Постанова 4812 № 481/1302/17

22.02.21 22-ц/812/451/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 481/1302/17 Провадження №22-ц/812/451/21 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 22 лютого 2021 року м. Миколаїв Справа № 481/1302/17 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Колосовського С.Ю., Лисенка П.П., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Вжещ С.І. в приміщенні суду в м. Новий Буг о 12 год. 22 хв., повний текст якого складено 30 грудня 2020 року, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 19 жовтня 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду вищезазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 14 березня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов цього Договору він складається з заяви-анкети позичальника, Пам`ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 31 серпня 2017 року утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 16 840 грн. 43 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 4 282 грн. 73 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 9 637 грн. 57 коп., заборгованості за пенею та комісією в сумі 1 642 грн. 01 коп., а також штрафів в сумі 500 грн. (фіксована частина) та 778 грн. 12 коп. (процентна складова). Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 16 840 грн. 43 коп. та судовий збір 1 600 грн. Заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2017 року позов Банку задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 16 840 грн. 43 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 14 березня 2011 року та 1600 грн. судового збору. Ухвалою того ж суду від 19 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду. Скасовано заочне рішення. Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року Банку у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність зобов`язань у відповідача перед Банком за договором щодо сплати відсотків, пені, комісії та штрафів, а сплата по тілу кредиту здійснена ОСОБА_1 в повному обсязі. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини першої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що 14 березня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку (а.с. 6) . Розмір процентів та неустойки у вказаній заяві сторонами узгоджено не було. Тарифи з обслуговування карти та Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем, як доказ нарахування заборгованості, ОСОБА_1 не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви. Пам`ятка клієнта Банком суду не надана. Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки. Протягом дії договору позичальник отримала кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до лютого 2015 року (а.с. 129). ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами до 17 листопада 2014 року та погашала кредит. 14 березня 2011 року позичальнику Банком було встановлено кредитний ліміт в сумі 1000 грн., який 27 червня 2011 року був збільшений до 5000 грн. Останнє погашення кредиту (200 грн.) здійснено 17 листопада 2017 року через поповнення картки в терміналі самообслуговування (а.с. 130-132). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим Банком, станом на 31 серпня 2017 року утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 16840 грн. 43 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 4 282 грн. 73 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 9 637 грн. 57 коп., заборгованості за пенею та комісією в сумі 1 642 грн. 01 коп., а також штрафів в сумі 500 грн. (фіксована частина) та 778 грн. 12 коп. (процентна складова) (а.с. 4-5). Згідно виписки за рахунком, ОСОБА_1 протягом дії договору, отримала кредитні кошти у розмірі 7 977 грн. 60 коп., а на виконання зобов`язань за кредитним договором здійснила погашення на суму 8916 грн. 40 коп. Відповідно до розрахунку Банком нараховувалися та стягувалися річні проценти (30%) на загальну суму 3 524 грн. 63 коп. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором є правильним. Оскільки сторони у кредитному договорі не передбачили нарахування та стягнення з позичальника відсотків та неустойки, дії Банку щодо їх нарахування та стягнення є такими, що порушили умови договору. А тому зарахування вказаних сум судом першої інстанції на погашення тіла кредиту є правомірним. Аргументи скарги про активне користування відповідачем кредитною карткою, не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що тільки факт користування кредитною карткою за відсутності відповідних доказів, що мають бути подані позивачем на підтвердження своїх вимог, не є достатньої правовою підставою для стягнення процентів за користування позиченими коштами. Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі №755/2720/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі від 666/388/16-ц не може бути взято до уваги з огляду на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, що застосував районний суд, мають перевагу над висновками колегії суддів. Таке роз`яснення було зазначено в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 130/1001/17 щодо ієрархії висновків Верховного Суду. До того ж постанова Великої Палати Верховного Суду, на яку посилався при вирішення спору районний суд, була постановлена пізніше (03 липня 2019 року), а тому слід керуватися правовими висновками саме останньої постанови. З огляду на викладене, аргументи скаржника про те, що оскаржене судове рішення порушує основоположні норми банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, наносить фінансову шкоду тим споживачам, що мають депозитні рахунки є безпідставними, оскільки саме Банк визначає основні принципи здійснення кредитного процесу, уніфікацію кредитної культури щодо правил споживчого кредитування. У справі встановлено, що саме Банк порушив права споживача банківських послуг щодо можливості ефективно здійснювати свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, що позбавляло можливості повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема розміру та порядку сплати процентів. Отже, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: С.Ю. Колосовський П.П. Лисенко Повний текст постанови складено 22 лютого 2021 року.