Постанова 4824 № 760/31748/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №760/31748/19 головуючий у І інстанції: Кушнір С.І. провадження 22-ц/824/6889/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 24 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Сліпченка О.І.(суддя-доповідач), суддів Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,- ВСТАНОВИВ: В листопада 2019 року ОСОБА_2 звернулася із вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 25 квітня 2013 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. У шлюбі у них народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб з відповідачем було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року. Позивач зазначає, що спільна дитина на даний час проживає разом з нею. Основну частину обов`язків по вихованню та утриманню дитини позивач здійснює самостійно. Батько самостійно, на свій власний розсуд, визначив суму аліментів, яку він сплачує щомісячно. Вказана сума становить 5 тис. грн., яку він сплачує вже три роки, при цьому без жодної індексації. Окрім вказаної суми, відповідач додатково придбає дитині одну пару зимового взуття на день народження, та весною придбає пару літнього взуття. Вказане відбувається щороку. Також, в травні та червні 2017 року відповідач частково, приблизно в розмірі 1/8 частини від вартості, оплатив поїздки дитини до Трускавця та до Туреччини, перерахувавши на рахунок матері одразу 10 000 грн. Проте, вказаної суми явно недостатньо, а тому основний тягар утримання дитини покладається на позивача. Позивач зазначає, що батько має можливість та в змозі сплачувати значно більшу суму на утримання свого сина. Просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , в розмірі 20 000 грн. щомісячно і до повноліття дитини. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі 5000 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, сторони звернулись із апеляційними скаргами. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що дитина постійно хворіє, крім того вступила до першого класу у зв`язку із чим витрати на її утримання є значними. Вважає, що суд першої інстанції не врахував достатнього матеріального становища відповідача, що свідчить про його можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що на момент розгляду справи його дохід значно зменшився та визначена судом сума аліментів становить його третину, що є надмірним тягарем для відповідача. Крім того, наразі його матеріальне становище ще більше погіршилось у зв`язку із зменшенням заробітної плати, яка становить 6000 грн. Вважає, що аліменти необхідно визначити в розмірі 2500 грн,, що буде необхідним, достатнім для розвитку дитини. У відзивах на апеляційні скарги сторони доводи один одного не визнають. Апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі 5000 грн. відповідно до встановленого його матеріального стану, що буде достатнім для повноцінного розвитку дитини. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що сторони 25 квітня 2013 року зареєстрували шлюб у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис №

663. У шлюбі у сторін народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 24 червня 2014 року. Шлюб з відповідачем було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина 3 ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів на дитину суд враховує наступні обстаивни: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Колегія суддів приходить до висновку, що визначаючи розмір аліментів у твердій грошовій сумі, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про визначення розміру в сумі 5000 грн., із врахуванням вимог зазначених у ч.1 ст.182 СК України, матеріального стану відповідача, приписів ч.2 ст.182 СК України, згідно яких розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Встановивши ту обставину, що в сторін є неповнолітня дитина, які проживає з позивачем та фактично знаходиться на її утриманні, тоді як відповідно до вимог сімейного законодавства дитина має право на отримання матеріальної допомоги з боку обох батьків, а відповідач є здоровою особою працездатного віку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти на утримання дитини. Відповідач погоджується із своїм обов`язком, щодо утримання дітей, при цьому вважає, що розмір аліментів визначений судом першої інстанції є надмірним, з чим колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Місцевий суд вірно врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку під час визначення розміру аліментів. Встановлено загальновідомі обставини, які не потребують доказування, а саме те, що ОСОБА_2 витрачає кошти необхідні для дитини на харчування, на проїзд до навчального закладу, купівлю одягу, придбання підручників, зошитів, канцелярських товарів та інше приладдя для навчання, на забезпечення дозвілля дитини, оздоровлення та відпочинку. Апеляційний суд зазначає, що відповідач є працездатним чоловіком, доказів, які б вказували на наявність вад здоров`я, які б обмежували можливості працювати матеріали справи не містять. Відповідач не надав суду доказів того, що має скрутне матеріальне становище, а тому підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини в необхідному для цього розмірі немає. Посилання відповідача на зменшення заробітної плати, колегія суддів відхиляє, оскільки при визначенні суми аліментів враховується не тільки розмір доходу, а й загальне матеріальне становище батька. З`ясовано, що ОСОБА_1 має у власності нерухоме майно, автомобіль, корпоративні права, що свідчить про його належне матеріальне становище. Таким чином, не було встановлено обставин, які б давали можливість встановити скрутне матеріальне становище відповідача та неможливість приймати участь матеріальному забезпеченні достатньому для гармонійного розвитку дитини. При цьому, колегія суддів критично ставить до доводів позивачки про необхідності визначення аліментів в розмірі 20000 грн., оскільки, як вірно було зазначено судом першої інстанції в матеріалах справи відсутні будь-які докази та обґрунтування позовних вимог позивачем з приводу необхідності стягнення аліментів у вказаному розмірі. Крім того, згідно положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, при цьому позивачкою не надано доказів на підтвердження витрат на утримання дитини у визначеному нею розмірі. Посилання ОСОБА_2 на значні витрати на лікування спільної дитини колегія суддів відхиляє, оскільки вказане може бути підставою для стягнення додаткових витрат, про що було зазначено судом першої інстанції, а не для визначення аліментів у більшому розмірі. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів, які б надавали підстави для звільнення відповідача від обов`язку в достатньому утриманні для повноцінного розвитку його дитини, а посилання апеляційної скарги позивачки по суті позовних вимог спрямовані виключно на незгоду із рішенням суду. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «24» червня 2021 року. Сліпченко О.І. Гаращенко Д.Р.. Сушко Л.П.