у даному випадку письмовій формі здійснити своє волевиявлення щодо укладання кредитного договору з індивідуальними умовами кредитування, шляхом підписання відповідного документа (документів, за потреби відповідних положень Умов і Правил), у якому (яких) такі умови зафіксовані (вищенаведені норми закону та ст. 203 ч.ч. 3, 4, ст. 205 ЦК України). Дотримання належної форми і порядку укладання договору є обов`язком саме кредитора сторони, яка запропонувала укласти договір невизначеному колу осіб, розробила його умови (ст. 634, ст. 641 ч. 1 ЦК України). Ці вимоги закону не були виконані, що позивачем не спростовано. Таким чином, у справі відсутній кредитний договір від 02.11.2010 б/н, оскільки наявні документи не утворюють визначеної кредитором сукупності документів, що разом складають договір, тож сторони не уклали договір у формі, що її визначив сам позивач. За наведених вище обставин, у справі не можна зробити однозначного висновку ані про момент укладання кредитного договору як такий, якщо на факті його укладання наполягає позивач, а, отже, не можна визначити із належною точністю і певністю момент і підставу виникнення спірних правовідносин, ані про умови надання коштів. Відсутність доказів дотримання належної письмової форми кредитного договору має наслідком його нікчемність, а також відсутність правової підстави для пред`явлення банком позову про стягнення боргу, що виник саме з такого договору та на погоджених сторонами умовах. На час розгляду справи судом немає можливості встановленим порядком безспірно з`ясувати умови, на яких були надані банком кошти відповідачці, зокрема, щодо відсотків, комісій, відповідальності за порушення грошових зобов`язань, які у відповідній частині впливають на сукупну вартість кредиту, належать до істотних умов кредитного договору, а також самої суми виданого кредиту, оскільки у анкеті-заяві ОСОБА_1 вказала бажаний кредитний ліміт в сумі 1 600 гривень. Разом із цим, банк у позовній заяві посилається на те, що якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів. Погашення відсотків за рахунок кредиту, тобто збільшення банком розміру кредиту, стверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за договором №б/н від 02.11.2010 (а.с.7-25). Однак доказів щодо погодження між сторонами таких умов, банком суду не надано. Здійснення сторонами певних цивільних прав і обов`язків, що виникли внаслідок їхніх дій, на підтвердження чого позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості відповідачки, відповідно до якого у ОСОБА_1 станом на 02.12.2019 виникла заборгованість у розмірі 13 256,73 грн, з яких : 8 042,10 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 199,52 грн - заборгованість за нарахованими відсотками 2 907,65 грн - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 607,46 грн - штраф (процентна складова) - не спростовує факту недотримання належної форми договору, а сама по собі сплата платежів відповідачкою не може свідчити про належне досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, про обізнаність з усіма умовами договору, якщо не були дотримані вимоги закону щодо відповідного оформлення правовідносин. Нарахування та пред`явлення до стягнення елементів боргу, що ґрунтуються на факті укладення кредитного договору, за таких умов безпідставне. За таких обставин, позов про стягнення заборгованості за кредитним договором із відповідними її елементами був пред`явлений з підстав, що не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи, вимоги не були належним чином обґрунтовані та не були доведені. Оскільки факт укладання сторонами кредитного договору є підставою позову та визначальним його доводом, і цей факт при апеляційній перевірці судового рішення не був доведений, усі похідні від такого факту доводи, розрахунки та міркування не можуть бути враховані та не можуть тягти задоволення позову, який відповідачкою не визнається. Приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Матеріалами справи встановлено, що отримані відповідачкою ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 1 600 грн банку повернуті. А тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитної заборгованості. Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на наведене, апеляційний суд констатує, що позивач у повній мірі не довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами своїх вимог, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої має суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справи «Серявин проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. За таких обставин, оскаржене рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з одночасним ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 3 квітня 2020 року скасувати. У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 червня 2021 року. Суддя-доповідачка Судді